Нобелівську премію 2024 року у галузі фізіології або медицини присудили двом американським ученим. Лауреатами стали Віктор Амброс, професор медичної школи Массачусетського університету у Вустері, та Гері Равкан, молекулярний біолог Массачусетської лікарні й професор генетики Гарвардської медичної школи в Бостоні. Нагороду вручили «за відкриття мікроРНК та її ролі в посттранскрипційній регуляції генів».

У пресрелізі Нобелівського комітету наголошено, що їхнє відкриття виявило цілком новий і життєво важливий механізм, який клітини використовують для керування активністю генів. МікроРНК є фундаментально важливими для розвитку й роботи багатоклітинних організмів, зокрема людини. Відомо, що геном людини кодує понад тисячу мікроРНК. Праці цьогорічних лауреатів відкрили новий вимір у розумінні того, як регулюється робота генів.

Від мутантних черв’яків до малих РНК

Початок цієї історії пов’язаний із круглим черв’яком Caenorhabditis elegans. У 1984 році Віктор Амброс разом із Робертом Горвіцем опублікував у журналі Science роботу про гетерохронні мутанти цієї нематоди, тобто про особин із порушеним часом розвитку. Пізніше, у 1989 році, Равкан, Амброс та їхні колеги вивчили молекулярну генетику одного з таких генів, lin-14.

Ключовий злам стався у 1993 році, коли журнал Cell надрукував поруч дві статті. Група Амброса з’ясувала, що ген lin-4 кодує не білок, а короткі РНК, антисмислово комплементарні до lin-14. Лабораторія Равкана показала, що lin-4 регулює lin-14 на посттранскрипційному рівні й саме так задає часову послідовність подій розвитку C. elegans. Згодом, у 1997 році, Амброс зі співавторами встановив, що білок LIN-28, який контролює терміни розвитку нематоди, також перебуває під регуляцією РНК lin-4.

Невеликий феномен чи загальний принцип

Спершу відкриття могло здаватися особливістю одного черв’яка. Проте у 2000 році група Равкана описала 21-нуклеотидну РНК let-7, яка теж регулює часові параметри розвитку C. elegans. У тому ж році в журналі Nature вийшла робота про збереження послідовності та часового профілю експресії let-7 у різних організмів. Це показало, що йдеться про механізм із широким поширенням.

Важливу роль у загальній картині відіграли й суміжні дослідження. У 1998 році Ендрю Файр, Крейг Мелло та їхні колеги описали потужну й специфічну генетичну інтерференцію, спричинену дволанцюговою РНК у C. elegans. У 1999 році Гамільтон і Болкомб виявили малі антисмислові РНК, залучені до посттранскрипційного мовчання генів у рослин. У 2001 році Гришок із колегами, серед яких були Равкан і Мелло, показали, що гени й механізми, пов’язані з РНК-інтерференцією, регулюють експресію малих часових РНК, які контролюють терміни розвитку C. elegans.

Значення для біології та медицини

Подальші дослідження підтвердили, що мікроРНК потрібні для нормального розвитку. Робота 2003 року засвідчила, що білок Dicer, необхідний для утворення таких РНК, критично важливий для розвитку миші. Дослідження 2008 року показало, що вилучення Dicer впливає на різноманітність антитіл і виживання клітин у лінії В-лімфоцитів. Мікрорнк кодують навіть віруси: відповідну публікацію у Science опубліковано в 2004 році. Стаття 2017 року в Nature Ecology & Evolution присвячена еволюційному походженню мікроРНК рослин і тварин, а огляд 2021 року в Nature Reviews Genetics узагальнює їхню роль у розвитку миші. У 2016 році в Cell Host & Microbe з’явилася робота про те, що організм-господар формує кишкову мікробіоту за допомогою фекальних мікроРНК. Ще у 2008 році в Nature повідомляли, що мікроРНК впливають на тисячі білків.

Ці знання відкривають і практичні перспективи. Дослідники вивчали терапевтичну роль miR-19a/19b у регенерації серця та захисті від наслідків інфаркту міокарда. У дослідженні на діабетичних мишах із порушеним загоєнням світлоіндукований antimiR-92a розглядали як стратегію прискорення відновлення шкіри. Систематичний огляд 2024 року присвячений некодувальним РНК-терапевтикам на ранніх стадіях клінічних випробувань проти раку, а інший огляд того ж року розглядає нанотехнології у виявленні мікроРНК та доставці препаратів.

Так вивчення дрібного черв’яка, який здавався лише зручною моделлю для генетиків, привело до відкриття цілого шару регуляції генів. Саме за цей внесок Віктор Амброс і Гері Равкан отримали Нобелівську премію 2024 року.