Вісник НАН України. 2019. № 7. С. 64-75
https://doi.org/10.15407/visn2019.07.064
МЕХ Олег Андрійович —
доктор економічних наук, професор, завідувач відділу системних досліджень науково-технологічного потенціалу Державної установи «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України»
БУБЛИК Сергій Григорович —
кандидат технічних наук, заступник завідувача відділу системних досліджень науково-технологічного потенціалу Державної установи «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України»
СИНХРОНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ:ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ
У статті наведено результати дослідження нормативно-правового поля України з позицій відображення в ньому науки, науково-технічної та інноваційної сфери як опосередкованого показника рівня наукомісткості країни. Аналіз відображення науки та її сфер у межах наявного законодавства за ознакою пріоритетності та організаційної адекватності дає уявлення як про ставлення в Україні до власної науки та науково-технічного потенціалу, так і про перспективи соціально-економічного розвитку країни.
Ключові слова: нормативно-правове поле України, науково-технічна сфера України, інноваційна сфера, науково-технічний потенціал.
Прискорення та ускладнення є чинниками, які історично становлять природу науково-технічного прогресу. Сьогодні значній частині суспільства, яка не має стосунку до науки, важко, а в багатьох випадках і неможливо зрозуміти процеси, що відбуваються в науково-технологічній сфері (НТС). Проте таке нерозуміння, без сумніву, звужує можливості людей щодо їх «незалежних» дій. Завдяки антропогенним чинникам людство не просто змінило довкілля, воно стало залежним від нього. У найбільших міських агломераціях світу (Великий Нью-Йорк — 24 млн осіб, Великий Токіо — 38 млн осіб) техніко-технологічна залежність людини від НТС підпорядковується такому типу зв’язків, коли дії першої сторони (людина) щодо забезпечення життєдіяльності неможливі без функціонування другої сторони (техніка, технології). Надалі ситуація лише ускладнюватиметься з наближенням ери фізичного поєднання людини з машинами та створенням нового типу фізіологічної залежності від техносфери. Наразі науковці наполегливо працюють над поглибленням такого зв’язку, розробляючи проблеми штучного інтелекту, кібернетичних організмів, віртуальної реальності, редагування геному людини (CRISPR/Cas9), нейрокомп’ютерного інтерфейсу, сканування та перенесення свідомості людини до штучних систем (The Human Brain Project) тощо. Отже, йдеться про безальтернативну залежність людини від НТС, заміну фундаментальних впливів (природні чинники поступаються місцем техніко-технологічним) та про перехід суспільства з категорії технологічного до техногенного.
Водночас поряд зі зростанням рівня залежності від НТС людина знову, як і після кожної науково-технічної революції в історії, відчуває негативний вплив прогресу. Сучасне вторгнення нових «безлюдних» технологій у сфери професійної діяльності, які історично належали людині, породжує нові проблеми, пов’язані з професійно-кваліфікаційною непридатністю, адже людина на фоні зростання потенційних можливостей машин є відверто слабшою. Наявний уже сьогодні штучний інтелект є незрівнянно продуктивнішим у професіях, які спираються на аналітичні можливості людини. Крім того, машини не хворіють, не беруть відпустки, працюють у режимі нон-стоп. Тому новій постіндустріальній економіці потрібні не юристи чи економісти, а розробники систем штучного інтелекту, віртуалізації обчислень (хмарні системи), архітектори віртуальної реальності, нейропсихологи (нейронні мережі, когнітивні процеси), робототехніки (роботизовані протези, екзоскелети), біоінформатики (моделювання ДНК), інженери 3D (моделювання, виробництво), оператори дронів тощо.
Таким чином, розширення НТС підвищує рівень не лише науково-технологічної або економічної, а й особистісної (людської) конкуренції, поглиблює соціально-економічну нерівність між представниками модерних і старих професій та їхніми статками. В таких умовах вчергове зростає роль держави як головного регулятора (цією функцію державні інститути влади наділило суспільство) стосунків між усіма суб’єктами, які, зокрема, володіють та управляють науково-технологічним, промисловим, соціальним потенціалом. Держава, як головне джерело суспільних благ, через відповідні інституції має шукати шляхи модернізації сукупного потенціалу країни, запобігати витісненню своєї економіки та своїх громадян за межі цивілізаційного розвитку. Зважаючи на те, що поняття «держава» історично тісно переплетене з поняттям «людський чинник», ставлення з боку офіційних державних інститутів до НТС є різним: від сприйняття і повної підтримки (визнання науки безумовним фундаментом розбудови конкурентоспроможного середовища) до абсолютного нерозуміння і байдужості (ставлення до науки як до другорядної і неважливої сфери і відповідне забезпечення фінансами та ресурсами — за залишковим принципом).
Створення в Україні ефективної національної НТС гальмується низкою проблем та чинників, які умовно можна поділити на дві групи — системні та особистісні. Системні чинники насамперед пов’язані з відсутністю мінімально достатніх для ефективної роботи і розвитку ресурсів: 1) фінансового забезпечення; 2) кадрового забезпечення (старіння, (е)міграція); 3) оновлення техніко-технологічної та експериментальної бази (фізичне і моральне старіння); 4) ефективної інноваційної інфраструктури (венчурні фонди, наукові парки тощо); 5) якісного нормативно-правового забезпечення. До особистісних факторів належать негативні прояви так званого людського чинника, зокрема суспільні стереотипи, які гальмують саморозвиток людини або критичне сприйняття нею інформації, ігнорування норм законів та підзаконних актів, корупція.