Вісник НАН України. 2014. №2. С. 48-54.

П’ЯТА ОРБІТА ВОЛОДИМИРА ПАВЛОВИЧА ГОРБУЛІНА
Інтерв’ю з академіком НАН України В.П. Горбуліним

17 січня 2014 р. видатному державному діячеві, політику, вченому, талановитому організатору, публіцисту, академіку НАН України Володимиру Павловичу Горбуліну виповнилося 75 років.

– Володимире Павловичу, насамперед дозвольте від імені редакції журналу щиро привітати Вас із днем народження. На перший погляд, Ваша трудова біографія видається багатогранною і різнобічною. Проте в ній простежується основний напрям – самовіддане, високопрофесійне служіння своїй країні, що повною мірою підтверджує як список Ваших державних нагород, так і глибока повага колег. А як би Ви самі визначили свою діяльність?

– Якось у своїх спогадах мій давній товариш по службі Яків Якович Гордієнко дуже змістовно й образно визначив життєвий шлях людини, порівнявши його зі спіраллю, кожен виток якої – ніби космічна орбіта, а перехід між ними відбувається завдяки накопиченню нових знань і досвіду, розширенню кругозору. Таких орбіт у мене було п’ять. 
Перша орбіта – Особливе конструкторське бюро, перейменоване згодом на КБ «Південне». Мені пощастило потрапити в це надсекретне наукове КБ, відбір до якого був надзвичайно ретельний і всебічний, брати участь у розробленні бойових ракетних комплексів стратегічного призначення (8К67, 8К69, 15А14) і космічних апаратів серії «Космос». Моїми вчителями і наставниками були такі корифеї ракетно-космічної техніки, як Михайло Кузьмич Янгель, Олександр Максимович Макаров, Володимир Федорович Уткін. Саме там я захистив кандидатську дисертацію, відбувся як фахівець у ракетно-космічній галузі. Причому після переведення на іншу роботу я ніколи не втрачав зв’язок із КБ «Південне», як не втрачаю його й тепер. 
Друга орбіта – робота у Відділі оборонної промисловості ЦК Компартії України. Цей відділ, по суті, був республіканським штабом управління діяльністю підприємств і наукових організацій союзного підпорядкування, насамперед військово-промислового комплексу, в частині створення нових зразків озброєнь і військової техніки. Робота в апараті ЦК КПУ стала для мене справжньою школою життя, дала мені безцінний досвід керівництва проектами державного масштабу. В основному я займався організацією виконання завдань зі створення нових стратегічних ракетних комплексів. Процес цей був безперервний, комплекси змінювали один одного, підвищувалися їхні тактико-технічні характеристики і бойові можливості. Мені доводилося багато працювати з людьми на різних рівнях: від начальників цехів до заступників міністрів СРСР і відповідальних працівників ЦК КПРС. Крім того, я курирував проведення НДДКР в інтересах оборонних міністерств СРСР, що давало мені змогу тісно співпрацювати з видатними представниками академічної науки: Б.Є. Патоном, В.І. Трефіловим, Г.С. Писаренком та багатьма іншими. 
Третя орбіта – це створення Національного космічного агентства України. Я вважаю, це була єдина на той час можливість зберегти науково-технічний потенціал ракетно-космічної галузі після розпаду Радянського Союзу. Переконати чиновників різних рангів у необхідності прийняття такого відповідального, важливого і потрібного для країни рішення виявилося досить непростим завданням. Величезну роль у його виконанні відіграла підтримка президента АН України академіка Б.Є. Патона, голови Комісії космічних досліджень АН України академіка Я.С. Яцківа, багатьох видатних учених, головних конструкторів, директорів підприємств ракетно-космічного комплексу. Після підписання Указу Президента України Л.М. Кравчука про створення Національного космічного агентства України зі статусом центрального органу виконавчої влади розпочалася титанічна робота з розв’язання безлічі проблем: звідки взяти фінансування, де розмістити Агентство, якою має бути його структура, де знайти кадри, як подолати нерозуміння окремих чиновників і т. ін. У цей час надзвичайно загострилася ситуація з виконанням Україною своїх зобов’язань у рамках Міждержавної програми космічних досліджень, і доводилося вигадувати нестандартні шляхи для пошуку необхідних коштів.  Від самого початку ми намагалися вибудовувати роботу НКАУ на основі гармонійної співпраці вчених, науково-технічних працівників, конструкторів і військових фахівців. Приємно усвідомлювати, що така практика зберігається в Агентстві й донині. Іншим важливим кроком стало визначення тактики і стратегії подальшої організації космічної діяльності як у своїй країні, так і за кордоном. Для планування заходів на коротку і середньострокову перспективу виникла потреба у розробленні п’ятирічних програм, які б затверджувалися на найвищому державному рівні. Через півроку ми підготували проект першої космічної програми, який було ухвалено постановою Кабінету Міністрів України. На жаль, не всі її положення вдалося реалізувати, однак завдяки цій програмі в Україні було сформовано ракетно-космічну галузь. Більше того, ми змогли вийти на світовий ринок космічних послуг. Україна постала як держава, яка володіє унікальними космічними технологіями, що для світової громадськості на той час було справжнім одкровенням. У ті роки в ракетно-космічній галузі склалася парадоксальна ситуація: багато ракет-носіїв і супутників створювали в Україні, проте інформацію з космосу ми змушені були купувати у Росії. Почалися роботи зі створення замкнутого циклу національної космічної інфраструктури. Незважаючи на мізерність бюджету НКАУ, все ж було створено п’ять регіональних космічних центрів, які дали початок формуванню національної системи дистанційного зондування Землі. 
Четверта орбіта – робота в Раді національної безпеки і оборони України. У 1994 р. Президент України Л.Д. Кучма поставив переді мною завдання реформувати тодішню Раду національної безпеки таким чином, щоб вона стала ключовим органом для вироблення ідей стратегічного розвитку країни. Насамперед довелося змінити досить аморфну структуру РНБ. Пріоритетом стала ідентифікація загроз національній безпеці і вироблення політичних рішень для адекватного реагування на них. Було введено посади державних експертів, які відповідали за проблеми економічної безпеки, ядерної політики, екологічної безпеки, соціальні та гуманітарні аспекти, розвідувальні й контррозвідувальні напрями, інформаційну безпеку, міжнародно-правові напрями, вирішення правоохоронних та оборонних завдань тощо. Загалом робота всього апарату РНБ, а потім і РНБО України будувалася на основі системної наукової підтримки з боку науково-дослідних інститутів та інших організацій, що входили до системи НАН України. Така співпраця була необхідною, адже від неї залежали ефективність і характер політичних рішень Президента України стосовно всіх сфер державного будівництва. Тим самим цілям було підпорядковано і діяльність Інституту стратегічних досліджень, Інституту проблем міжнародної безпеки, а пізніше й Інституту проблем національної безпеки. Найскладнішими, напевно, були питання, пов’язані з реформуванням Збройних Сил. У державі фактично не було системних підходів, військові самі оцінювали загрози й обирали заходи адекватного реагування. Зрозуміло, що цю проблему не можна було вирішити в одну мить. Потрібно було подолати стереотипи вчорашніх випускників Академії Генштабу ЗС СРСР, які мислили категоріями глобальних конфліктів, і при цьому відійти від категорій воєн без зіткнення танкових і повітряних армій, без війни флотів, без обміну ядерними ударами. При плануванні необхідно було враховувати, що Україна є нейтральною європейською державою, яка проголосила свій без’ядерний статус. Крім того, оборонні видатки бюджету скоротилися настільки, що виділених ресурсів ледве вистачало на утримання військ, про повноцінну бойову підготовку навіть не йшлося. Не можна було провести скорочення у Збройних Силах, не вирішивши при цьому величезну кількість соціальних питань. Зрештою вдалося переконати керівництво країни перейти до поступового збільшення оборонних витрат, хоча б до мінімально необхідного рівня. Було складено прогнозні показники економічного розвитку країни на тривалий період, що дало змогу розпочати розроблення Державної програми розвитку озброєння та військової техніки. Надзвичайно тривожним було фінансове й економічне становище країни: інфляція, яка стрімко галопувала щомісяця, розвал промисловості, величезний спад виробництва, крайнє загострення соціальних питань, занепад системи охорони здоров’я, проблеми Чорнобиля та ядерної енергетики. Крім того, гілки державної влади були не збалансованими, країна не мала повноцінної Конституції, національної валюти. І все ж, незважаючи на величезні економічні труднощі середини 90-х років, вдалося вирішити цілу низку важливих для країни питань. Потужний науковий потенціал дозволив розробити і затвердити Концепцію національної безпеки України. Конституція 1996 р. закріпила за РНБО статус конституційного органу державного управління. Зміцнилися інтелектуально-наукові основи вироблення та реалізації політики національної безпеки.
П’ята орбіта – нинішня, моя робота в Президії Національної академії наук України. Сьогодні до моїх обов’язків входить координація досліджень НАН України в галузі національної безпеки, модернізації та створення нових високоефективних систем озброєння і військової техніки. Повний текст