Вісник НАН України. 2016. № 4. С. 77-84.
http://doi.org/10.15407/visn2016.04.076

КОВАЛЬЧУК Галина Іванівна –
доктор історичних наук, професор,
директор Інституту книгознавства Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського

ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ КНИЖКОВОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

У статті розкрито основні наукові напрями та завдання Інституту книгознавства Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Обґрунтовано ідею обрання та шляхи і форми виконання наукової теми Інституту на 2016–2018 рр. «Історія книжкової культури в Україні», суть якої – через дослідження конкретних книжкових, образотворчих, музичних, картографічних пам’яток та історичних бібліотечних зібрань створити переконливу картину історії вітчизняної книжкової культури.

Ключові слова: історія книжкової культури, Інститут книгознавства, книжкові пам’ятки, історичні бібліотечні зібрання.

Інститут книгознавства є науково-дослідним структурним підрозділом Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (НБУВ) без права юридичної особи [1]. Інститут було створено наприкінці 2014 р. з метою активізації розвитку та координації науково-дослідних і науково-прикладних досліджень у галузі книгознавства – одного з основних складників наукового напряму, за яким сьогодні присуджують наукові ступені кандидата і доктора історичних наук або кандидата і доктора наук із соціальних комунікацій за спеціальністю «книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство».

Новостворений науковий підрозділ має продовжувати і розвивати в нових соціокомунікаційних умовах діяльність Інституту української книги, що діяв у НБУВ у 1993–2011 рр., а також Українського наукового інституту книгознавства (УНІК) – науково-дослідної установи, що існувала в Києві в 1922–1936 рр. при Народному комісаріаті освіти УСРР [2].

Створення Інституту книгознавства в Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського зумовлене, передусім, наявністю у НБУВ основної джерельної бази для книгознавчих досліджень та здобутками співробітників бібліотеки у сфері дослідження книжкової культури та книжкового пам’яткознавства – цілого комплексу, що розглядає книгу як пам’ятку історії та культури, вимоги до її збереження в автентичному вигляді та створення єдиних засад формування інформаційного ресурсу рідкісних і цінних книг минулого. Втім, науковці Інституту не мають наміру обмежуватися лише вивченням традицій українського та зарубіжного книгознавства. Нові соціокомунікаційні реалії потребують активної роботи в напрямі дослідження співвідношення культури традиційної та електронної книги, відбору пам’яток до створення національного цифрового книжкового ресурсу, пошуку місця і ролі книги та книгознавства як науки, що вивчає цей феномен, у сучасному суспільстві. Проте основне спрямування Інституту націлено на розкриття ретроспективних фондів найбільшої академічної бібліотеки, введення їх у сучасний інформаційний простір, і не лише як пам’яток національного культурного надбання, що підлягають вічному зберіганню, а і як призабутих джерел інформації, наукових знань минулого з різних галузей – астрономії, математики, фізики, хімії, географії, літератури, мов, історії тощо.

До структури установи входять 5 наукових відділів: стародруків та рідкісних видань, бібліотечних зібрань та історичних колекцій; музичних фондів; образотворчих мистецтв; зарубіжної україніки. Інститут здійснює збирання, зберігання та введення до наукового й культурного обігу найцінніших книжкових, образотворчих та музичних пам’яток як України, так і інших держав, а також вітчизняних бібліотечних зібрань минулого.

Основні завдання, поставлені перед Інститутом, – проведення та координація наукових досліджень у галузі книгознавства, книжкового пам’яткознавства, історії книги та періодики, історії книгозбирання та функціонування давніх бібліотек в українських землях, а також розвитку українознавства, мистецтвознавства та музикознавства в бібліотечній сфері. Науково-дослідна діяльність співробітників Інституту спрямована на безпосереднє вивчення різних документів з фондів спеціалізованих відділів, що входять до складу установи, як джерельної бази для наукових досліджень, введення їх у науковий обіг через створення електронних, друкованих, карткових каталогів різної глибини та деталізації опису, бібліографічних покажчиків; публікацію статей, монографій, тобто теоретичних узагальнень результатів досліджень, а також популяризацію пам’яток та їх досліджень у виступах на конференціях, електронних презентаціях, виставках, екскурсіях, інтерв’ю для засобів масової комунікації. Ще одна форма наукової роботи – експертна діяльність: здійснення атрибуції та експертизи цінності стародруків, рідкісних книг і журналів ХІХ – початку ХХ ст., образотворчих та нотних документів відповідно до звернень Відділу з питань переміщення культурних цінностей Міністерства культури України, поліції, СБУ, прокуратури, інших установ чи окремих громадян. Повний текст