Олег Юрійович Татаров уже понад п’ять років обіймає посаду заступника керівника Офісу Президента України, відповідаючи за координацію правоохоронного блоку. Народжений 31 серпня 1982 року в невеликому містечку Новоукраїнка на Кіровоградщині, він пройшов шлях від рядового міліціонера до однієї з найвпливовіших фігур на Банковій. Його кар’єра поєднує службу в МВС часів Януковича, адвокатську практику з гучними клієнтами та наукові здобутки, які налічують понад 300 праць з кримінального процесу.
Призначення Татарова у серпні 2020 року стало одним із найбільш обговорюваних рішень президента Зеленського. Хтось бачить у ньому професіонала, здатного ефективно керувати силовиками в умовах війни, а хтось — символу старої системи, яка повернулася в новій обгортці. Незалежно від оцінок, його роль у формуванні політики щодо ДБР, Офісу генпрокурора та Нацполіції залишається ключовою для розуміння, як працює українська влада сьогодні.
Його історія — це не просто біографія чиновника, а віддзеркалення складних трансформацій українського суспільства: від радянських правоохоронних традицій до сучасних викликів війни, корупції та реформ. Татаров демонструє, як особиста амбіція, освіта та зв’язки переплітаються в одному вузлі, створюючи вплив, що виходить далеко за межі кабінету.
Раннє життя та освіта: фундамент для стрімкої кар’єри
Майбутній високопосадовець народився в звичайній родині райцентру, де мрії про велике життя вимагали наполегливості. Замість легкого шляху він обрав службу в органах внутрішніх справ ще наприкінці 1990-х, коли країна тільки-но виходила з хаосу 90-х. Цей вибір став не просто професією, а трампліном.
Освіта Татарова вражає своєю багатогранністю та відзнаками. У 2003 році він з відзнакою закінчив Національний університет внутрішніх справ, а вже в 2005-му отримав магістерський диплом з відзнакою в Національній академії внутрішніх справ за спеціальністю «правознавство». Паралельно він опановував економіку: 2010 року КНУ імені Тараса Шевченка видав йому диплом з відзнакою за спеціальністю «облік і аудит». Вішенкою став Лондонський університет, де Татаров здобув європейську ліцензію адвоката — рідкісне досягнення для українського чиновника того часу.
Така комбінація юридичної, економічної та міжнародної підготовки дозволила йому не просто виживати в системі, а швидко підніматися. Він не обмежився теорією: вже під час навчання Татаров поєднував практику зі службою, що стало основою для подальших кроків. Цей фундамент дав йому перевагу — розуміння не лише законів, а й механізмів їхнього застосування в реальному житті.
Служба в органах внутрішніх справ: від рядового до заступника начальника ГСУ
З 1999 по 2014 рік Татаров пройшов усі щаблі міліцейської ієрархії. Почавши з базових посад, він уже в 2011 році став заступником начальника Головного слідчого управління МВС — начальника управління з організації контролю за розслідуванням злочинів. Ця посада зробила його одним із ключових гравців у системі, де курувалися найгучніші справи.
Його робота включала контроль за розслідуваннями, удосконалення законодавства та участь у робочих групах щодо досудового розслідування, прокуратури та адвокатури. Татаров активно працював над питаннями безоплатної правової допомоги та захисту прав журналістів. Ці роки сформували в нього репутацію ефективного менеджера, здатного тримати руку на пульсі складних кримінальних проваджень.
Однак саме цей період став джерелом найбільшої критики. Під час його служби МВС опинилося в центрі подій, які змінили країну назавжди. Татаров не просто виконував обов’язки — він часто виступав від імені відомства на брифінгах, пояснюючи суспільству позицію влади.
Роль у подіях Євромайдану: брифінги, які запам’яталися назавжди
Під час Революції Гідності Татаров став обличчям слідчого управління МВС. Його заяви щодо розгону Майдану, справи Тетяни Чорновол, Автомайдану та зникнення Дмитра Булатова досі цитують у дискусіях. Він пояснював поранення активістів «потребою забезпечити проїзд транспорту», а побиття Чорновол називав можливою провокацією.
Ці коментарі, зроблені в розпал протистоянь, коли країна кипіла від обурення, закріпили за ним образ представника старої влади. У січні 2014 року, в розпал подій, він отримав звання Заслуженого юриста України — нагороду, яка для багатьох стала символом іронії. Після втечі Януковича Татарова звільнили, але люстрація його не торкнулася через відсутність відповідних посад у списку.
Цей досвід навчив його маневрувати в бурхливих політичних водах. Замість відходу від публічності Татаров перейшов у адвокатуру, де продовжував працювати з клієнтами, пов’язаними з попередньою епохою.
Адвокатська практика: від «Укрбуду» до гучних клієнтів
Після 2014 року Татаров став керуючим партнером адвокатського об’єднання «Татаров, Фаринник, Головко». Він представляв інтереси «Укрбуд девелопмент» і брався за справи, які вимагали не лише юридичної майстерності, а й зв’язків. Серед клієнтів — ексзаступник голови адміністрації Януковича Андрій Портнов, проросійський нардеп Вадим Новинський та інші.
У 2019 році Татаров навіть вимагав від СБУ підозри Сергію Стерненку в умисному вбивстві. Ця діяльність принесла йому не лише доходи, а й нові знайомства, які пізніше зіграли роль у поверненні до влади. Паралельно він продовжував викладати в Національній академії внутрішніх справ, передаючи досвід новому поколінню юристів.
Призначення до Офісу Президента: рішення, яке розділило суспільство
5 серпня 2020 року указом президента Зеленського Татарова призначили заступником керівника ОПУ. Реакція була миттєвою та гострою: громадські активісти, журналісти, родини Небесної Сотні висловлювали обурення. Президент захистив рішення, заявивши, що несправедливо всіх керівників часів Януковича вважати «старою владою» і підкреслив професіоналізм Татарова.
Це призначення стало тестом для команди Зеленського. Татаров швидко взявся за координацію правоохоронних органів, впливаючи на призначення в ДБР, ОГП та інших структурах. Під час повномасштабного вторгнення, за словами Зеленського, він разом із Василем Малюком брав участь в обороні Києва, зокрема в операціях проти чеченських загонів.
Сучасна діяльність: куратор силового блоку в умовах війни
Станом на 2026 рік Татаров залишається на посаді, навіть після кадрових змін в Офісі. Він курує формування політики в правоохоронній сфері, забезпечує національну безпеку в цих питаннях і координує взаємодію органів. Його вплив простягається на призначення голів ОВА та ключові рішення в силових структурах.
Під його керівництвом акцент робиться на ефективності, хоча критики стверджують, що це призводить до збереження старих практик. Татаров активно просуває своїх людей — земляків з Новоукраїнки — на посади в Нацполіції, МВС та ДБР, створюючи мережу лояльних кадрів.
Науковий внесок: більше 300 праць, які формують юриспруденцію
Поза владними коридорами Татаров — доктор юридичних наук, професор і член спеціалізованих вчених рад. Він автор понад 300 наукових і навчально-методичних робіт з кримінального процесу, доказування, міжнародної правової допомоги та організації досудового розслідування. Викладав дисципліни на кшталт «Кримінальний процес» та «Сучасні аспекти кримінального права».
Його праці вплинули на підготовку юристів і вдосконалення законодавства. Член редакційної колегії журналу «Вісник кримінального судочинства», він поєднує теорію з практикою, що рідко вдається чиновникам такого рівня.
Цікаві факти про Олега Татарова
- Спортсмен у душі: З дитинства займається тайським боксом і очолює Київську федерацію цього виду спорту. Це не просто хобі — дисципліна, яка допомагає тримати форму в напруженому графіку.
- Агресивний пінг-понгіст: Грає в настільний теніс з тренером, атакуючи опонентів жорстко і без компромісів — риса, яку відзначають колеги й у професійному житті.
- Багатомовний професіонал: Вільно володіє українською, англійською та російською, що відкрило двері для міжнародної адвокатської ліцензії.
- Премія Ярослава Мудрого: Отримав у 2013 році за внесок у правову науку, ще до гучних подій.
- Сім’я та особисте: Одружений, має сина і доньку. У 2020 році на короткий час фігурував у справах про розірвання шлюбу, але деталі залишилися приватними.
Ці деталі додають людського виміру фігурі, яку часто бачать лише через призму політики.
Контроверсії та суспільні дискусії: тінь минулого
Ім’я Татарова неодноразово опинялося в центрі скандалів. НАБУ розслідувало справу щодо можливого пособництва в хабарництві у справі «Укрбуд» і Максима Микитася, де йшлося про фальсифікацію експертизи. Підозру готували, але процес ускладнився змінами прокурорів і передачею справи. Критики звинувачують його в впливові на антикорупційні органи та збереженні старих схем.
Поїздки до Москви в 2017–2019 роках, земля для тестя від Київради одразу після призначення, зв’язки з Портновим — усе це живить дискусії. Водночас прихильники підкреслюють результати в координації силовиків під час війни. Суспільство розділене: для одних він ефективний технократ, для інших — виклик для реформ.
Його шлях ілюструє, наскільки складно в українській політиці відокремити професіоналізм від минулого. Татаров продовжує працювати, адаптуючись до нових реалій, і його вплив на правоохоронну систему визначатиме, наскільки глибокими будуть зміни в державі.
У світі, де влада вимагає не лише знань, а й уміння балансувати між лояльністю та ефективністю, фігура Татарова лишається одним із найяскравіших прикладів сучасної української еліти.