Гірські перевали Гіндукушу та спекотні рівнини Кандагара стали колискою руху, який за лічені місяці 2021 року знову опинився при владі в Кабулі. Талібан — це не просто військове угруповання, а складний політичний і релігійний феномен, що виріс із пуштунських традицій, деобандійських медресе та хаосу громадянської війни. Сьогодні, у 2026 році, він контролює всю територію Афганістану, встановивши Ісламський Емірат і впроваджуючи суворі норми шаріату, які радикально змінили життя мільйонів людей.

Рух виник 1994 року в Кандагарі серед групи студентів-релігійників, яких очолив мулла Мухаммед Омар. Назва «талібан» походить від пуштунського слова «таліб» — студент ісламської школи. Тоді Афганістан роздирали міжусобні війни польових командирів після виведення радянських військ. Молоді люди, багато з яких виросли в біженських таборах Пакистану, втомилися від грабежів, зґвалтувань і корупції. Вони пообіцяли навести порядок на основі ісламського права. За два роки таліби захопили Кабул, а до 1998-го контролювали вже близько 90 відсотків країни.

Ідеологія талібану поєднує сунітський фундаменталізм деобандійської школи з елементами пуштунвалі — традиційного кодексу честі пуштунів. Деобандійський рух зародився в Індії XIX століття як реформація ісламу проти британського колоніалізму, але з часом еволюціонував у консервативну течію, що наголошує на суворому дотриманні шаріату, відмові від нововведень і джихаді як захисті віри. Пуштунвалі додає акцент на гостинність навіть до ворога, помсту (бадал), захист честі жінок і сім’ї (гайрат) та притулок (нанаваті). Таліби майстерно використовували ці норми: спочатку здобували підтримку місцевих племен, обіцяючи безпеку, а згодом жорстко караючи за будь-яке відхилення від своїх правил. Музика, телебачення, шахи, польоти повітряних зміїв і навіть фотографії людей потрапили під заборону як «неісламські». Жінки мусили носити паранджу з вузькою проріззю для очей, не могли працювати чи вчитися, а виходити з дому — лише з чоловіком-опікуном.

Перше правління талібану 1996–2001 років запам’яталося жорстокістю. Вони публічно страчували, відрубували руки за крадіжки, руйнували культурну спадщину — найгучнішим став вибух статуй Будд у Баміані 2001 року. Країна стала притулком для «Аль-Каїди» Осами бен Ладена. Після терактів 11 вересня США почали операцію «Нескінченна свобода». До грудня 2001 року режим упав, лідери втекли до Пакистану. Але таліби не зникли. У пакистанських прикордонних районах вони створили Раду лідерів (Кветта-шура) і розгорнули довгу партизанську війну проти афганського уряду та міжнародної коаліції.

Два десятиліття повстання виснажили всіх. Таліби контролювали сільські райони, збирали податки, вербували бійців через релігійні школи. Після підписання угоди в Досі 2020 року між США та талібами американські війська почали виводити. Афганська армія, пронизана корупцією та «мертвими душами» в списках, розвалилася за лічені тижні. У липні–серпні 2021 року таліби стрімко захоплювали провінції. 15 серпня Кабул упав майже без бою. Президент Ашраф Гані втік. На аеропорту розгорнулася драма евакуації: люди чіплялися за шасі літаків, деякі гинули. Таліби оголосили загальну амністію колишнім чиновникам і закликали державних службовців повертатися на роботу. Багато хто спочатку повірив у поміркованість.

Але швидко стало зрозуміло: нова влада не збирається відмовлятися від жорсткого курсу. Верховним лідером залишається Хайбатулла Ахундзада — релігійний авторитет із Кандагара, який з 2016 року видає укази з глибокої ізоляції. Він рідко з’являється публічно, а рішення ухвалює через вузьке коло радників. Структура влади поєднує релігійну ієрархію з військовими командирами. Важливу роль відіграє мережа Хаккані — впливове угруповання, чиї представники обіймають ключові посади в міністерстві внутрішніх справ. Рішення часто приймають на джіргах (радах), але остаточне слово — за верховним лідером, чия релігійна легітимність (бай’ят присяга командирів) тримає рух єдиним попри внутрішні суперечності між «яструбами» та більш політичними фігурами.

Повсякденне життя в Афганістані 2026 року визначають сотні указів. Дівчат старше 12 років майже повністю відсторонили від середньої та вищої освіти. Жінкам заборонили працювати в більшості сфер, окрім медицини та деяких гуманітарних проєктів, причому навіть там діють жорсткі обмеження щодо взаємодії зі сторонніми чоловіками. Обов’язковий махрам (чоловік-опікун) для поїздок, сувора хіджабна політика, закриття парків, спортивних залів і салонів краси для жінок. Чоловіки теж під пресом: обов’язкові бороди, п’ять молитов на день, заборона на багато видів одягу та розваг. Публічні покарання — порка, страти — відновили. Журналістів і активістів затримують. Меншини, особливо шиїти-хазарейці, відчувають додатковий тиск. Усе це створює атмосферу страху та самоцензури, але водночас — певну стабільність після років хаосу, яку частина населення сприймає як «порядок».

Економіка країни перебуває в глибокій кризі. Після 2021 року заморозили афганські активи за кордоном, припинили більшість міжнародної допомоги, банківська система паралізована. Таліби 2000 року вже демонстрували силу: майже повністю заборонили вирощування опіумного маку, скоротивши світове виробництво на дві третини. Сьогодні вони знову намагаються боротися з наркотиками, але шукають нові джерела доходу — контракти на видобуток корисних копалин (мідь, літій, рідкоземельні метали) з китайськими компаніями. Гуманітарна допомога залишається критично важливою: за оцінками ООН, понад 20 мільйонів людей потребують підтримки. Багато сімей виживають завдяки традиційній системі хавала та грошових переказів із-за кордону.

Зовнішня політика талібану — це баланс між ідеологічною жорсткістю та прагматичними поступками. Жодна країна Заходу не визнала Ісламський Емірат офіційно. Натомість Росія у липні 2025 року стала першою державою, що надала дипломатичне визнання. Москва зняла талібан зі списку терористичних організацій ще навесні того ж року і активно розвиває торгівлю та безпекову співпрацю, бачачи в Кабулі партнера проти «Ісламської держави — Хорасан». Китай підтримує економічні контакти, Іран і країни Центральної Азії — прикордонну торгівлю. Пакистан, колись головний покровитель, опинився в стані відкритого конфлікту. Обвинувачення у приховуванні пакистанських талібів (ТТП), які атакують Пакистан, призвели до авіаударів пакистанських ВПС по Кабулу, Кандагару та прикордонних провінціях восени 2025 року. Після тимчасових перемир’їв, домовлених за посередництва Катару та Туреччини, бойові дії спалахнули з новою силою у лютому 2026-го. Обидві сторони звинувачують одна одну в обстрілах цивільних об’єктів, а ООН фіксує десятки загиблих серед мирного населення. Китай намагається виступати медіатором, але напруженість залишається високою.

Цікаві факти про талібан

  • У 2000 році таліби провели одну з найуспішніших антинаркотичних кампаній в історії: вирощування опіумного маку впало на 99 %, а світове виробництво опіуму скоротилося на дві третини.
  • Верховний лідер Хайбатулла Ахундзада майже не з’являється на публіці та не дає інтерв’ю — він керує через письмові укази та вузьке коло довірених осіб, живучи в умовах суворої ізоляції.
  • Попри тотальну заборону музики та розваг у 1996–2001 роках, сьогодні смартфони та інтернет проникли навіть у віддалені села. Таліби змушені були частково адаптувати правила, бо повністю заблокувати технології виявилося неможливо.
  • Росія стала першою неісламською країною, що офіційно визнала уряд талібів у липні 2025 року — після того, як навесні зняла рух зі списку терористичних організацій.
  • Талібан активно воює проти «Ісламської держави — Хорасан» (ІДІЛ-Х), хоча обидва рухи колись поділяли спільні джихадистські ідеї. Боротьба за контроль над територією та ідеологічну чистоту перетворила колишніх «побратимів» на запеклих ворогів.
  • У 2021 році таліби пообіцяли «поміркованість» і амністію, але вже за кілька місяців почали відновлювати публічні страти та порки — практика, яку вони самі називали «відновленням справедливості».

Конфлікт із Пакистаном, економічна ізоляція та внутрішні суперечності між жорсткими релігійними указами й потребою в міжнародній допомозі створюють постійний тиск на режим. Водночас таліби демонструють дивовижну стійкість: вони утримують владу без серйозної збройної опозиції всередині країни, вміло використовують релігійну легітимність і вміють лавірувати між глобальними гравцями. Афганістан під їхнім правлінням залишається однією з найзакритіших і найбідніших країн світу, де кожен новий указ або авіаудар по прикордонню нагадує: історія цього руху ще далека від завершення.