Вісник НАН України. 2017. № 10. С. 104-108
МАЦЕЛЮХ Богдан Павлович —
член-кореспондент НАН України, доктор біологічних наук, професор, завідувач відділу генетики мікроорганізмів Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України
PER ASPERA AD ASTRA
До 85-річчя від дня народження
2 жовтня виповнюється 85 років відомому українському мікробіологу-генетику, лікарю, поету, учаснику національно-визвольного руху, заслуженому діячу науки і техніки України, лауреату Державної премії України в галузі науки і техніки, премії НАН України ім. Д.К. Заболотного члену-кореспонденту НАН України Богдану Павловичу Мацелюху. Редакція журналу «Вісник НАН України» приєднується до привітань ювілярові і публікує уривок з його спогадів.
Кожна людина на цій грішній і прекрасній землі несе свій хрест на тернистому шляху до зірок. Per aspera ad astra. Не поскупилася щедра доля з ношею і для мене — сільського хлопчини з Львівщини. У 1945 р. тринадцятирічним юнаком і учнем 7-го класу я на власні очі бачив жахливу картину повішення на електричних стовпах в центрі міста Яворова двох молодих бійців УПА, вчинене совєтськими окупантами. Серце моє відтоді вщерть наповнилося ненавистю до ворогів.
У 1948 р. я закінчив зі срібною медаллю Яворівську СШ № 2 і вступив на лікувальний факультет Львівського державного медичного інституту (тепер — Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького). Влітку 1949 р. відбулася моя зустріч із кущовим УПА Степаном Шопським, який переховувався в той час на горищі батьківського дому в с. Цетуля і на моє прохання вручив мені брошуру «Про свободу преси в СРСР» і програмний документ «За что борется УПА» для поширення серед студентів і викладачів медичного інституту.
17 вересня 1949 р. після доносу сексота мене заарештували кагебісти і 29 грудня того самого року військовий трибунал виніс мені вирок: «Ввиду несовершеннолетия и невыполнения до конца задания снизить санкции ст. 20-54-1а и 54-11 УК УССР до 10 лет лишения свободы в исправительно-трудовых лагерях строгого режима с конфискацией личного имущества». Термін ув’язнення відбував у концтаборах (ОЛПах) Речлага при шахтах 9-10, 11 і 3 заполярного міста Воркута, працюючи на будівництві дитячої лікарні і медичним братом у терапевтичних стаціонарах.
Після смерті кремлівського тирана 4 серпня 1954 р. був звільнений і реабілітований за статтею 197 ч. ІІ КК УРСР: «Подлежит освобождению из-за отсутствия доказательств для подтверждения обвинения».
П’ятирічне жорстоке випробування моїх фізичних і духовних сил у пеклі червоного диявола закінчилося і настав новий етап у моєму житті. Мені пощастило поновитися на навчанні в медичному інституті на 2-му курсі, де я пристрасно захопився мікробіологією і самостійно виділив зі стічних вод річки Полтви, яка протікає під вулицями і будинками Львова, вірулентний бактеріофаг кишкової палички і адаптував його до дії на склеромну паличку. Це була величезна радість першого успіху в науково-дослідній роботі, статтю було опубліковано в 1958 р. у всесоюзному «Журнале микробиологии, эпидемиологии и иммунобиологии».
Після закінчення з відзнакою медичного інституту мене, як неблагонадійного, державна комісія направила на роботу в Миколаївську область. Перед поїздкою в південні степи України я вирішив стати лікарем-інфекціоністом і тому на кафедрі інфекційних захворювань старанно засвоїв усі необхідні методи діагностики останніх. У Березнегуватській міжрайонній лікарні я працював інфекціоністом-терапевтом і патологоанатомом протягом 15 місяців і здобув великий практичний досвід у боротьбі з такими грізними інфекціями, як правець, поліомієліт, черевний і висипний тифи, дизентерія, інфекційний гепатит, коклюш та ін. Після успішного застосування нових методів лікування правцю у трьох хворих я опублікував у журналі «Врачебное дело» свою другу статтю «Опыт лечения столбняка» (1961). Директор Інституту інфекційних захворювань АМН СРСР член-кореспондент АМН СРСР І.Л. Богданов схвально оцінив цю роботу і побажав мені нових успіхів.