Вісник НАН України. 2015. № 9. С. 39–47.
https://doi.org/10.15407/visn2015.09.039

ДАНЕВИЧ Федір Анатолійович
доктор фізико-математичних наук, 
завідувач відділу фізики лептонів Інституту ядерних досліджень НАН України

ДОСЛІДЖЕННЯ ВЛАСТИВОСТЕЙ НЕЙТРИНО І СЛАБКОЇ ВЗАЄМОДІЇ
У ПОДВІЙНОМУ БЕТА-РОЗПАДІ АТОМНИХ ЯДЕР

За матеріалами наукової доповіді на засіданні Президії НАН України
1 липня 2015 року

Дослідження подвійного бета-розпаду дозволяють вивчати природу і властивості нейтрино та слабкої взаємодії, перевірити стандартну модель елементарних частинок. Пошук безнейтринної моди подвійного бета-розпаду потребує чутливого експериментального обладнання, здатного зареєструвати надзвичайно рідкісні події ядерних розпадів з періодами напіврозпаду 1026-1028 років. Україна має значний потенціал для участі у великомасштабних експериментах наступного покоління завдяки розробленим унікальним методам наднизькофонової ядерної спектрометрії, глибокого очищення матеріалів, росту сцинтиляційних кристалів.

Ключові слова:  нейтрино,  подвійний бета-розпад, низькофонова ядерна спектрометрія, глибоке очищення речовин, сцинтиляційний детектор.

Вступ
У 2005 р. журнал Science до свого 125-річчя опублікував список із 125 проблем, на вирішенні яких ученим варто зосередитися у найближчі чверть століття [1]. Першим у списку стоїть питання «Як і з чого побудований Всесвіт?», а п’ятим, після питань про біологічні основи свідомості, геном людини і зв’язок генетичної мінливості зі здоров’ям, йде питання «Чи можна об’єднати закони фізики?». Відповідь на перше питання вже передбачає поглиблення знань про елементарні частинки, тоді як п’ята проблема - це власне і є фізика елементарних частинок і взаємодій.

Сучасну модель елементарних частинок, так звану стандартну модель, було побудовано у другій половині XX ст. завдяки зусиллям фізиків ядра і високих енергій. Згідно з цією моделлю, матерія складається з шести кварків (їх позначають u, d, s, c, b, t) і шести лептонів (електрон, мюон, тау-лептон і три сорти нейтрино: електронне, мюонне і тау-лептонне). Ці частинки – ферміони, вони мають напівцілий спін, тобто описуються статистикою Фермі–Дірака, коли в одному квантовому стані може перебувати лише одна частинка. Взаємодії між ферміонами здійснюються за допомогою 12 бозонів – частинок із цілим спіном, які підпорядковуються статистиці Бозе–Ейнштейна, коли в одному стані може перебувати необмежена кількість частинок. Електромагнітні взаємодії здійснюються гамма-квантом, сильні взаємодії переносяться 8 глюонами, а слабкі взаємодії відбуваються за рахунок обміну трьома калібрувальними бозонами: двома зарядженими (W+, W) і одним нейтральним (Z0). В основу стандартної моделі покладено теорію електрослабких взаємодій, яка поєднала електромагнітні і слабкі взаємодії і стала прикладом об’єднання законів фізики.

Нещодавно на Великому адронному колайдері Європейської організації з ядерних досліджень (ЦЕРН) було спостережено частинки, які дуже схожі на передбачені ще у 60-х роках Пітером Хіггсом та кількома іншими вченими бозони з нульовим спіном, введені для пояснення механізму спонтанного порушення електрослабкої симетрії. Це відкриття (хоча воно ще потребує уточнення) можна було б розглядати як тріумф стандартної моделі частинок, якби не ціла низка проблем цієї моделі. Неприємним фактом є те, що доводиться вводити доволі велику кількість вільних параметрів, усього їх принаймні 19. Зокрема, маси частинок і константи взаємодії вимірюються експериментально, а не випливають із теорії. Гравітацію взагалі не включено в модель, і, на жаль, труднощі з побудовою квантової теорії гравітації виглядають доволі серйозними. В усякому разі, поки ніяк не вдається її побудувати (не кажучи вже про те, що кванти гравітаційного поля, гравітони, усе ще не спостережені). Незрозумілою є і проблема конфайнменту, яка полягає в тому, що кварки не існують у вільному стані. І нарешті, без відповіді залишається просте питання: а чому є три покоління кварків і лептонів? Адже усю існуючу зараз матерію можна побудувати з частинок лише одного покоління.

Взагалі, об’єднання теорій електрослабкої і сильної взаємодій виглядає штучним, це ще далеко не «теорія всього», про що мріють фізики і про що власне йдеться у «п’ятому питанні». Можна сказати, що стандартна модель елементарних частинок подібна до геоцентричної системи світу давньогрецького вченого Клавдія Птолемея. Його модель непогано описувала рухи небесних тіл, але, по-перше, геоцентрична система була доволі громіздкою, а по-друге, вимагала постійного вдосконалення і введення усе нових і нових поправок для точного опису рухів планет, Сонця і зірок. Тому система Коперника виявилася принципово більш досконалою, хоча, за великим рахунком, йдеться лише про вибір системи координат!

Однак, крім зазначених проблем стандартної моделі, є вже й чіткі експериментальні вказівки на її недосконалість. По-перше, у стандартній моделі немає частинок, які могли б пояснити існування темної матерії і темної енергії у Всесвіті. По-друге, спостереження явища осциляцій нейтрино вказує на наявність у нейтрино маси, що безумовно є ефектом, який не описується в рамках стандартної моделі. Тому у фізиків є чітке розуміння необхідності розширення стандартної моделі елементарних частинок.

Важливо підкреслити, що ефект нейтринних осциляцій, фактично перший явний ефект за межами стандартної моделі, було спостережено не за допомогою колайдерів, а у підземному експерименті, в якому вимірювали потік нейтрино від Сонця. Потім нейтринні осциляції було спостережено в експериментах з атмосферними нейтрино, реакторними та нейтрино від прискорювачів. Сьогодні можна вже впевнено стверджувати, що нейтрино осцилюють, а отже, є масивними частинками. Спостережувані аромати нейтрино є суперпозицією масивних станів нейтрино. Проте осциляційні експерименти чутливі до різниці квадратів масових станів нейтрино, тоді як власне значення маси нейтрино залишається невідомим. Крім того, ми не знаємо, якою є схема масових станів (можливими є вироджена, інвертована і нормальна схеми). Відкритими залишаються і питання про природу нейтрино (частинка Дірака чи Майорани?), збереження лептонного заряду, існування правих струмів у слабкій взаємодії, бозонів Намбу–Голдстоуна (майоронів) [2]. Повний текст