«Грім-1» (або Гром-Е1) — це російська керована авіаційна ракета-гібрид, створена на базі ракети Х-38. Вона поєднує плануючі крила з твердопаливним двигуном, що дозволяє досягати дальності до 120 км при скиданні з великої висоти, несучи 315-кілограмову уламково-фугасну бойову частину. На відміну від звичайних КАБів, цей боєприпас дає літаку-носію можливість працювати з безпечнішої дистанції.
Розробка з’явилася на виставці МАКС у 2015 році й згодом перейшла до серійного виробництва. У війні проти України її застосовують з 2023–2024 років, зокрема по Харкову, Куп’янську та в спробах досягти Дніпра. Точність наведення (інерціальне плюс ГЛОНАСС) заявлена на рівні кількох метрів, хоча реальні результати залежать від умов пуску та протидії.
Вага близько 594 кг, довжина 4,2 м і можливість маневру до 4g роблять «Грім-1» помітно потужнішою за типові дрони, але відносно повільною (середня швидкість близько 300 м/с). Це відкриває вікно для перехоплення, проте збільшує радіус ураження тилових об’єктів.
Від бази Х-38 до польового гібрида
Ракета Х-38 створювалася як сучасна заміна старших Х-25 і Х-29. Вона має модульну конструкцію, твердопаливний двигун і різні головки самонаведення. Інженери «Тактического ракетного вооружения» взяли її силову установку та корпус, додали складані стрілоподібні крила розмахом 1,9 м і збільшили бойову частину. Результат — виріб 9-А-7759, який офіційно демонстрували ще в 2015-му, а державні випробування завершили ближче до кінця десятиліття.
Ключова ідея полягала в тому, щоб перетворити звичайну авіабомбу на зброю з власним імпульсом. Після скидання з літака спочатку спрацьовує стартовий двигун, потім маршовий. Крила створюють підйомну силу, дозволяючи боєприпасу планувати й навіть змінювати азимут підходу до цілі на значний кут. Модульність дає змогу використовувати двигун саме від Х-38, що спрощує логістику.
На відміну від чисто балістичних ракет, «Грім-1» залишається повітряним боєприпасом. Літак-носій (найчастіше Су-34 чи Су-35) може скидати його з висоти 500–12 000 м при швидкості носія 140–445 м/с. Оптимальні умови для максимальної дальності — близько 12 км висоти й швидкість носія близько 1600 км/год. За нижчих параметрів дальність різко падає: з 5 км вона становить лише приблизно 35 км.
Саме ця залежність від висоти й швидкості пуску пояснює, чому «Грім-1» небезпечніша за звичайний КАБ, але все ще вимагає від літака-носія виходу на значну висоту.
Анатомія польоту: що відбувається після скидання
Після відділення від пілона боєприпас розкриває крила. Інерціальна система веде його за заздалегідь закладеними координатами, періодично корегуючись за сигналами ГЛОНАСС. Контактний підривач спрацьовує при зіткненні. Модульна бойова частина 9-Ж1-7759 масою 315 кг дає потужний фугасно-осколковий ефект — за ефективністю виріб перевищує звичайну ОФАБ-250-270 приблизно в 1,8 раза.
Середня швидкість польоту на дальність 120 км становить близько 300 м/с. Лінійні перевантаження до 4g дозволяють виконувати маневри, але це далеко не гіперзвук. Тому траєкторія передбачуваніша, ніж у балістичної ракети, і дає системам ППО більше часу на реакцію. Водночас можливість підходити до цілі з різних напрямків ускладнює роботу радіолокаційних станцій, якщо засоби виявлення розташовані нещільно.
Існує й варіант «Грім-Е2»: двигун замінюють додатковою бойовою частиною, доводячи загальну масу заряду приблизно до 480 кг. Дальність при цьому скорочується до близько 65 км. Обидва варіанти мають уніфікований циліндричний корпус з оживальною носовою частиною й можуть підвішуватися як на зовнішніх вузлах, так і в внутрішніх відсіках.
Порівняння з КАБами, ракетами та іншими засобами
Різниця між «Грім-1» і типовим КАБом полягає саме в наявності двигуна. Звичайний плануючий боєприпас набирає дальність лише за рахунок висоти й швидкості носія. Гібрид додає власний імпульс, розширюючи зону досяжності без необхідності заходити літаку глибоко в зону дії української ППО.
| Параметр | «Грім-1» (Е1) | Типовий КАБ з УМПК | Х-38 (база) |
|---|---|---|---|
| Маса | 594 кг | залежить від бомби (250–500 кг) | близько 520 кг |
| Бойова частина | 315 кг | зазвичай менша | до 250 кг |
| Дальність (оптимум) | до 120 км | 40–70 км | до 40–70 км |
| Швидкість польоту | ~300 м/с середня | планування | надзвукова |
| Наведення | ІНС + ГЛОНАСС | ІНС + супутник | різні ГСН |
Джерела: відкриті дані виробника та повідомлення Головного управління розвідки України. Після таблиці видно головну перевагу гібрида — збереження потужної бойової частини при збільшеній дальності порівняно зі стандартними плануючими бомбами.
Порівняно з чистою ракетою Х-38 «Грім-1» жертвує швидкістю й можливістю уражати рухомі цілі (у неї немає активної головки самонаведення для мобільних об’єктів) заради більшої бойової частини та простоти виробництва. Це робить її інструментом переважно проти стаціонарних цілей із відомими координатами.
Бойове застосування: хронологія ударів
Перші фрагменти «Грім-1» фіксували ще навесні 2023 року. З осені 2024-го з’явилися підтверджені удари по Харкову та Куп’янську, де пошкодження житлової забудови й жертви серед цивільних стали типовою картиною. У червні 2025 року боєприпас, випущений з окупованої частини Запорізької області, пролетів понад 100 км і був збитий ППО за межами Дніпра. Це стало одним із найдальших задокументованих застосувань на той момент.
У нашій практиці аналізу відкритих даних ми стикалися з випадком, коли після удару по Харкову експерти довго сперечалися, чи це був модифікований КАБ, чи саме «Грім-Е1». Остаточно питання вирішили уламки двигуна й характерна конструкція крил. Подібні епізоди повторювалися в Херсоні та інших містах прифронтової смуги.
За даними Головного управління розвідки, з 2023 по 2025 рік вироблено близько 300 одиниць, а на середину 2025-го в запасі перебувало приблизно 200. Плани передбачали вихід на 300 штук на рік. Основні виробничі майданчики розташовані в Корольові (Московська область) та Дзержинську (Нижегородська область). Восени 2025-го з’явилися повідомлення про модифікації з дальністю до 150–200 км, хоча точні характеристики таких варіантів залишаються менш підтвердженими.
Поширені помилки щодо «Грім-1»
Навколо цього боєприпасу накопичилося чимало неточностей, які спотворюють оцінку загрози.
- Плутанина з українським «Грім-2» / «Сапсан». Це абсолютно різні системи: український комплекс — наземний балістичний, російський «Грім-1» — повітряний гібрид. Назви схожі, але конструкція, дальність і спосіб застосування не мають нічого спільного.
- Переоцінка швидкості. Багато хто сприймає її як «ракету, яку важко збити». Насправді середня швидкість близько 300 м/с робить її вразливішою за балістичні ракети чи навіть деякі крилаті.
- Очікування точкового ураження рухомих цілей. Наведення інерційне зі супутниковою корекцією працює проти стаціонарних об’єктів. Для рухомих цілей потрібна інша головка самонаведення, якої в базовому варіанті немає.
- Ігнорування залежності від висоти пуску. Заявлена дальність 120 км досягається лише за оптимальних умов. Зниження висоти носія різко скорочує радіус.
Кожна з цих помилок веде до неправильної оцінки ризику. Переоцінка невразливості розслабляє, недооцінка — призводить до ігнорування реальної зони ураження міст, віддалених від лінії зіткнення на 80–110 км.
Питання, які шукають найчастіше
Чи можна збити «Грім-1»? Так. Відносно невисока швидкість і передбачувана траєкторія дають шанс системам ППО. Підтверджений випадок перехоплення під Дніпром після польоту понад 100 км це демонструє. Ефективність залежить від щільності засобів виявлення та вогневого ураження на маршруті.
Яка реальна дальність у бойових умовах? Оптимум — до 120 км з висоти близько 12 км. З 5 км — приблизно 35 км. Новіші модифікації, про які повідомляла розвідка восени 2025-го, нібито досягають 150–200 км, але з можливою втратою маси бойової частини.
Чим вона небезпечніша за звичайний КАБ? Зберігає потужну 315-кілограмову бойову частину при більшій дальності, дозволяючи носію не заходити глибоко в зону дії ППО. Ефект ураження ближчий до важкої авіабомби, ніж до легкого дрона.
З яких літаків її запускають? Су-34, Су-35, Су-30, потенційно Су-57 і МіГ-35. Висота й швидкість носія критично впливають на досягнуту дальність.
Чи є термобаричний варіант? Для сімейства «Грім» заявляли можливість термобаричної бойової частини, зокрема для варіанта без двигуна. Базовий Е1 найчастіше описують як уламково-фугасний.
Чек-лист оцінки загрози для конкретного міста
Оцінити ризик можна за кількома простими критеріями.
- Відстань від лінії зіткнення чи окупованої території, звідки можуть працювати літаки. Якщо менше 100–120 км — місто потенційно досяжне за оптимальних умов пуску.
- Наявність висотних маршрутів підходу носіїв. Чим вище може піднятися літак перед скиданням, тим далі долетить боєприпас.
- Щільність радіолокаційного покриття й засобів ППО на ймовірних траєкторіях. Повільна швидкість дає час, але лише якщо є чим перехоплювати.
- Тип цілей у місті. Стаціонарні об’єкти з відомими координатами — пріоритет для цього боєприпасу.
- Попередні факти застосування в регіоні. Повторювані удари по Харкову чи спроби досягти Дніпра показують, що система вже відпрацьована.
Цей чек-лист допомагає відрізнити теоретичну можливість від реального ризику. Для міст, розташованих глибше 150 км, загроза «Грім-1» базової версії залишається обмеженою, поки не з’являться підтверджені модифікації з більшою дальністю.
Межі захисту й що відбувається, коли перехоплення не вдається
Повільний політ створює перевагу для ППО, але не гарантує успіх. Якщо літак-носій скинув боєприпас з великої висоти й на великій швидкості, а маршрут пролягає через зони зі слабким радіолокаційним покриттям, час на реакцію скорочується. Уламки двигуна й крил після перехоплення часто стають головним доказом типу боєприпасу.
Коли перехоплення не відбувається, наслідки визначає 315-кілограмова бойова частина. Удари по житловій забудові в Харкові та інших містах показали значні руйнування й жертви серед цивільних. Точність на рівні кількох–десяти метрів означає, що навіть невелике відхилення може змістити епіцентр, але потужність заряду все одно завдає серйозної шкоди.
Для цивільного населення ключовим залишається своєчасне оповіщення й укриття. Для військових — нарощування засобів виявлення на більших дистанціях і відпрацювання тактики проти гібридних боєприпасів, які займають проміжне місце між КАБами й класичними ракетами.
Масштабування виробництва та перспективи на 2026 рік
Дані розвідки свідчать, що Росія вже вийшла на помітні обсяги: сотні вироблених одиниць і плани збільшити темп до сотень на рік. Основні підприємства зосереджені в двох регіонах, що створює потенційну вразливість логістики, але водночас дозволяє нарощувати випуск. Восени 2025-го з’явилися ознаки переходу до модифікацій із більшою дальністю — імовірно, за рахунок доопрацювання модулів планування чи двигуна.
За моїм досвідом спостереження за подібними системами протягом місяців активних повідомлень, кількість застосувань зростає повільніше, ніж заявлений виробничий потенціал. Це може означати як обмеження за комплектуючими, так і пріоритетність інших типів озброєння. Проте навіть кілька десятків успішних пусків на місяць здатні створювати постійний тиск на тилові міста в радіусі 100+ км.
Для України це означає необхідність адаптації ППО під цілі, що летять повільніше за крилаті ракети, але мають значну бойову частину й можуть змінювати напрямок підходу. Розвиток засобів радіоелектронної боротьби проти супутникової навігації та збільшення щільності виявлення на середніх висотах стають критичними.
Гібридна природа «Грім-1» робить її зручним інструментом для поступового розширення зони ураження без різкого збільшення ризику для носіїв. Саме ця еволюційна логіка — від простого КАБа до боєприпасу з двигуном — визначатиме, як змінюватиметься загроза в найближчі роки.