Вісник НАН України. 2019. № 8.
МАЙБУТНЄ НАСТАНЕ, НАВІТЬ ЯКЩО МИ НЕ ГОТОВІ ДО НЬОГО
Інтерв’ю з членом-кореспондентом НАН України В.А. Кордюмом
Сьогодні у світі спостерігається бурхливий розвиток у галузі наук про життя, зокрема молекулярної біології та генетики. Про сучасну систему знань у цих науках, перспективи застосування нових підходів у медицині, про одвічні питання щодо сутності поняття «життя» ми говорили з відомим генетиком, завідувачем відділу регуляторних механізмів клітини Інституту молекулярної біології і генетики НАН України, доктором біологічних наук, професором, членом-кореспондентом НАН України, академіком НАМН України Віталієм Арнольдовичем Кордюмом.
— Віталію Арнольдовичу, Ви протягом кількох десятиліть могли спостерігати, так би мовити, зсередини розвиток генетики, та й взагалі наук про життя. Зараз у пресі багато уваги приділяють цій галузі знань, майже щодня з’являються повідомлення про отримані результати, які обіцяють людству все нові й нові можливості. Серед широкого загалу побутує навіть думка, що ми сьогодні переживаємо мало не революцію в науках про життя. Як би Ви оцінили сучасний стан біологічних наук?
— Розумієте, зараз відбувається зовсім не революція, а тихе, повільне змінення фундаментальних уявлень про живе. Сьогоднішні уявлення вже абсолютно не відповідають тим основним базовим уявленням, які були раніше, однак робити, як ви кажете, революцію, різко змінюючи всю систему знань, ніхто не буде, оскільки це загрожує повним хаосом. Підірвати або зруйнувати легко, але запропонувати на заміну стійку цілісну конструкцію знання, поки ми не можемо. Швидше за все, нові засади впроваджуватимуться поступово і непомітно, в міру відходу старшого покоління.
— Тобто повільна, повзуча зміна парадигми?
— Так, повзуча, без революційних потрясінь. Це та фундаментальна особливість, яку я насамперед відзначив би у
сучасному розвитку біологічних наук. Розумні люди бачать і усвідомлюють необхідність зміни світогляду, але сприйняти це неймовірно важко. Мислення мого покоління і тих дослідників, які молодші за мене на 10, 20 і навіть 30 років, але які становлять сьогодні кістяк фахової наукової спільноти, засноване на ще старих уявленнях, а молодші колеги мають вже інший базовий запас знань, на якому формується їхній кут зору.
— Це можна порівняти з ситуацією, яка склалася у фізиці з появою теорії відносності Ейнштейна?
— Річ у тім, що ньютонівську механіку ніхто і після Ейнштейна не відкидав. Класична механіка, як і раніше, прекрасно працює. А в біології зараз змінюються базові уявлення.
— Ви не могли б пояснити на якомусь прикладі?
— Ну, дивіться. Є класичні уявлення про природу злоякісних пухлин. Пухлина росте із себе, тобто в результаті певної мутації виникає ракова клітина, яка потім ділиться. Метастази — це її потомство. Однак сьогодні експериментально показано, що ракові клітини не тільки ростуть із себе, а ще й «роблять» з нормальних клітин пухлинні, перетворюючи їх. І поки що не зрозуміло, якими будуть нові базові уявлення про природу раку, але вже ясно, що класичні погляди не повною мірою описують цей процес. Що стосується метастазів, то останні роботи свідчать про те, що в організмі постійно утворюються і циркулюють так звані мікросфери, які складаються з декількох сотень клітин. Скажімо, у хворого виявили ракову пухлину, провели хіміотерапію, вбили всі злоякісні клітини — начебто він тепер здоровий. А невдовзі в нього раптом виявляються метастази. Звідки вони взялися? Це лише один крихітний фрагмент, щоб проілюструвати вам, наскільки радикально зараз змінюються наші основні уявлення.
— А стовбурові клітини?
— Так, можна для прикладу взяти і стовбурові клітини. Вже сто років тому всім було відомо про існування стовбурових клітин. Більше того, 200 років тому біологи вже знали, що із зиготи розвивається організм, а це ж і є стовбурова клітина. Потім з’ясували, що стовбурові клітини бувають різні: плюрипотентні, мультипотентні тощо. Начебто відтоді все стало зрозуміло, ніби розібралися з цим питанням, почали навіть використовувати їх.
Але де ж в організмі містяться ці стовбурові клітини? Знайшли їх у кістковому мозку, в печінці, в інших органах, з’ясували, що так звані мезенхімальні стовбурові клітини є в жировій, хрящовій, м'язовій тканинах. А потім виявилося, що на внутрішніх стінках судин існують диференційовані клітини, які за необхідності можуть утворювати потрібну в певний момент кількість мезенхімальних стовбурових клітин. Проте й за нормальних умов деяка їх кількість постійно присутня, вони відіграють роль своєрідного патруля — стоять на варті на випадок, якщо в організмі трапиться щось непередбачуване.