Вісник НАН України. 2018. № 6. С.50-63
https://doi.org/10.15407/visn2018.06.050

ПИРОЖКОВ Сергій Іванович
академік НАН України, віце-президент НАН України, голова Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України

ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ДОПОВІДЬ «УКРАЇНА: ШЛЯХ ДО КОНСОЛІДАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА»
Стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 18 квітня 2018 року

У виступі представлено чергову Національну доповідь, підготовлену науковцями Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України, в якій ґрунтовно досліджено проблеми консолідації українського суспільства на сучасному етапі, окреслено перспективи зміцнення національної єдності, зроблено висновки щодо причин конфронтаційних явищ у суспільних відносинах, а також надано пропозиції стосовно формування моделі національної єдності та розроблення стратегії її досягнення.

Шановні члени Президії!

Шановні колеги!

Вашій увазі пропонується восьма Національна доповідь «Україна: шлях до консолідації суспільства», яка є узагальненим результатом наукових досліджень, виконаних у межах науково-дослідних проектів установ НАН України в галузі соціогуманітарних наук у 2017 р.

Чому ми обрали саме таку тему Національної доповіді? Передусім це зумовлено тим, що в ситуації, в якій зараз опинилася Україна, простежується явний незбіг між невідкладною потребою мобілізації суспільства задля здійснення рішучих стратегічних кроків для його оновлення та рівнем його консолідації.

Недостатня консолідованість українського суспільства, з одного боку, спричинена збереженням історично позначених та виникненням нових ліній конфронтації, а з іншого — рівнем взаємної недовіри між населенням і владою, між найманою працею та капіталом, між різними соціальними верствами. Взаємна недовіра посилюється також загальною розгубленістю населення в атмосфері соціально-економічної кризи та військової агресії Росії, яка супроводжує процес реформ.

Тому, на думку науковців, перед державною владою, політичним та економічним істеблішментом, перед усією інтелектуальною частиною суспільства стоїть невідкладне завдання — запобігти негативній конфронтації в її руйнівних формах та досягти конструктивної консолідації як згуртованості населення навколо спільних цінностей та спільної мети на демократичних і гуманістичних засадах.

Основні причини конфронтації сучасного українського суспільства. Слід чітко усвідомлювати, що немає жодного суспільства, яке перебуває у стані абсолютної конфронтації або абсолютної консолідації. Завжди спостерігаємо соціальну систему, що складається з цих двох процесів при домінуванні якогось одного з них. При цьому інколи виникає спокуса повністю подолати конфронтацію та утвердити абсолютну консолідацію — особливо у кризових станах розвитку суспільних систем. На моє переконання, таке бажання може бути доволі небезпечним. Набуття абсолютної консолідації означає тоталітаризм. В умовах відкритого суспільства навряд чи можна говорити про повний перехід від конфронтації до консолідації — це б означало руйнацію живої діалектики системи «опозиція – влада», яка є фундаментальною умовою демократії та сталого розвитку країни. Це зумовлює необхідність осмислити не перехід до консолідації, і навіть не шлях її набуття, а шлях її розвитку.

Отже, поряд з консолідацією у суспільстві завжди є конфронтація. У певних проявах вона може бути навіть каталізатором консолідації. При цьому існує межа, за якою маємо конфронтацію, що руйнує і консолідацію в соціальній системі, і соціальну систему як таку. Особливо небезпечно це в кризових умовах (фінансово-економічна криза, війна тощо).

Соціологічні дослідження дають нам змогу виокремити основні фактори конфронтації і консолідації в Україні.

1. Ціннісна відмінність як результат походження Заходу і Сходу України з різних цивілізацій (євроатлантичної та євразійської). Цей фактор є наслідком історично-культурного розвитку окремих територій України у складі різних державно-імперських угруповань: Австро-Угорщини, Росії, Польщі та ін. 

2. Падіння добробуту громадян, бідність. Цей фактор передусім стосується міжособистісного рівня конфронтації суспільства в результаті значного соціального розшарування населення на дуже бідних та дуже багатих і особливо загострюється в умовах економічного спаду виробництва.

3. Нерозвиненість середнього класу та інститутів громадянського суспільства, недостатня єдність громадянського суспільства і держави. Нерозвиненість середнього класу та інститутів громадянського суспільства глибинно підсилює конфронтаційну дію факторів ціннісної відмінності і падіння добробуту. При цьому слід констатувати органічність середнього класу для української ментальності; його «дистрофія» значною мірою є штучною. Цей фактор проявляється насамперед на міжособистісному рівні, а в другу чергу — на рівні політикуму, зумовлюючи відсутність партій середнього класу, а отже, олігархічну роздробленість країни, яка завжди гранично загострює зіткнення їх політичних маріонеток.

Повний текст