Найбільший корабель світу: хто тримає рекорд

Історичний максимум за водотоннажністю — 825 614 тонн — належить супертанкеру Knock Nevis (колишній Seawise Giant): довжина 458,45 м, дедвейт 564 763 тонни. Судно утилізували 2010 року в індійському Аланзі, тож «найбільшого корабля взагалі» більше не існує. Сьогодні рекорди розійшлися за класами: контейнеровози змагаються за тисячі TEU, круїзні лайнери — за валову місткість і пасажирів, а окремі спецсудна — за габарити корпусу.

Хто тримає рекорд у кожному класі

Водотоннажність — це маса води, яку витісняє корпус (фактично «вага» судна з усім умістом). Вантажопідйомність, або дедвейт, — скільки тонн вантажу, палива й запасів можна взяти на борт. Для контейнеровозів зручніший лічильник TEU (умовно один 20-футовий контейнер), для лайнерів — валова місткість і кількість гостей.

Серед контейнеровозів на початку 2020-х вирвалися судна місткістю понад 24 000 TEU: зокрема MSC Irina-класу з показником 24 346 TEU (дані на січень 2024-го). У круїзному флоті довжина вже перевищує 360 м, а валова місткість у найбільших лайнерів списку сягає понад 220–250 тисяч. Окремо стоїть плавуча установка Prelude завдовжки 488 м і завширшки 78 м — її називають найбільшим судном, що досі використовується. Повторити танкерний рекорд Knock Nevis ніхто не зміг: економіка, маршрути й правила безпеки змінили логіку «просто більшого корпусу».

Symphony of the Seas cruise ship

Найбільші контейнеровози

Контейнеровоз місткістю понад 20 000 TEU відносять до класу ULCS (надвелике контейнерне судно); діапазон 10 000–20 000 TEU — VLCS. Розмір зростає через ефект масштабу: більше ящиків на рейс — менша частка витрат на тонну або контейнер. Обмежують гонку двигуни, готові порти й фарватери: Суецький канал і Сінгапурська протока задають стелю габаритів для типових маршрутів.

MSC Irina (верф Yangzijiang Xinfu, 2023) має довжину 399,99 м, ширину близько 61,3 м, розрахункову висоту борту 33,5 м і площу палуби близько 24 тисяч м²; місткість — 24 346 TEU у 25 рядах. Близький «сістер» MSC Tessa з китайської Hudong-Zhonghua: ті самі майже 400 м довжини, ширина 61,5 м, висота борту 33,2 м, 24 116 TEU і вантажопідйомність понад 240 тисяч тонн; на палубі — до 25 рядів контейнерів. Раніше увагу тримав MSC Gulsun: 399,9 м, 61,54 м завширшки, 23 756 TEU (у тому числі понад дві тисячі рефрижераторних). Для порівняння масштабу: 23 756 TEU умовно дорівнюють тисячам вантажівок або сотням авіалайнерів, якщо переводити об’єм у звичні образи логістики.

У лінійці Ever зеленіли Ever Alot і Ever Aria, місткість яких становить близько 24 004 TEU. Втім, рекорд фактичного завантаження на одне судно веде окремий облік, не залежний від «паспортної» місткості. У серпні 2021 року Ever Ace перевіз 21 710 TEU на рейсі Яньтянь — Європа, а у вересні 2025-го One Innovation зафіксував 22 233 TEU на плечі Сінгапур — Фелікстоу. Старше покоління суден досі показує, звідки почалося сходження вгору: Emma Maersk (2006) має довжину близько 397,7 м і місткість порядку 11 000 TEU, Maersk Mc-Kinney Møller класу E сягає 399 м, близько 18 270 TEU і швидкості до 23 вузлів, а CMA CGM Alexander von Humboldt має 396 м довжини та дедвейт близько 187 624 тонн.

Prelude FLNG Shell

Найбільші круїзні лайнери

Пасажирські гіганти вимірюють інакше: тут важать палуби, валова місткість, кількість гостей і екіпажу, а не тонни нафти. Серед великих круїзних суден найвищі показники мають Symphony of the Seas (2018): її довжина становить 361 м, а валова місткість — 228 081. Трохи довшою від неї є Harmony of the Seas (2016), довжиною 362,12 м, з показником 226 963. Oasis of the Seas (2009) має довжину 360 м і показник 226 838. Про Harmony також кажуть, що це лайнер заввишки близько 70 м і завширшки близько 66 м, а будівництво, за оцінками, обійшлося приблизно в мільярд євро.

Клас Icon від Royal Caribbean підняв планку далі: Icon of the Seas — близько 365 м, 20 палуб, до 7600 пасажирів, а разом із командою судно може тримати порядка 10 000 людей на борту. Legend of the Seas — третій лайнер цього класу — теж близько 365 м, майже 250 тисяч тонн валової місткості, до 7600 пасажирів і понад 2300 осіб екіпажу; у джерелах його називають найбільшим круїзним лайнером свого моменту. На борту — сімейна зона Surfside, парк Central Park із тисячами рослин, купол Aquadome; найдорожчі апартаменти Royal Loft Suite з піаніно, джакузі й балконом оцінюють щонайменше в 100 тисяч доларів за рейс. Маршрут Legend описували між Іспанією та Італією після виходу в експлуатацію.

Навіть найдовший лайнер коротший за історичний супертанкер майже на сто метрів: круїзна архітектура впирається в осадку портів, канали, маневрування біля терміналів і комфорт тисяч людей, а не в максимум сирої сталі й нафти.

Танкери-гіганти й спецсуднова техніка

Prelude завдовжки 488 м і завширшки 78 м (Південна Корея, 2013) виходить за звичні рамки «корабля-перевізника»: це величезна плавуча установка, яку називали найбільшим судном, що залишається в роботі. За довжиною вона перевершує навіть Knock Nevis, але це інший тип завдання й інша логіка порівняння з торговельним флотом.

Сучасні сирі нафтові гіганти теж великі, проте скромніші за зниклого рекордсмена. Танкери класу TI (наприклад Oceania) — близько 380 м, дедвейт порядка 440 тисяч тонн, швидкість 16–18 вузлів. Для контексту історичного «клубу ULCC» (ультравеликих перевізників сировини) згадують Batillus — 414,22 м і близько 554 тисяч тонн дедвейту — та Esso Atlantic: 406,57 м і 516 891 тонна; останній розібрали в Пакистані 2002 року. Типові великі танкери пізніших поколінь часто працюють у діапазоні близько 280 000 тонн вантажу — відчутно менше за пік кінця XX століття.

Історичний рекордсмен: Knock Nevis

Knock Nevis, відомий також як Seawise Giant, Happy Giant, Jahre Viking і наприкінці як Mont, лишається найбільшим кораблем в історії за водотоннажністю й дедвейтом. Довжина — 458,45 м, ширина близько 69 м (зустрічається уточнення 68,86 м), осадка в повному вантажі — 24,61 м, водотоннажність за енциклопедичною довідкою — 825 614 тонн, дедвейт — 564 763 тонни. У танках тримали до 658 362 м³ нафти, тобто порядка 4,1 мільйона барелів; танків було 46. Головна палуба — близько 31 541 м², тож пройти від носа до корми можна було за десятки хвилин. Кермо важило близько 230 тонн, гвинт — близько 50 тонн, парові турбіни видавали порядка 50 000 к. с. За різними даними максимальна швидкість становила 16 вузлів (близько 30 км/год) або близько 13 вузлів. Гальмівний шлях у повному завантаженні — порядка 10 км, діаметр циркуляції — понад 3,7 км. Екіпаж — близько 40 осіб, товщина бортової сталі — близько 3,5 см. Судно було довшим за «Титанік» на 189 м і довшим за авіаносець USS Enterprise (341 м).

Будівництво тривало у 1979–1981 роках на Sumitomo Heavy Industries у Йокосуці (Японія), замовлення № 1016; спочатку корпус називали Oppama за верф’ю. Грецький судновласник Ставрос Ніархос замовляв танкер у 1970-х, але незавершене судно перейшло до гонконгського судновласника Тунг Чао-Юнга: за різними версіями, перший замовник збанкрутував, не закрив оплату або відступив через спад ринку. 1981 року корабель спустили як Seawise Giant і розрізали, щоб вставити додаткові секції — так дедвейт дійшов до рекордних 564 763 тонн. Спочатку танкер ходив між Близьким Сходом і США. Перевезення нафти такими партіями було вигіднішим за рейси менших суден; вартість одного повного вантажу оцінювали порядка 200 мільйонів доларів. Через осадку гігант не проходив Суецький і Панамський канали та Ла-Манш, а для розвороту потребував акваторії від 3,7 км — тож далеко не кожен порт міг його прийняти.

Під час ірано-іракської війни 1986 року судно працювало плавучим терміналом для іранської нафти й було уражене в Ормузькій протоці іракськими ракетами або літаками, за різними даними; воно сіло на мілководді. У травні 1988-го знову зазнало важких пошкоджень від атаки з повітря. Після війни корпус відбуксирували до Брунею, продали норвезькій KS-company, відремонтували в Сінгапурі на Keppel (близько 3,7 тисячі тонн нової сталі) і назвали Happy Giant, згодом Jahre Viking. Пізніше First Olsen Tankers Фреда Ольсена стала власником. 2004-го, коли США й Європа обмежували однокорпусні танкери, корабель переобладнали на плавуче нафтосховище Knock Nevis і довго тримали біля катарського родовища Аль-Шахім. У грудні 2009-го його перейменували на Mont, під прапором Сьєрра-Леоне продали до Індії; у січні 2010-го посадили на мілину в Аланзі (Гуджарат) і протягом майже року розібрали. Якір масою близько 36 тонн передали до Морського музею в Гонконгу.

Рекорд не повторили не через брак інженерії. Гігант вимагав рідкісних портів і шляхів, погано вписувався в канали, довго розганявся й гальмував, а аварія воєнного часу показала вразливість одного надто великого корпусу. Екологічні норми підштовхнули до подвійних корпусів і до інших схем логістики: частина функцій «плавучого озера нафти» перейшла сховищам і гнучкішим флотам, а гонка розмірів перемістилася в контейнери й круїзи, де цінність міряють ящиками, каютами й портовим циклом, а не абсолютним дедвейтом. Тому відповідь на питання «який корабель найбільший» сьогодні завжди починається з уточнення: за якою мірою і в якому класі — і лише потім згадує танкер, якого вже немає, але який досі тримає історичну стелю маси.

By Сергій Ткач

Сергій пише для сайту про природу, екологію та цікаві факти з науки, а ще про те, як знання стають у пригоді вдома й на дачі. Його найбільше цікавлять енергозбереження, ґрунти, рослини і дрібні відкриття, що змінюють щоденні звички. Живе в Харкові, а у вихідні вибирається за місто з фотоапаратом і термосом чаю.