У своєму розкішному триповерховому маєтку серед квітучих садів і доглянутого городу в елітному селищі Конча-Заспа під Києвом Софія Ротару проводить 2026 рік. Легендарна співачка, якій виповнилося 78 років, обрала тихе, майже непомітне існування далеко від сценічних прожекторів. Її молодша сестра Ауріка Ротару у квітні 2026 року чітко підтвердила: «Вона у Києві, у своєму будинку в Конча-Заспі. Займається тим же, що і я — сад, город».
Чутки про виїзд за кордон, які періодично спалахували з 2022 року, виявилися міфом. Софія Михайлівна не покинула Україну. Вона залишається там, де її серце — поряд із Києвом, у власному домі, де кожна квітка і кожне дерево нагадують про життя, яке варто берегти навіть у найтемніші часи.
Буковинське коріння, що дало світові неповторний голос
Софія Ротару народилася 7 серпня 1947 року в селі Маршинці на Буковині, у багатодітній родині молдавського походження. Шестеро дітей, скромний побут, пісні за столом і праця на землі — саме звідти бере початок та особлива теплота, яка досі звучить у її голосі. Батьки передали доньці не лише мелодійність, а й внутрішню силу, яка допомогла пройти крізь десятиліття слави й випробувань.
Уже в підлітковому віці Софія перемагала на обласних конкурсах художньої самодіяльності. Її сопрано з легким народним забарвленням зачаровувало слухачів. Після закінчення Чернівецького музичного училища та Кишинівського інституту мистецтв шлях до великої сцени став неминучим. Перший серйозний прорив стався 1971 року, коли вийшов музичний фільм «Червона рута». Пісня з однойменною назвою миттєво зробила її всесоюзною зіркою. З того часу її голос супроводжував цілі покоління — від радянських часів до сьогодення.
Кар’єра, що об’єднувала країни і мови
Софія Ротару стала однією з найяскравіших зірок естради СРСР. Вона співала українською, російською, молдавською, а згодом і іншими мовами. Її репертуар поєднував народні мотиви з сучасними аранжуваннями, створюючи унікальний стиль, який важко було скопіювати. Понад 30 альбомів, сотні пісень, гастролі по всьому світу — цифри вражають навіть сьогодні.
Вона першою серед жінок у СРСР шістнадцять разів отримувала титул «Пісня року». Її диск «Балади» став першим компакт-диском, випущеним у Радянському Союзі. Міжнародні нагороди — «Золотий Орфей» у Софії, «Бурштиновий соловей» у Сопоті — лише підкреслювали масштаб таланту. У 1976 році вона отримала звання народної артистки України, у 1988-му — народної артистки СРСР, а 2002 року — найвищу державну нагороду України, звання Героя України. 2021 року її визнали Національною легендою України.
Ця кар’єра — не просто успіх. Це історія про те, як голос однієї жінки з маленького буковинського села став символом культурного багатства України, містком між різними народами і поколіннями.
Родина: опора в радості й скорботі
Особисте життя Софії Ротару завжди було на видноті, але вона вміла берегти найцінніше. Її чоловік, музикант і керівник ансамблю «Червона рута» Анатолій Євдокименко, помер 2002 року. Ця втрата стала однією з найважчих у житті співачки. Син Руслан, народжений 1970 року, став не лише опорою, а й продовжувачем справи — музичним продюсером і бізнесменом, директором компанії «Villa Sofia».
Сьогодні поруч із матір’ю — син Руслан. Онуки вже дорослі: Анатолій (1994 року народження), відомий як DJ SHMN, живе в Європі, а онука Софія (2001 року народження) — модель і співачка, яка будує кар’єру в США. У травні 2026 року Софія Ротару ніжно привітала онуку з 25-річчям, опублікувавши зворушливе фото та слова підтримки. Родина залишається головним якорем у її житті.
Війна і тиха, але незламна позиція
З перших днів повномасштабного вторгнення 2022 року Софія Ротару публічно заявила, що залишається в Києві. Вона не виїхала, попри численні чутки та пропозиції. У соцмережах з’являлися її пости про ракетні удари, молитви за Україну та захисників. З 2025 по 2026 рік вона продовжує рідкісну, але емоційну активність в Instagram: публікує фото наслідків обстрілів Києва, вітає українців зі святами — Великоднем, Різдвом, Днем вишиванки.
Її позиція — не гучні заяви, а щоденна присутність у рідній країні. У травні 2026 року, після чергового масованого удару по столиці, співачка поділилася моторошними кадрами руйнувань і написала коротке, але промовисте: «Київ. 24.05.2026». Ці слова сказали більше за будь-які декларації.
Сестра Ауріка у 2026 році неодноразово підкреслювала: Софія Михайлівна переживає війну так само, як і всі українці. Вона втомлена, але міцна духом.
Сьогоднішнє життя: сад, спокій і рідкісні промені публічності
У 2026 році Софія Ротару майже не з’являється на публіці. Вона не дає концертів і не планує повернення на велику сцену під час війни. Ауріка Ротару у програмі «ТСН Гламур» сказала прямо: «Я думаю, що під час війни вона не повернеться, а як закінчиться війна, тоді побачимо».
Дні проходять у турботі про сад і город. Розкішний маєток у Конча-Заспі з високими стелями, великими вікнами та просторим подвір’ям оточений квітами та зеленню. Саме тут, серед землі та рослин, співачка знаходить той самий спокій, якого так бракує в сучасному світі. Син Руслан поруч — родина живе разом або дуже близько.
У серпні 2025 року фанати заскочили її під час прогулянки вулицями Києва. На фото — природна жінка в casual-одязі, темних окулярах, з розпущеним волоссям. Без фільтрів і фотошопу. У травні-червні 2026 року вона знову з’явилася в центрі столиці. Ці рідкісні кадри розлетілися мережею і зігріли мільйони сердець.
Цікаві факти про Софії Ротару
- Народилася в селі Маршинці на Буковині в родині з шістьма дітьми — саме там сформувався її неповторний голос з народним колоритом.
- 1971 року пісня «Червона рута» з однойменного фільму зробила її всесоюзною зіркою буквально за кілька тижнів.
- Стала першою жінкою в СРСР, яка 16 разів отримувала титул «Пісня року».
- Її альбом «Балади» став першим компакт-диском, випущеним у Радянському Союзі.
- Володіє кількома мовами і співала українською, російською, молдавською та іншими — її музика долала кордони ще до епохи глобалізації.
- У 2002 році отримала звання Героя України, а 2021-го — Національної легенди України.
- Попри численні маєтки в минулому (зокрема в Ялті), з 2022 року свідомо обрала дім у Конча-Заспі під Києвом і не покинула країну.
- Її онука Софія Євдокименко у 25 років запустила власний проєкт у США — бабуся публічно привітала її у травні 2026 року.
Чому її голос досі потрібен Україні
Софія Ротару — це не просто співачка. Це жива історія української культури, яка пережила кілька епох, політичні зміни та особисті втрати. Її пісні досі лунають на весіллях, у машинах і в плейлистах молодих людей, які народилися вже після її піку популярності. У часи війни, коли багато хто шукає опору в минулому, її голос стає нагадуванням: ми вистояли раніше — вистоїмо і тепер.
Вона не кричить про патріотизм. Вона просто залишається. Доглядає сад. Вітає онуку. Реагує на біль Києва короткими, але щирими постами. І в цьому — її справжня сила. Сила жінки, яка дала Україні сотні пісень і тепер дарує приклад тихої, але непохитної любові до рідної землі.
Сад у Конча-Заспі продовжує квітнути. А голос Софії Ротару — у серцях мільйонів. І це, мабуть, найкраща відповідь на питання «де вона зараз». Вона там, де завжди була — у центрі української душі.