Вісник НАН України. 2019. № 6. С.83-90
https://doi.org/10.15407/visn2019.06.037
ТРИНЬКО Роман Іванович —
академік НААН України, доктор економічних наук, професор кафедри менеджменту Львівського державного університету внутрішніх справ
БОМБА Мирослав Ярославович —
доктор сільськогосподарських наук, професор, завідувач кафедри харчових технологій та ресторанної справи Львівського інституту економіки і туризму
СЛИВКА Марія Мирославівна —
асистент кафедри адміністративного та інформаційного права Навчально-наукового інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка»
РАЦІОНАЛЬНЕ ВОДОКОРИСТУВАННЯ ЯК ЧИННИК НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
У статті розглянуто теоретичні та прикладні аспекти екологічного стану водних ресурсів, джерела і масштабність забруднень, викладено думку авторів щодо ідеології нового мислення і шляхів вирішення проблеми крізь призму взаємодії суб’єктів охорони навколишнього природного середовища; особливий акцент зроблено на раціональному використанні та відтворенні водних ресурсів у контексті системи прісноводної безпеки України.
Водні ресурси України як основне джерело отримання питної води для населення є неоціненним багатством країни, регіону і кожної територіальної громади. Вони характеризуються специфічними особливостями, що відрізняють їх від інших природних ресурсів — землі, надр, лісів, лук і пасовищ. Про актуальність водних ресурсів аргументовано висловлювалися М. Хвесик, Л. Левковська і А. Сундук: «Водні ресурси є одним з пріоритетів у забезпеченні сталого функціонування держави в цілому. Їх істотне залучення до економічного обороту, інтегрованість у більшість сфер функціонування економіки, позиціювання як чинника розміщення продуктивних сил і вагоме значення для життєзабезпечення населення дають можливість віднести ці ресурси до групи унікальних і ключових для держави» [1, 2].
Усім видам водних запасів притаманна висока динамічність і взаємозв’язок, що пояснюється об’єктивними процесами кругообігу води в природних екосистемах. Завдяки цим властивостям є можливість багаторазового і багатофункціонального використання певних обсягів водних ресурсів, що спонукає світову спільноту до раціонального їх використання. Разом з тим, ще досить значна частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ і водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенергетика, водний транспорт, рибництво, птахівництво, мисливство), і при цьому тією чи іншою мірою забруднюють водне середовище, завдаючи шкоди довкіллю. Це зобов’язує нас розвивати енергоощадну систему споживання води. Передусім доцільно зменшити скиди стічних вод, знизити ступінь їх забрудненості, збільшити обсяги повторного використання вже відпрацьованої води, насамперед для промислових цілей, переробних галузей, сільського господарства тощо [3].
В аналітичних прогнозах експертів ООН, НАТО та фахівців інших спеціалізованих інституцій світу чітко простежується один і той самий висновок: нафта, газ, земля і вода — чотири головні причини міждержавних зіткнень у найближчі десятиліття.
У цьому контексті вода стала, без перебільшення, першою жертвою розвитку технічного прогресу [4]. Питної води не вистачає 1,4 млрд людей у світі для забезпечення своєї життєдіяльності, а близько 5 млн населення Землі щороку помирають через те, що споживають воду, непридатну для пиття. Якщо людина й надалі черпатиме воду з природних джерел, не замислюючись над їх поповненням та очищенням, ситуація дедалі більше погіршуватиметься і невдовзі матиме набагато трагічніші наслідки [5].
Справедливість цього висновку можна переконливо проілюструвати на прикладі України, оскільки, за висновками Європейської економічної комісії Організації Об'єднаних Націй (ЄЕК ООН), нашу державу віднесено до країн з обмеженими запасами питної води в розрахунку на душу населення. Згідно зі статистичними даними Світового банку, Україна перебуває на 111-му місці серед 152 країн та територій світу за запасами прісної води в розрахунку на душу населення. В Україні на 1 людину припадає близько 1 тис. м3 води, тоді як у Швеції та Німеччині — 2,5 тис. м3, у Франції — 3,5 тис. м3, у Великій Британії — 5 тис. м3. Водночас використання води в Україні є набагато більш неефективним та нераціональним, ніж у цих країнах.
З проблемою забезпеченості якісною питною водою зіткнулися в Україні не лише великі міста, а й малі населені пункти [6]. Вже значна частина українських сіл не має безперебійного водопостачання, причому їх кількість постійно зростає внаслідок локальних катастроф, порушення рослинного покриву, вирубування лісів, видобування корисних копалин та проведення меліоративних робіт. Особливо яскраво вразливість у цьому плані населених пунктів проявилася у Західному регіоні України в 2015 і 2016 рр. Спекотне, практично без опадів, літо призвело до того, що річки зміліли, меліоративні канали повністю висохли, а вода у колодязях в окремих місцях почала зникати. Територіальні громади забили на сполох, і ця ситуація стала предметом обговорення адміністративних органів, науковців та широких верств населення.
Проблема якості питної води залишається невирішеною в більшості регіонів України. Щороку у водойми скидають приблизно 3,5 млрд м3 стоків, які містять шкідливі хімічні речовини, домішки, патогенні організми, і все це вкрай негативно позначається на здоров’ї людей [7].
Характерною особливістю водних ресурсів є їх екстериторіальність. За результатами багаторічних спостережень, потенціальні ресурси річкових вод в Україні оцінюються в 209,8 км3, з яких лише 25% формуються в межах України, а решта надходить з території Росії, Білорусі, Румунії, і це є загрозою в контексті національної безпеки. Запаси водних ресурсів в Україні мають чітко виражену регіональну спрямованість. Головною особливістю просторового розміщення водних ресурсів є зменшення їх запасів із заходу до південного сходу. Крім того, водні ресурси України характеризуються надзвичайно високою мінливістю в часі [1].
Відтак, у недалекій перспективі в Україні може загостритися проблема загального забезпечення населення питною водою, оскільки розвідані прогнозні запаси підземних вод становлять 21 км3, з яких лише 7 км3, або 33,3%, не пов’язані безпосередньо з поверхневим стоком [8], а отже, порушення нормального перебігу поверхневого стоку, з яким пов’язано понад 2/3 запасів підземних вод, може істотно вплинути на скорочення їх запасів [9].
Слід підкреслити, що вже сьогодні близько 1300 населених пунктів України, в яких проживає понад мільйон осіб, забезпечуються привізною питною водою. Найбільш напруженою ситуація з водозабезпеченням є в містах і селищах Криму, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Луганської, Полтавської, Чернігівської та Хмельницької областей [10]. Львівщина в цьому плані дещо благополучніша, за скидами недостатньо очищених і неочищених стоків у відкриті водойми вона посідає 9-те місце в Україні, але до повної відповідності державним стандартам з водопостачання ще далеко. Крім того, на думку деяких учених [11], з кожним роком запаси води на території Карпатського регіону зменшуються.