Вісник НАН України. 2017. № 6. С. 32-42
ПАВЛЮКСтепан Петрович —
академік НАН України, доктор історичних наук, професор, директор Інституту народознавства НАН України
СУЧАСНИЙ ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ІДЕНТИЧНОСТЕЙ УКРАЇНЦІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗОВАНОГО СУСПІЛЬСТВА
Стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 15 березня 2017 року
У доповіді обґрунтовано необхідність нових підходів до осмислення сучасних етнокультурних явищ і тенденцій, підвищення ефективності дослідження етнічних факторів формування соціальних ідентичностей з метою гармонізації міжетнічних відносин і суспільного життя, вироблення відповідної державної етнополітики, яка б інтегрувала соціальні капітали міграційних потоків з України, через Україну і до України у важливу складову формування перспективної цивілізаційної моделі розвитку нашої держави, а отже, започаткування якісно нового наукового напряму — етноглобалістики.
Шановний Борисе Євгеновичу!
Шановні члени Президії і запрошені!
Досліджувати та осмислювати феномен «етнічності» в сучасних категоріях науковці почали в 1950-х роках, коли розпочалася так звана «повоєнна ера імміграції», яку ще називають постколоніальною міграцією, відповідно до деколонізаційних процесів, які відбувалися у світі впродовж 60–70-х років ХХ ст. Їх наслідком стала активна міграція мешканців колоній до своїх метрополій, що супроводжувалася «транспортуванням культур» з тих місць, де вони первинно сформувалися, та проявом нових етнічностей у новому для них соціокультурному середовищі.
Зростання інтересу до проблем етнічності відображує зміни в домінуючому способі мислення етнологів та антропологів, які вже не сприймають суспільства чи культури як ізольовані, статичні і гомогенізовані одиниці. У своїх аналізах соціальних світів дослідники передусім намагаються показати напрями змін і процесів, їх складність та багатозначність. Етнічність у цьому контексті виявляється прийнятною концепцією, оскільки звертає увагу на динаміку зміни контактів між групами, конфліктні і конкурентні явища, взаємне пристосування тощо.
Дослідники відзначають, що ключовою рисою глобалізації є інтенсифікація загальносвітових суспільних відносин, що поєднують віддалені одна від одної локальності таким чином, що локальне життя трактується через події, які відбуваються на відстані багатьох кілометрів. Однією з найголовніших характеристик нової епохи стали транснаціональні та глобальні міграції. Терміни транснаціоналізм, транснаціональний соціальний простір, трансмігранти, транслокальність широко використовуються в західній теорії для опису міграційних процесів сучасності.
Увівши термін транснаціоналізм, учені намагалися описати нові явища в міграційній практиці, які не можна було пояснити за допомогою класичних теорій міграції, наприклад, зовнішні виїзди на сезонні роботи, що тривали не кілька тижнів чи місяців (маятникова міграція), а кілька років; практика, коли одна частина родини мігранта жила у країні його походження, а інша — в країні перебування. Коли ж ці практики стали загальними, постала потреба означити нове соціальне поле. Транснаціональні мігранти створюють соціальні поля, що перетинають географічний, культурний і політичний кордони, тобто вони «підтримують і розвивають множинні відносини — родинні, економічні, соціальні, організаційні, релігійні, політичні, які пов’язують між собою суспільства походження і поселення». Трансмігранти включені більш ніж в одну спільноту, вони творять нові співтовариства, пов’язані з національними державами та їх кордонами. І якщо раніше економічні досягнення і суспільний статус іммігрантів залежали від швидкості акультурації і включення у процеси приймаючого суспільства, то тепер це більше залежить від «культивації міцних соціальних мереж на наддержавному рівні».
Транснаціональні простори міграції, на думку дослідників, усувають колишню дилему мігрантів — інтеграції (що розумілася як асиміляція) з суспільством перебування чи утворення в ньому етнічної меншини. Остання формується з тих її представників, що належать до культурного ландшафту країни перебування. Є підстави розглядати транснаціональні соціальні простори іммігрантів як нову форму етнічних спільнот.
Сучасні українські міграції постають для нас живим, доступним для вивчення, прикладом формування соціального самовизначення людини в умовах глобалізації, «українським вікном» у дослідженнях етнічних і, загалом, соціальних ідентичностей глобалізованого суспільства.
До рис, які характеризують сучасну українську міграцію як частину глобальних міграційних процесів, належать: одночасне охоплення нею кількох континентів і десятків країн; повернення частини мігрантів на батьківщину; представництво найрізноманітніших соціально-демографічних груп українського суспільства; масові виїзди жінок на заробітки; інтенсивна сезонна міграція українців до сусідніх держав — Росії, Польщі, Чехії і перехід від «човникових» подорожей до тривалих виїздів, а від них — до переміщення регіонами та країнами в пошуках заробітків і кращих умов життя (подальші міграції з одних держав перебування до інших); скупчення українських іммігрантів переважно в мегаполісах; наявність розвинутих соціальних мереж; значимість нелегальної міграції. Соціальну динаміку української трудової міграції визначають люди з вищою і середньою спеціальною освітою. Вагома й та обставина, що розгортання фінансової кризи не стало переломним чинником повернення українських мігрантів на батьківщину, тож є підстави припускати, що міграції залишатимуться сталою рисою соціальних відносин, незалежно від поточного стану економік.