Вісник НАН України. 2018. № 12. С. 40-44
ЄРМОЛЕНКО Світлана Яківна —
член-кореспондент НАН України, голова робочої групи з підготовки проекту нової редакції Українського правопису Української національної комісії з питань правопису
ПРО НОВУ РЕДАКЦІЮ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ
Стенограма наукової доповіді на спільному засіданні Президії НАН України та Колегії МОН України 24 жовтня 2018 року
Доповідь присвячено актуальному питанню підготовки нової редакції Українського правопису. Проект нової редакції правопису було розроблено на основі української правописної традиції з урахуванням новітніх мовних явищ, які набули поширення в різних сферах суспільного, наукового й культурного життя країни, і схвалено Українською національною комісією з питань правопису. До складу комісії увійшли представники провідних мовознавчих установ НАН України та фахівці закладів вищої освіти. За результатами громадського обговорення, яке тривало з 15 серпня до 30 вересня 2018 р., Комісія доопрацювала проект нової редакції Українського правопису і винесла його на розгляд Президії НАН України та Колегії МОН України.
Добрий день, шановні члени Президії і члени Колегії!
Дозвольте мені повідомити про результати трирічної діяльності робочої групи з підготовки проекту нової редакції Українського правопису. Передусім хочу одразу наголосити, що це не новий правопис. Це лише редакція попередніх видань, тобто структура і базові принципи чинного правопису залишилися ті самі.
Відсутність адміністративного контролю, який відійшов у минуле разом з тоталітарним періодом нашої історії, та демократизація суспільного життя вплинули на усну й писемну (друковану) практику: ціла низка видавництв, редакцій теле- і радіоканалів, друкованих та електронних ЗМІ почали користуватися правописними стандартами власного виробництва, не тотожними правопису 1990 р. Нерідко відхилення від норм чинного правопису трапляються і в офіційно-діловому вжитку. Це спричиняє розхитування мовної норми, дезорієнтацію суспільства в системі правописних координат і врешті — непевність у володінні українською мовою. Відомо, що мовна традиція і мовна практика, як важливі фактори національної свідомості та національної єдності, формуються на засадах історичної та географічної соборності української нації.
Становлення орфографічної системи сучасної української літературної мови відбувалося в складних і часто трагічних історичних обставинах. Воно тісно пов’язане з діяльністю академічних і університетських науковців. «Найголовніші правила українського правопису», схвалені спільним зібранням Української академії наук у 1919 р., справили помітний вплив на всі наступні орфографічні кодекси української мови. У 1928 р. набув чинності так званий «харківський» правопис. Він став підсумком Всеукраїнської правописної конференції, в якій брали участь мовознавці з Наддніпрянщини й західноукраїнських земель. Після згортання політики українізації, в 1946 р., до правопису за вказівкою влади внесли суттєві зміни, що скасовували цілу низку норм, затаврувавши їх як націоналістичні. Друга, доповнена редакція цього правопису діяла в Україні з 1960 до 1990 р. У 1989 р. затверджено і в 1990 р. опубліковано третю, чинну сьогодні редакцію Українського правопису, в якій було поновлено п’яту літеру українського алфавіту (Ґ) та деякі інші характерні риси української мови, вилучені в період сталінських репресій. Упродовж 1994–1996 і 2000–2002 рр. члени Української національної комісії з питань правопису (її склад затвердив Кабінет Міністрів України) продовжували роботу над черговою редакцією правописного кодексу, але досягти згоди з ключових питань, довкола яких точилися гарячі дискусії, тоді не вдалося.