Вісник НАН України. 2015. № 8. С. 33–48.
https://doi.org/10.15407/visn2015.08.033

КУРГАЄВ Олександр Пилипович
доктор технічних наук, професор, провідний науковий співробітник 
Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України

ПАЛАГІН Олександр Васильович –
академік НАН України, доктор технічних наук, професор, заступник директора
Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України

ДО ПИТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПІДТРИМКИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Суть логіки процесу еволюції природи полягає в безперервній творчості й відборі все нових структур її ієрархії в контексті прямої й зворотної міжрівневої передачі результатів творчості, а також припливу ззовні матерії, енергії та/або інформації. Очевидно, що саме ця логіка має стати основою еволюції прогресивних інтелектуальних систем, а інформаційна підтримка наукових досліджень повинна бути адекватною структурі ієрархії дійсності. Запропоновано оновлену інформаційно-знаннєву інфраструктуру функціонування знань у суспільстві, що технологічно забезпечує продуктивну взаємодію всіх її компонентів в умовах, сприятливих як для прогресу самої науки, так і для розвитку креативного суспільства.

Ключові слова: структура наукової діяльності, наукова картина світу, трансдисциплінарність, ієрархія структури дійсності, еволюція дійсності, підвищення ефективності наукових досліджень.

Фундаментом інноваційної економіки є процеси генерації, передачі, обміну, капіталізації та споживання знань, ефективність яких значною мірою визначається обсягом і якістю наукових досліджень [1, 2]. Роль науки надзвичайно зросла. Наука стала безпосередньою продуктивною силою суспільства, забезпечуючи прогрес усіх форм громадського життя. Однак справедливо й те, що з позитивним досвідом організації і власне проведення наукових досліджень виникають певні проблеми [3–5]. Особливої гостроти вони набувають при вирішенні практичних завдань життєдіяльності й розвитку суспільства, що вимагає наддисциплінарних (over disciplinary) досліджень, ускладнюючи тим самим працю вчених до майже непереборного бар’єра надвисокої складності їх специфічного змісту [6, 7]. Наслідком цього є низька продуктивність професійної праці вчених і, в остаточному підсумку, втрата частини народногосподарського ефекту від її виконання.

Складність і масштабність сучасних завдань науки потребує дедалі більших обсягів інформаційних ресурсів для накопичення й оброблення даних емпіричних досліджень, спостережень, теоретичного моделювання і створення систем знань, що забезпечують виконання комплексних проектів високої складності, соціальної значущості та конкурентності [3–5, 8]. У таких умовах «інформаційного насичення» з метою подолання все глибшої спеціалізації науки зусилля спрямовують передусім на уніфікацію мови науки, підвищення ефективності оброблення знань, що значною мірою залежить від об’єктивності прийнятої стратегії структурування наукових знань. У найбільш загальній формі наукова діяльність здійснюється згідно з ітераційною структурою (рис. 1) [3–5]. Вочевидь, адекватності наукового знання реальному світу можна досягти лише структуруванням науки відповідно до об’єктивної структури дійсності. Проте залишається головне питання – яка ця об’єктивність.

Наука в цілому характеризується дисциплінарною структурою і структурою організаційного управління наукою. Ці структури формуються для розв’язання різних завдань і на основі різних вихідних даних, але підпорядковані єдиній меті – досягненню максимуму ефективності науки. Тому важливо визначити несуперечливу комбінацію взаємодіючих структур науки. Повний текст