Вісник НАН України. 2017. № 6. С. 43-50

ПИРОЖКОВ Сергій Іванович —
академік НАН України, віце-президент НАН України, голова Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України

ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ВИБІР УКРАЇНИ: ПАРАДИГМА ОСМИСЛЕННЯ І СТРАТЕГІЯ ДІЇ
Стенограма наукової доповіді на засіданні
Президії НАН України 29 березня 2017 року 

У Національній доповіді на основі сучасних теоретичних концепцій та аналізу політичних практик представлено результати дослідження передумов, стану і перспектив реалізації нового етапу цивілізаційного розвитку України в контексті сучасних суспільно-політичних змін, визначено ризики й можливі загрози Українській державі та національній ідентичності. Виокремлено стратегічні напрями втілення проекту цивілізаційного розвитку України, його законодавчого і політико-управлінського забезпечення, реформування соціокультурної, освітньої та наукової сфер, шляхи активізації політичної участі громадян. Визначено ймовірні наслідки втілення цивілізаційного проекту шляхом зіставлення здобутків і можливих втрат за наслідками реалізації стратегій цивілізаційних змін, вірогідних глобальних викликів цивілізаційному розвиткові України.

Шановні члени Президії! Шановні присутні!

Вашій увазі пропонується 7-ма Національна доповідь «Цивілізаційний вибір України: парадигма осмислення і стратегія дії», підготовлена вченими установ Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України. Вибір теми доповіді зумовлений тим, що в 2016 р. Україна відзначила 25-річницю своєї державної незалежності. Це слушна нагода для осмислення того шляху, який ми вже пройшли, для з’ясування, які уподобання і цінності сповідує сучасне українське суспільство, який образ майбутнього ми прагнемо сформувати для наступних поколінь.

У сучасному мінливому світі, коли порушується усталений міжнародний порядок, стрімко розвиваються новітні технології і комунікації, глобалізуються економічні та етнокультурні відносини у напрямі становлення цілісної планетарної цивілізації, кожна країна робить власний вибір свого стратегічного розвитку. Ще Макс Вебер у ХІХ ст. показав, що розвиток цивілізації зумовлений не стільки об’єктивними законами її функціонування, скільки «прагненнями, інтересами, потребами, цінностями людей, їхнім розумінням процесів суспільного розвитку, тобто суб’єктивними чинниками». У цьому ж столітті з’явилося багато наукових праць, у яких доводилося, що причиною деградації та занепаду багатьох могутніх держав античності та середньовіччя був передусім занепад моралі, гуманістичних цінностей, втрата перспективи розвитку, а не лише протиріччя економічних та суспільних відносин чи політичної діяльності. Ще більш справедливо це для суспільств, які у стислі терміни мають здійснити докорінне реформування всіх сфер своєї життєдіяльності, чітко знаючи відповідь на запитання: куди ми йдемо. Світовий досвід доводить, що найбільшого успіху досягають держави, які розвиваються у річищі усвідомленого цивілізаційного проекту.

У широкому розумінні поняття «цивілізація» виражає рівень, ступінь суспільного розвитку матеріальної і духовної культури. Французькі філософи-просвітники називали цивілізованим суспільство, засноване на засадах розуму і справедливості.

Сучасне розуміння цивілізації охоплює велику людську спільноту, розміщену у певному географічному просторі, з історично усталеним способом життєдіяльності, який визначається рівнем і характером соціокультурного і технологічного розвитку, формами їх прояву, функціонуванням і поширенням культурних норм, цінностей, комунікативних практик, зразків поведінки, що регулюють відносини у соціумі.

Світова цивілізаційна типологія та місце України в сучасних цивілізаціях. На сьогодні ще не вдалося скласти вичерпний і загальновизнаний перелік усіх цивілізацій, що існували колись та існують нині. Однак питання соціогуманітарного ґатунку набувають особливої гостроти, а саме поняття «цивілізація» актуалізувалося не лише як категорія історико-культурного аналізу, а й як категорія суспільно-політичної практики, що дещо ускладнює його застосування через вплив поточної суспільно-політичної кон’юнктури. Враховуючи динаміку цивілізаційної інтеграції, автори доповіді запропонували типологію, що складається з трьох глобальних цивілізаційних світів — по кількості ціннісно-ментальних принципів, які розвинулися на основі трьох світових релігій (рис. 1). У результаті маємо:

1) християнський цивілізаційний світ, що складається з північноатлантичної (протестантської), південноатлантичної (католицької), а також православної цивілізацій. Північноатлантична та південноатлантична цивілізації разом утворюють інтегральну євроатлантичну, а православна цивілізація може бути поділена на дві великі групи: західно-православну, до якої значною мірою належить Україна, та євразійську (московсько-православну);

2) східний, або буддійський, цивілізаційний світ, у який входить індійсько-південноазійська цивілізація та китайсько-далекосхідна цивілізація;

3) мусульманський цивілізаційний світ.

Визначення цивілізаційної приналежності України поки що відбувається як вибір між найбільш обговорюваними типологічними моделями: 1) наша країна належить до євроатлантичної цивілізації; 2) вона є самобутньою східноєвропейською субцивілізацією; 3) одна її частина належить до євроатлантичної цивілізації, а інша – до євразійської (московсько-православної) цивілізації (рис. 2). Оскільки Україна не перебуває в епіцентрі жодної з цивілізацій, то, відповідно, не може повністю належати до якоїсь з них. Тому логічно говорити про наявність у суспільстві хоча й суперечливих, але реально існуючих двох цивілізаційних ідентифікацій: євроатлантичної і православної, ядрами яких є північноатлантична (протестантська) та євразійська (московсько-православна).

Отже, в Україні ще не вирішена проблема подолання системної «кризи цивілізаційної самоідентифікації», яка, хоча й притаманна більшості сучасних держав світу у зв’язку з процесами глобалізації, в нашій країні відчувається особливо гостро в контексті глибоких соціально-економічних і політичних трансформацій, гібридної війни РФ проти нашої держави на Донбасі та анексії Криму. Це зумовлює цивілізаційну розколотість українського суспільства, показником чого є суперечність між декларативною орієнтацією на цивілізаційну модель розвинутого Заходу та уявленнями щодо тих практик, які характерні для обраного вектора розвитку.

У більшості випадків надання народам спільних цивілізаційних рис відбувалося примусом. Так було, наприклад, із розширенням просторів християнського та ісламського цивілізаційних світів у часи середньовіччя. Примусовою була й спроба творення «радянської цивілізації» у минулому столітті. Проте у ХХІ ст. така примусовість не тільки неприпустима, а й неможлива. Цивілізаційні зміни в сучасних країнах, особливо в поліетнічних, мають відбуватися на основі суспільного діалогу й консенсусу — вони означають цивілізаційний вибір, який робить влада, еліта і народ. Це повною мірою стосується й України.

Що таке цивілізаційний вибір? Це вибір способу життя і цінностей, які є продуктивними для розвитку країни та її громадян. І вже на цій основі обираються зовнішньополітичні партнери, союзи, блоки тощо. Тому цивілізаційний вибір — це вибір не місця у світі, а парадигми і стратегій реалізації власного поступу у світі.

Не можна не визнати, що цивілізаційний вибір країни не повинен суперечити архетипам культури й особливостям ментальності її населення. У доповіді ми свідомо використовуємо поняття цивілізаційний вибір, а не вибір цивілізації. Звісно, цивілізацію не можна обрати, вона органічно розвивається протягом багатьох століть. Проте розвиток цивілізації постійно потребує усвідомленого вибору суспільством того чи іншого шляху його розвитку. Отже, цивілізаційний вибір країни означає певну корекцію цивілізаційного розвитку, формування нового цивілізаційного проекту, в якому і буде визначено спосіб життя та цінності як усвідомлені орієнтири суспільства і держави.

Які ж основні тенденції ціннісних орієнтацій сучасного українського суспільства? Наша держава підійшла до такого етапу своєї історії, коли вирішення проблем політичного і соціально-економічного розвитку стало невід’ємним від питання про цінності та моральні принципи усіх видів суспільної комунікації — ділової, політичної, культурної.

Уявлення про ставлення населення щодо Європейського Союзу дають результати соціологічних опитувань (рис. 3). Наведені дані свідчать, що готовність українців до вибору на користь Європи навіть на рівні декларацій не є однозначною. Хоча частка тих, хто ставиться до цього позитивно, постійно зростає, і в 2016 р. досягла 48%. Разом з тим, існують разючі відмінності в уявленнях наших громадян про ті ресурси, що використовуються, відповідно, у нас і на Заході для практичного вирішення проблеми соціального просування. Вагомість інтелекту у підвищенні свого соціального становища у нас українці оцінюють майже вдвічі нижче, ніж у країнах Заходу. Замість інтелекту найбільш потужним компенсуючим ресурсом в Україні вважається вміння іноді йти в обхід закону, наявність впливових друзів чи родичів і заможних батьків. Ці ресурси наші громадяни вважають у 5–6 разів важливішими в умовах України, ніж у країнах Заходу. 

Повний текст