Дмитро Лінартович, український актор театру, кіно та дубляжу, офіцер ЗСУ з позивним «Світ», у травні 2025 року вперше відкрито розповів про завершення шлюбу з дружиною Олександрою. Їхній союз, що тривав понад десятиліття й подарував двох синів — Мирослава та Зореслава, яких батько з теплотою називає «двома козаками», витримав мирні роки творчості та сімейного затишку в Києві. Повномасштабна війна внесла свої корективи: 24 лютого 2022 року Дмитро евакуював родину, а сам став на захист землі. Довга розлука, різні реалії фронту й евакуації за кордон призвели до спільного рішення — вони більше не пара. Ексдружина з синами нині мешкає за океаном, а актор-воїн продовжує жити в Україні, підтримувати дітей на відстані та з повагою згадувати матір їхніх синів.
Олександра Лінартович ніколи не прагнула до медійної уваги. Вона залишалася тихою опорою для чоловіка з яскравою творчою натурою — актора, поета, барда та викладача. У мирні часи вона створювала той надійний тил, де Дмитро міг перепочити після зйомок у фільмах «Той, хто пройшов крізь вогонь», «Толока», «Гетьман» чи «Осінні спогади», після дублювання сотень ролей або лекцій у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Родина жила в Києві, де народжувалися сини з промовистими українськими іменами: Мирослав — «мирна слава» та Зореслав — «зоряна слава». Ці імена відображають глибоку повагу до традицій та надію на світле майбутнє, яку батьки вкладали в дітей ще до того, як війна змінила все.
Шлюб Лінартовичів склався в мирні роки. Дмитро, син актора й режисера Костянтина Лінартовича та акторки Наталії Заболотної, ріс у творчій атмосфері, служив у прикордонних військах після школи, закінчив акторський факультет Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого у 2003 році. Олександра стала частиною його життя, коли кар’єра вже набирала обертів. Разом вони будували дім, де панували підтримка, повага та любов до української культури. Дмитро видавав поетичні збірки, записував альбоми, викладав — і завжди повертався до родини, яка давала сили для нових ролей і проєктів. Сини росли в атмосфері патріотизму та творчості; батько з гордістю згадував, як вони займалися футболом у київських секціях до війни.
24 лютого 2022 року все змінилося. Ранковий дзвінок батька — «Сину, війна!» — змусив діяти миттєво. Дмитро допоміг дружині зібрати найнеобхідніше та вивіз Олександру з маленькими синами до Богуслава на Київщині. Там, як і по всій країні, вже відчувалися прильоти та напруга. Люди почали шукати безпечніші місця. Олександра запитала: «Дімо, як думаєш?». Він відповів: «Що тобі інтуїція підказує? Жінки добре відчувають». Вона вирішила їхати далі — спочатку до Польщі, потім до Італії, а згодом ще далі за океан. Дмитро того ж дня повернувся до Києва, одягнув камуфляж і став до лав територіальної оборони, а згодом — десантно-штурмових військ. Він воював на Херсонському напрямку, під Бахмутом, а в січні 2023 року отримав важке мінно-вибухове поранення та контузію під Соледаром. Знаменитий відеозвернення з нош — «Ми на Богом даній землі! Нас ніколи не зламати! Ми перемагаємо!» — облетіло світ і надихнуло тисячі людей.
Війна розтягла родину не лише географічно. Фронт для Дмитра означав щоденний ризик, розвідку, бої, поранення та довге відновлення. Для Олександри — евакуацію з двома маленькими дітьми, адаптацію в чужих країнах, нову мову, школу, побут без звичного тилу. Відстань і різні переживання поступово робили їхній шлях усе менш спільним. У 2023 році Дмитро навіть звертався до суду з заявою про розлучення, проте розгляд не відбувся через процедурні нюанси воєнного часу та перебування дружини за кордоном. До травня 2025 року пара дійшла до чіткого спільного рішення: вони більше не пара. В інтерв’ю Obozrevatel актор сказав прямо й без прикрас: «Так сталося, що з дружиною ми розлучилися, вона з синами нині мешкає за океаном… І ухвалили з дружиною спільне рішення, що ми вже не пара». Він підкреслив: діти залишаються його синами, він любить їх, опікується, допомагає фінансово та виходить на зв’язок. «Мої сини — два козаки. Я люблю їх, з повагою ставлюся до своєї колишньої дружини, дякую, що подарувала мені прекрасних дітей. Просто що прикрашати: вона — там, я — тут. Зараз живу один».
Цікаві факти про родину актора-воїна
- Сини Дмитра носять рідкісні та глибоко символічні українські імена: Мирослав (народжений близько 2016 року) та Зореслав (народжений близько 2017 року). У 2023 році їм було шість та сім років — сьогодні підлітки, які зростають в іншій культурній реальності, але батько наполегливо передає їм українську історію, мову та цінності через відеодзвінки.
- Дмитро називає синів «козаками» не лише з ніжності — це відлуння козацького духу, який він сам демонструє на фронті та в творчості. У проєкті «Словоспів у ЗСУ» він поєднує поезію, пісні та розповіді про дубльовані фільми, щоб підтримувати бойовий дух побратимів і водночас залишатися батьком навіть на відстані.
- Олександра ніколи не з’являлася в публічному просторі — ані на прем’єрах, ані в соцмережах. Вона свідомо обрала роль «тихої героїні тилу», створюючи для актора простір, де той міг відновлюватися після важких зйомок та викладацької роботи. Саме така підтримка дозволила Дмитру поєднувати творчість із військовою службою ще з 2015 року.
- 9 січня 2023 року під Соледаром Дмитро отримав важке поранення та контузію. Після місяців лікування та реабілітації він не лише повернувся до активного життя, а й отримав звання Заслуженого артиста України (2023), медаль «За поранення» (важке) та інші відзнаки. Його історія — приклад того, як особиста трагедія перетворюється на джерело сили для інших.
- Попри розлучення, Дмитро продовжує бути батьком: допомагає фінансово, підтримує зв’язок, планує, як розповідатиме синам про все пережите в Україні, коли вони повернуться. «Коли приїдуть в Україну, обов’язково візьму за руку, поводжу, розкажу», — ці слова стали символом його відповідальності.
Хронологія подій у житті родини чітко показує, як швидко війна змінює навіть найстабільніші союзи.
| Дата | Подія |
|---|---|
| 22 листопада 1978 | Народження Дмитра Лінартовича в Києві в родині акторів |
| 2003 | Закінчення акторського факультету КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого |
| 2010-ті роки | Шлюб з Олександрою, народження синів Мирослава та Зореслава |
| 24 лютого 2022 | Евакуація родини до Богуслава, потім за кордон; Дмитро йде в ТРО, згодом у десантно-штурмові війська |
| 9 січня 2023 | Важке поранення під Соледаром, контузія, знаменитий відеозвернення |
| 31 жовтня 2023 | Звернення до суду з заявою про розлучення (розгляд не відбувся) |
| 8 травня 2025 | Публічне оголошення про спільне рішення розлучитися в інтерв’ю Obozrevatel |
Ця таблиця демонструє, як особисте життя переплелося з історичними подіями. Кожна дата — не просто цифра, а цілий пласт емоцій, рішень та наслідків для всіх членів родини.
Сьогодні Дмитро Лінартович продовжує служити, творити та підтримувати синів на відстані. Він ділиться з ними українськими історіями, нагадує про коріння, допомагає матеріально. Його повага до колишньої дружини — приклад зрілого ставлення: без звинувачень, з вдячністю за спільні роки та чудових дітей. Такі історії стають частиною ширшої картини — війна перевіряє не лише фронт, а й тил, не лише фізичну витривалість, а й емоційні зв’язки. Багато українських сімей опинилися в подібній ситуації: хтось на передовій, хтось у евакуації, і не всі союзи витримують. Проте навіть після розлучення Дмитро залишається батьком, який не зрікається відповідальності.
Його сини, які зараз зростають за океаном, отримують від батька не лише підтримку, а й приклад мужності та любові до Батьківщини. Коли вони повернуться в Україну — а Дмитро вірить, що це станеться — він візьме їх за руки й розповість усе: про бої, про поранення, про те, чому не зміг бути поруч щодня, але завжди був із ними серцем. Ця обіцянка звучить як тиха, але непохитна клятва. Родина Лінартовичів, попри всі випробування, продовжує жити в нових формах — через пам’ять, підтримку та незламну віру в майбутнє України.
Олександра залишається важливою частиною цієї історії — жінкою, яка обрала безпеку дітей і свій шлях. Її рішення поважають. А Дмитро, загартований війною актор і воїн, показує, що навіть після найважчих втрат можна зберігати гідність, любов до дітей та готовність розповідати правду. Їхня історія — не про розпад, а про те, як люди намагаються залишатися собою в найжорсткіших обставинах. І в цьому — найбільша сила.