Вісник НАН України. 2016. № 1. С. 119-124.

МАРЧЕНКО Олександр Анатолійович —
член-кореспондент НАН України,
доктор фізико-математичних наук, професор,
завідувач відділу 
фізичної електроніки Інституту фізики НАН України
 

 

МОЄМУ ВІЧНОМУ ВЧИТЕЛЮ
До 80-річчя академіка НАН України А.Г. Наумовця

2 січня 2016 р. виповнилося 80 років від дня народження видатного вченого i організатора науки, відомого у світі фахівця в галузі фізичної електроніки i фізики поверхні, віце-президента НАН України академіка НАН України Антона Григоровича Наумовця.

Доброю традицією в нашій Академії є вшанування ювілярів. На честь тих, хто досяг значних наукових висот, проводяться урочисті засідання, видаються книжки з описом життєвого шляху та довгим переліком праць і нагород. Неодмінно відбудуться й урочисті заходи на вшанування нинішнього ювіляра – віце-президента НАН України академіка Антона Григоровича Наумовця. Він почує багато заслужених добрих слів від провідних учених-фізиків з усіх куточків України і різних країн світу, пролунають здравиці у виступах поважних осіб, надійдуть офіційні вітання від численних організацій. Однак мені хотілося б, просто і без пафосу, поділитися своїми теплими почуттями до цієї чудової непересічної людини, розповісти про дійсно видатного фізика-класика, талант і досягнення якого по праву визнано всією світовою науковою спільнотою.

Я знаю Антона Григоровича вже понад 30 років. Моя перша зустріч з ним була короткою, майже випадковою, але саме вона кардинально змінила все моє життя і визначила мій професійний шлях у фізиці. Я був його аспірантом, потім докторантом, згодом став наступником на посаді керівника відділу фізичної електроніки Інституту фізики НАН України, що для мене є велика честь і колосальний обов’язок, а тому намагатимуся поділитися особистими враженнями від багатолітнього спілкування з Антоном Григоровичем, спробую передати атмосферу стосунків між співробітниками його відділу, яка, на мій погляд, була і залишається запорукою плідної творчої роботи науковця.

У 1983 р. після закінчення Київського політехнічного інституту за державним розподілом мене було направлено на роботу в Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона. Там мене привітно прийняв чудовий колектив, фахівці якого розробляли системи керування зварювальними роботами. Обчислювальні машини, складна електроніка, програмування... На той час це було дуже престижно, перспективно і навіть модно. Здавалося б, початок трудової діяльності складався досить успішно, але мені чогось бракувало, хотілося спробувати себе не в прикладних, а у фундаментальних дослідженнях.

Одного разу, перебуваючи у Львові, я познайомився з аспірантом Інституту фізики Мироном Гупалом. У побутовому спілкуванні з ним мене глибоко вразила завзятість, з якою цей молодий учений розповідав, як у відділі фізичної електроніки він з колегами вивчає поведінку окремих атомів на атомно гладких поверхнях. «Олександре, ти не уявляєш, які це дивовижні і цікаві системи!» – палко переконував Мирон. У цій випадковій розмові я вперше й почув прізвище свого майбутнього вчителя. Вже за тиждень я домовився про зустріч із завідувачем відділу фізичної електроніки Інституту фізики АН УРСР Антоном Григоровичем Наумовцем. Напередодні я трошки нервував, оскільки очікував побачити поважного керівника, що сидить у просторому кабінеті за двотумбовим столом, заставленим купою телефонів, а в приймальні, звісно, мала б бути секретарка.

Скромність обстановки мене спочатку спантеличила. Ніякої секретарки взагалі не було. Я увійшов до маленької кімнати, зверху донизу заповненої книгами і папками з відбитками статей та різними іншими паперами. На стіні між шафами притулилася невеличка дошка з накресленими на ній формулами. Впритул до робочого столу завідувача відділу стояли ще два столи – це були робочі місця теоретиків – Ігоря Фрідріховича Люксютова і Олега Михайловича Брауна. Забігаючи наперед скажу, що кожен з них у досить молодому віці захистив докторську дисертацію і згодом став фізиком світового рівня. І.Ф. Люксютов сьогодні – повний професор Техаського університету (США), а О.М. Браун – визнаний класик світової науки про тертя, неодноразово працював запрошеним професором у найпрестижніших зарубіжних наукових центрах, таких як Лос-Аламоська національна лабораторія (США), Вища нормальна школа (Франція) та інших. Нещодавно я зробив таку цікаву оцінку ефективності: площа, на якій працювали А.Г. Наумовець, О.М. Браун і І.Ф. Люксютов, не перевищувала 8 м2, але з неї вийшло три доктори фізико-математичних наук, професори, один з яких – академік. Погодьтеся, досить непоганий результат. Повний текст (PDF)