Новий виклик для гуманітаристики

Початок повномасштабної війни РФ проти України змінив не лише безпекову ситуацію, а й порядок денний науки. Перед українськими вченими-гуманітаріями постало завдання, якого раніше не було в такому вигляді: дослідити рашизм як окреме явище. Для цього потрібно визначити його природу, дати йому наукову атрибуцію й описати його характерні риси.

У доповіді наголошено, що йдеться не про суто теоретичну проблему. Дослідники мають дати точні поняття, без яких неможливо ні зрозуміти те, що відбувається, ні сформулювати відповідь на агресію. Зокрема, є потреба оновити методологію вивчення тоталітаризму, щоб вона відповідала сучасним реаліям.

Світ ще не готовий до оцінки

За словами доповідача, з різних причин міжнародна спільнота поки не готова дати належну оцінку рашизму як глобальній загрозі. Отже, українська наука працює в ситуації, коли усталеного й загальновизнаного погляду на це явище в світовому дискурсі ще немає.

Це робить внесок вітчизняних гуманітаріїв особливо важливим. Саме українські дослідники мають змогу запропонувати власну аналітичну рамку й донести її до міжнародного наукового середовища, поки там тільки формується розуміння масштабу проблеми.

Головні завдання українських дослідників

У доповіді названо кілька пріоритетів, на яких вітчизняній гуманітаристиці слід зосередитися на нинішньому етапі:

по-перше, забезпечити методологічне підґрунтя для розвитку світових тоталітарних студій;

по-друге, широко представити український погляд на рашизм і його місце в світовому дискурсі;

по-третє, забезпечити науковий супровід державної політики щодо протистояння рашистській навалі;

по-четверте, посилити опірність українського проєкту та захистити українські інтереси;

по-п’яте, подолати руйнівні наслідки російсько-української війни в ментальній площині.

Таким чином, завдання охоплюють і суто академічну сферу, і практичну підтримку держави, і роботу зі свідомістю суспільства.

Наука як частина спротиву

Логіка доповіді полягає в тому, що протистояння агресору не обмежується фронтом і дипломатією. Воно має й інтелектуальний вимір: щоб успішно протидіяти загрозі, її потрібно назвати, описати та пояснити. Гуманітаристика у такому разі стає не стороннім спостерігачем, а повноцінним учасником захисту українських інтересів.

Окремо виокремлено ментальні наслідки війни. Руйнування, яких зазнає суспільство, не зводяться до матеріальних втрат, тому їх подолання потребує і наукового осмислення, і послідовної гуманітарної політики. Посилення опірності українського проєкту автори розглядають як невіддільну частину цього процесу.

Отже, рашизм постає не лише політичним, а й науковим викликом, відповідь на який українські гуманітарії мають напрацювати разом із відповідною методологією, власним голосом у світовій дискусії та тісною співпрацею з державою.