Вісник НАН України. 2017. № 4. С. 23-32
ЧАБАЙ Віктор Петрович —
член-кореспондент НАН України, директор Інституту археології НАН України
СУЧАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ РАННЬОГО ПЕРІОДУ РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА НА ТЕРЕНАХ СХІДНОЇ ЄВРОПИ
Стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 8 лютого 2017 року
Доповідь присвячена одній з фундаментальних археологічних проблем — появі людини сучасного анатомічного складу в Європі загалом і в Східній Європі зокрема. Співробітники Інституту археології НАН України зробили помітний внесок у накопичення фактичних даних та їх комплексну інтерпретацію. Зокрема, вдалося довести співіснування неандертальців та сапієнсів на території Криму, розробити концепцію перехідного періоду як специфічного етапу в історії людства, що характеризується співіснуванням антропологічно різних видів людей, і запропонувати його хронологічні межі.
Шановний Борисе Євгеновичу!
Шановні члени Президії! Шановні колеги!
Поява людини сучасного анатомічного складу в Європі є однією з фундаментальних археологічних проблем, вирішення якої ґрунтується на комплексних дослідженнях еволюції матеріальної культури, фізичної антропології, четвертинної геології, палеозоології, палеоботаніки, радіометричних методів датувань.
Останніми роками співробітники Інституту археології зробили суттєвий внесок у накопичення фактичних даних та їх комплексну інтерпретацію. Польові та лабораторні роботи тривали понад 20 років, для їх виконання були залучені 14 міжнародних наукових грантів та фахівці з провідних наукових установ Європи і Сполучених Штатів, а від Національної академії наук України — співробітники Інституту географії та Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна.
Перед тим як перейти до викладу основної теми доповіді, дозволю собі нагадати основні етапи антропогенезу людства та заселення нашої планети.
Найбільш ранні рештки людей і вироблених ними артефактів походять з території Східної Африки і датуються приблизно 2,6 млн років тому. Близько 2 млн років тому вихідці з Африки почали заселяти території південних частин Євразії. Навряд чи варто вважати цей процес одномоментним явищем. Досить поліморфні групи пітекантропів вирізнялися порівняно незначними розмірами тіла, невеликими об’ємами мозку і були носіями примітивних технологій обробки кам’яної сировини. Проте впродовж приблизно 1 млн років вони освоїли значні території Південної Європи та Азії. На основі аналізу ДНК та серії радіометричних дат встановлено, що залишкові форми цього населення на острові Флорес в Індонезійському архіпелазі дожили до 60 тис. років тому. Поодинокі свідчення першої хвилі відомі на території Східної Європи і зокрема України. Залишки поселень цього часу було досліджено В.М. Гладиліним на стоянці Королеве в Закарпатті.
Друга хвиля міграцій також розпочалася з Африки. Поліморфне в антропологічному плані населення було носієм технології виготовлення кам’яних рубил. Перші свідчення появи технології рубил у Євразії датуються приблизно 600 тис. років тому. Ця хвиля мігрантів докотилася і до Східної Європи, в тому числі і до території України. Близько 300 тис. років тому на основі цього населення сформувалися європейські неандертальці. Неандертальці були носіями розвинутих технологій обробки каменю і розвинутих систем поселень для експлуатації навколишнього середовища. Завдяки цьому вони змогли освоїти високі широти з досить суворими кліматичними умовами.
Третя хвиля міграцій розпочалася 200 тис. років тому з Південної Африки. Близько 100 тис. років тому люди сучасного анатомічного складу, або сапієнси, з’являються на Близькому Сході. Звідти приблизно 40 тис. років тому вони проникають у Європу, яка вже була заселена неандертальцями. У Східній Європі саме цей хронологічний період найбільш широко представлений фактичними даними.
Останні європейські неандертальці доживають до 40–30 тис. років тому на теренах Іберійського півострова, Криму, Північного Кавказу, тоді як люди сучасного анатомічного складу розселилися на більш північних територіях Європи. У зазначений період на території Європи неандертальці є носіями середньопалеолітичних, а люди сучасного анатомічного складу – верхньопалеолітичних технологій обробки каменю. Основна різниця між згаданими технологіями полягає у виготовленні дистанційного озброєння. Сапієнси вирізняються виготовленням кам’яних та кістяних наконечників списів, стріл та кам’яних знарядь для обробки кістки. Знаряддя неандертальців загалом мають поліфункціональне призначення, свідчення використання дистанційного озброєння не відомі, кістяні та рогові знаряддя є скоріше винятком, ніж правилом. Проте головна відмінність полягає у виготовленні сапієнсами різноманітних предметів мобільного мистецтва – індивідуальних прикрас із кістки, рогу та мушель, що є свідченням якісно нового — абстрактного сприйняття світу.
Межа між сапієнсами та неандертальцями має досить умовний характер: по-перше, з обох боків наявні комплекси матеріальної культури, для яких не визначено антропологічний тип їх носіїв; по-друге, завдяки нашим роботам вдалося довести співіснування неандертальців та сапієнсів на території Криму. Для території Криму було запропоновано концепцію перехідного періоду як специфічного періоду в історії людства, який характеризується співіснуванням антропологічно різних людей.
Різниця між антропологічними характеристиками неандертальців і сапієнсів не настільки значна. Спільні риси становлять 50 %, риси, притаманні лише сапієнсам, — 25 % і лише неандертальцям — 25 %. Палеогенетичними дослідженнями встановлено що не менш як 5 % свого геному сучасні європейці запозичили у неандертальців. Тоді як у геномі ранніх африканських сапієнсів будь-який неандертальський компонент відсутній.
На сьогодні є два основні підходи до проблеми переходу від середнього до верхнього палеоліту в Європі. Перший припускає можливість переростання середньопалеолітичних комплексів у верхньопалеолітичні внаслідок їх акультурації носіями верхньопалеолітичних технологій. Другий підхід ґрунтується на запереченні будь-якого зв’язку між середнім та верхнім палеолітом Східної Європи або будь-якої значущої їх взаємодії, яка могла б привести до появи нових верхньопалеолітичних комплексів. Поява верхнього палеоліту у Східній Європі пояснюється міграцією носіїв нових методів обробки каменю та кістки з інших регіонів. При цьому місцевим неандертальцям відводиться роль спостерігачів, які навряд чи якимось чином взаємодіяли з прийшлим населенням.