Стаття 114-2 Кримінального кодексу України жорстко карає за поширення чутливої інформації про переміщення зброї, боєприпасів чи військових підрозділів у воєнний час. Вона діє виключно в умовах воєнного або надзвичайного стану і передбачає реальне позбавлення волі — від трьох до дванадцяти років залежно від обставин. Один клік у Telegram з відео колони техніки ЗСУ, зробленим із вікна квартири, може перетворити звичайного громадянина на обвинуваченого. Ця норма з’явилася не просто так: вона захищає обороноздатність країни від тих, хто ненавмисно чи свідомо допомагає ворогу точними координатами.
Сьогодні, коли воєнний стан триває, стаття працює щодня. Суди розглядають сотні справ, а практика показує, що найчастіше карають за ч. 2 — поширення даних про рух і розташування військ, які легко ідентифікувати на місцевості. Новачки часто плутають її з державною зрадою, а просунуті юристи шукають нюанси в формулюваннях. Головне — інформація має бути несанкціонованою, тобто не оприлюдненою офіційно Генеральним штабом ЗСУ, Міністерством оборони, ГУР чи СБУ.
Ця стаття — не про цензуру новин. Вона про те, щоб ворог не отримував свіжі дані з наших же телефонів. Офіційні джерела публікують те, що можна поширювати. Все інше — ризик для життя наших захисників і для вашої свободи.
Історія появи статті 114-2 в Кримінальному кодексі
У перші тижні повномасштабного вторгнення стало очевидно: ворог активно використовує відкриті джерела — соцмережі, месенджери, навіть TikTok. Люди знімали колони техніки, позиції ППО, переміщення допомоги від партнерів і одразу викладали. Інформація летіла швидше за ракети. Верховна Рада відреагувала блискавично. 24 березня 2022 року Закон № 2160-IX доповнив Кодекс новою статтею. Вже 1 квітня того ж року Закон № 2178-IX вніс уточнення, розширивши коло уповноважених органів і чіткіше прописавши умови.
З того моменту норма діє без змін. Вона стала частиною комплексу заходів з інформаційної безпеки. Подібні правила існують у багатьох країнах під час війни, але українська версія враховує реалії цифрового світу: смартфони в кожній кишені, Telegram-канали замість радіо. Стаття не забороняє обговорювати війну загалом — вона б’є precisely по тим деталям, які дають противнику оперативну перевагу.
Повний текст статті 114-2 ККУ та її структура
Стаття складається з трьох частин, кожна з яких описує окремий рівень небезпеки. Частина перша стосується інформації про зброю, озброєння та боєприпаси, які надходять в Україну або переміщуються її територією. Якщо ці дані не були офіційно оприлюднені Генштабом, Міноборони, ГУР, СБУ чи партнерами — поширення карається трьома-п’ятьма роками позбавлення волі.
Частина друга жорсткіша: п’ять-восьма років за поширення відомостей про рух, переміщення чи розташування ЗСУ чи інших військових формувань, коли їх можна ідентифікувати на місцевості. Тут ключове — можливість прив’язати до конкретного місця. Фотографія з геотегом, відео з характерним ландшафтом чи навіть згадка «біля такого-то села» — все це підпадає.
Частина третя — кваліфікуюча. Вісім-дванадцять років, якщо діяння вчинене групою за попередньою змовою, з корисливих мотивів, з метою передати дані агресору чи його пособникам або спричинило тяжкі наслідки. При цьому обов’язково відсутні ознаки державної зради чи шпигунства. Це дозволяє відмежувати звичайне необережне поширення від справжньої співпраці з ворогом.
Що саме вважається «поширенням» і яка інформація під забороною
Поширення — це будь-яке доведення інформації до інших людей. Не обов’язково публічний пост у Facebook. Достатньо переслати відео в особистий чат, розповісти сусіду по телефону чи навіть показати на екрані телефону в кафе. Форма не важлива: текст, фото, відео, аудіо, навіть голосове повідомлення.
Заборонена інформація чітко визначена. Для ч. 1 — деталі про те, куди і коли йде допомога від союзників: кількість HIMARS, коли прибуде партія Patriot, маршрут конвою через певну область. Якщо Генштаб сам опублікував «сьогодні прибула нова техніка» — репостити можна. Якщо ви зняли конвой самі — ні.
Для ч. 2 все складніше: навіть якщо ви не знаєте точних координат, але відео дозволяє ідентифікувати підрозділ на місцевості (характерна будівля, дорожній знак, дерево), це вже злочин. Судова практика рясніє такими випадками. Люди знімали з балконів, як проїжджає техніка, і надсилали друзям «подивіться, наші йдуть». Ворог моніторить мережу швидше, ніж ми думаємо.
Важливий нюанс: стаття захищає не тільки ЗСУ, а й Національну гвардію, прикордонників, територіальну оборону — всі формування, створені за законом.
Склад злочину: об’єктивна та суб’єктивна сторони
Об’єктивна сторона — саме поширення. Злочин вважається закінченим з моменту, коли інформація дійшла хоча б до однієї особи. Не потрібно чекати, поки ворог її використає. Суб’єктивна сторона — прямий умисел. Людина повинна розуміти, що поширює саме заборонені дані і робить це свідомо. Необережність (не подумав, що це небезпечно) не рятує від відповідальності, бо закон вимагає усвідомлення.
Суб’єкт — будь-яка осудна особа від 16 років. Громадянство не важливе. Іноземець, який поширив у своєму чаті — теж під статтею. Мотиви можуть бути різними: бажання похвалитися, страх, жадібність. Для ч. 3 вони стають кваліфікуючими.
Кваліфікуючі ознаки та посилена відповідальність
Коли дії вчинені групою за попередньою змовою — наприклад, один знімає, другий викладає, третій поширює — покарання стрибає до 8-12 років. Корисливі мотиви: хтось заплатив за «інсайд» про колону. Мета передати агресору — найнебезпечніше. Тяжкі наслідки: якщо через поширення ворог влучив у склад боєприпасів чи знищив техніку. Суд повинен довести причинний зв’язок, але це можливо.
Важливо: ч. 3 застосовується тільки за відсутності ознак ст. 111 (державна зрада) чи ст. 114 (шпигунство). Якщо особа свідомо працювала на ворога — кваліфікація буде іншою, жорсткішою.
Відмінності від суміжних статей ККУ
Багато хто плутає 114-2 зі ст. 111 (державна зрада). Різниця принципова: зрада вимагає допомоги ворогу в підривній діяльності, часто з державною таємницею. Стаття 114-2 — це про несанкціоновану інформацію, яка не обов’язково є таємницею. Верховний Суд у оглядах прямо вказує: якщо мета — допомогти агресору, то кваліфікують як зраду. 114-2 лишається для «простих» випадків.
Зі ст. 114 (шпигунство) відмінність ще чіткіша: шпигунство — це збирання або передача таємниці іноземній державі. Тут — просто поширення відкритих, але чутливих даних.
Практика показує: прокурори часто починають з 114-2, а потім за сукупністю додають інші статті, якщо є докази співпраці.
Судова практика застосування статті 114-2 ККУ
За даними аналізу вироків Державного реєстру судових рішень за 2022–2023 роки розглянуто понад 112 обвинувальних вироків. Більшість — за ч. 2. Географія — прифронтові області: Харківщина, Донеччина, Миколаївщина, Дніпропетровщина. Найпопулярніші платформи: Telegram (понад 150 випадків), TikTok, Viber, WhatsApp.
У 2022 році суди часто давали умовні строки — 57 % засуджених звільняли від реального відбування. У 2023-му тенденція змінилася: 70 % отримали реальне позбавлення волі. Суди стали жорсткішими. Багато справ закінчуються угодою про визнання винуватості. Люди визнають провину, отримують мінімальне покарання в межах санкції і йдуть додому з випробувальним строком.
Типовий сценарій: місцевий житель знімає з вікна проїзд техніки, надсилає знайомому. Знайомий пересилає далі. Навіть якщо «далі» — просто чат друзів, відповідальність настає.
Практичні кейси
Кейс 1. Жінка з Сумщини. Зняла з вікна п’ять одиниць техніки ЗСУ, що рухалася в напрямку Шостки. Переслала відео знайомому в Telegram. Той співпрацював зі спецслужбами агресора. Вирок — 5 років умовно за ч. 2 (Зарічний районний суд м. Суми, 2023 рік). Жінка визнала провину і уклала угоду.
Кейс 2. Група в прифронтовому місті. Троє друзів систематично знімали колони і скидали в закритий чат. Один з них мав корисливий мотив — отримував оплату. Кваліфікація за ч. 3 — 9 років реально для організатора.
Кейс 3. TikTok-блогер. Зняв «прильот» на позиції ППО і одразу викладав з геолокацією. Справу кваліфікували за ч. 2, бо інформація дозволяла ідентифікувати об’єкт. Вирок — 6 років позбавлення волі.
Типові помилки, яких припускаються громадяни
Найпоширеніша — «я просто поділився з друзями». Закон не робить винятку для «приватних» чатів. Друга помилка — думка, що якщо техніка вже проїхала, то шкоди немає. Шкода в тому, що дані дозволяють ворогу аналізувати маршрути, частоту, типи озброєння.
Третя — репост «офіційного» відео, але з власним коментарем, де вказується точна локація. Четверта — зйомка з дрона чи телефону в режимі live. Навіть якщо ви не публікуєте, а зберігаєте — поширення починається з моменту надсилання.
Просунуті читачі знають: суди не завжди враховують «я не думав». Умисел доводять обставинами: людина живе в прифронтовій зоні, розуміє, що йде війна, і все одно знімає.
Поради, як уникнути відповідальності в реальному житті
Не знімайте військову техніку, позиції, конвої, навіть якщо «дуже хочеться». Якщо бачите щось важливе — повідомте в чат «Побачити та Знищити» чи гарячу лінію СБУ. Офіційні джерела — ваш орієнтир. Якщо Генштаб опублікував — можете поширювати спокійно. Репост без власних коментарів з локаціями — найбезпечніший варіант.
У соцмережах вимкніть геолокацію. Не пишіть «біля мого села». Навіть гумор типу «наші хлопці знову проїхали» може стати доказом. Якщо сумніваєтеся — краще промовчати. Краще перестрахуватися, ніж потім пояснювати слідчому, чому ви «просто хотіли похвалитися».
Для бізнесу і волонтерів: не публікуйте фото вантажівок з гуманітаркою чи зброєю під час руху. Чекайте, поки все буде розвантажено і офіційно підтверджено.
Стаття 114-2 ККУ — це не обмеження свободи слова. Це інструмент, який рятує життя. Вона нагадує, що в цифрову епоху кожен з нас може стати або щитом, або — ненавмисно — брешею в руках ворога. Дотримуйтесь правил, і ваша совість буде чистою, а свобода — в безпеці.