Ігор Лаченков, якого вся країна знає просто як Лачена, — це 27-річний дніпрянин, який за лічені роки перетворив особистий Telegram-канал на потужну платформу оперативної інформації про війну та масштабних волонтерських зборів. Його «Лачен пише» сьогодні читають понад півтора мільйона людей, і для багатьох це не просто канал новин, а джерело, якому довіряють завдяки чесності, прозорості та реальним результатам — сотням мільйонів гривень, що пішли на дрони, супутниковий зв’язок та іншу критично важливу техніку для Збройних Сил України.
Він не анонімний «телеграм-канал», не пропагандист і не класичний журналіст. Лачен — це обличчя нового покоління українських інфлюенсерів, які народилися в епоху соціальних мереж, але виросли в умовах повномасштабної війни. Його стиль — гострий, іноді саркастичний, завжди прямий. Він не боїться називати речі своїми іменами, навіть коли це стосується високопосадовців чи корупційних схем. Водночас Лачен ніколи не перетворював канал на політичну трибуну чи майданчик для реклами.
Початок його шляху був зовсім іншим. У 2019 році юний дніпрянин, який тільки-но закінчив школу № 23 та вступив до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, почав вести локальні Telegram-канали. Один — «ProDnipro» — про новини рідного міста. Другий — гумористичний «Бро скинув мем» — швидко набрав 150 тисяч підписників. Саме там Лачен відточив вміння писати коротко, влучно та з іронією. Інстаграм та Twitter давали додаткову аудиторію — близько 70–80 тисяч людей. Коли в січні 2022 року він запустив «Лачен пише», перші десятки тисяч підписників прийшли саме звідти. До 20 лютого канал уже мав 50–60 тисяч читачів. А після 24 лютого 2022 року цифри почали рости на десятки тисяч щодня.
Співпраця з Сергієм Притулою стала справжнім проривом. У червні 2022 року вони запустили проєкт «Народний Байрактар». За три доби українці зібрали 600 мільйонів гривень. Компанія Baykar Makina передала три безпілотники безкоштовно, а зібрані кошти спрямували на доступ до штучного супутника для української армії. Це був не просто збір грошей — це був символ єдності та довіри. Пізніше Лачен разом з Monobank та United24 організував збір 100 мільйонів на систему протидії іранським дронам Shahed. За словами співзасновника Monobank Олега Гороховського, чотири з п’яти найбільших зборів у банку під час вторгнення проходили за участі Лачена.
Станом на початок 2024 року загальна сума зібраних ним коштів перевищувала 2 мільярди гривень. Це не просто цифри — це конкретні дрони, які нищили російську техніку на сотні мільйонів доларів, це системи зв’язку, це обладнання, яке рятувало життя українських військових. Лачен ніколи не приховував, куди йдуть гроші, і саме ця прозорість стала його головною «валютою» довіри.
Його контент — це не сухі зведення Генштабу. Лачен пише з коментарями, з емоціями, з аналізом. Він висвітлює не лише бойові дії, а й тилові проблеми: корупцію в оборонних закупівлях, неефективність окремих рішень, загрози зсередини. Саме через такі дописи він неодноразово отримував погрози. Найгучніша історія — справа родини Гринкевичів, коли блогер публічно розкрив масштабну корупційну схему з постачанням неякісного одягу для армії. Родина намагалася «домовитися», пропонуючи хабар, щоб матеріал зник. Лачен відмовився і продовжив писати. Пізніше це стало одним з найгучніших антикорупційних кейсів.
У 2022 році Лачен потрапив до рейтингу Forbes Україна «30 до 30: обличчя майбутнього». На початку 2023-го отримав медаль «За сприяння воєнній розвідці України» II ступеня від начальника ГУР Кирила Буданова. У грудні 2022-го його запросили до Європейського парламенту на церемонію вручення премії Сахарова українському народу. У 2024 році журнал «Фокус» включив його до десятки найвпливовіших українців. Це не просто нагороди — це визнання того, що звичайний блогер з Дніпра став частиною великої інформаційної та волонтерської машини, яка працює на перемогу.
Але популярність має свою ціну. У березні 2026 року розгорівся гучний публічний конфлікт між Лаченом та мером Дніпра Борисом Філатовим. Все почалося з інтерв’ю мера, де той критично висловився про блогера. Лачен відповів різко, назвавши Філатова та бізнесмена Геннадія Корбана «жалюгідними мародерами» й згадавши старі претензії щодо «дніпровської мафії». Мер у відповідь перейшов на особистості, натякнув на можливу мобілізацію Лачена та згадав його матір — колишню суддю. Лачен заявив, що не хоче бути «гарматним м’ясом» і що свого часу мав бронь, яку, за його словами, допоміг оформити колишній голова Офісу Президента Андрій Єрмак. Конфлікт вийшов далеко за межі особистих образ і торкнувся чутливої теми: хто має право критикувати владу, залишаючись у тилу, і чи справедливо вимагати від усіх однакового «фронтового» внеску.
Ця історія показує складність позиції публічних людей під час війни. Лачен ніколи не позиціонував себе як «військового блогера» в класичному сенсі. Він — інфлюенсер, який обрав інформаційний та волонтерський фронт. І саме за це його критикують одні й захищають інші. У суспільстві, де кожен день гинуть люди на передовій, питання «чому ти не там» звучить болісно. Лачен відповідає своєю роботою: мільйони гривень на техніку, оперативна інформація, тиск на корупціонерів.
Його незалежність — окрема цінність. Канал не має спонсорів, не рекламує казино, не підтримує жодну політичну силу. Лачен неодноразово підкреслював: пріоритет — інтереси країни. Саме тому його слова мають вагу навіть серед тих, хто не завжди згоден з його оцінками. У світі, де більшість великих Telegram-каналів анонімні або мають непрозоре фінансування, неанонімний Лачен з відкритим обличчям і перевіреними зборами виглядає як рідкісний острівець довіри.
Сьогодні, у 2026 році, він продовжує вести канал, розвиває YouTube («Лачен не пише»), де бере інтерв’ю у військових, і залишається активним учасником публічного дискурсу. Його аудиторія — це не просто цифра. Це люди, які щодня чекають його дописів, щоб зрозуміти, що відбувається на фронті та в тилу. Для когось він — джерело новин. Для когось — приклад того, як один голос може зібрати армію донатерів. Для когось — символ нового українського медіа, де блогер важить не менше за традиційні ЗМІ.
Цікаві факти про Лачена
– Лачен почав вести Telegram-канали ще у 19 років, а свій головний проєкт запустив за півтора місяця до повномасштабного вторгнення. – Перші 1500 доларів на просування каналу він вклав власні — і це спрацювало: до 20 лютого 2022 року «Лачен пише» мав уже 50–60 тисяч підписників. – Разом з Притулою вони зібрали 600 мільйонів гривень за три доби — це один з найшвидших рекордів українських волонтерських зборів. – Лачен отримав медаль від ГУР не за збір грошей, а саме «за сприяння воєнній розвідці» — це рідкісна нагорода для цивільного блогера. – У 2024 році суд зобов’язав його сплатити колишній заступниці видання «Страна» Світлані Крюковій символічну гривню моральної шкоди плюс судові витрати — після тривалої справи про захист честі. – Лачен має юридичну освіту (бакалавр «Юстиція та право») і незакінчену економічну — саме це, за його словами, допомагає аналізувати корупційні схеми та фінансові потоки. – Він один з небагатьох топ-блогерів, який публічно відмовляється від будь-якої політичної реклами та спонсорства, навіть коли пропозиції надходять регулярно.
Його шлях — це історія про те, як звичайний хлопець з Дніпра, який любив меми та локальні новини, опинився в епіцентрі найважливіших подій країни. Не через зв’язки чи великі гроші, а через вміння говорити прямо, збирати людей навколо конкретної справи та зберігати довіру навіть у найтемніші часи. Лачен не претендує на роль героя чи пророка. Він просто робить те, що вміє найкраще: пише. І мільйони людей щодня читають, донатять і вірять, що це має значення.
У світі, де інформація стала зброєю, а довіра — дефіцитом, такі голоси, як у Лачена, стають особливо цінними. Вони не обіцяють легких перемог і не малюють картинки. Вони просто фіксують реальність — жорстку, складну, але таку, в якій українці продовжують боротися і допомагати один одному. І саме тому питання «Лачен хто це» вже давно вийшло за межі простої біографії. Це питання про те, ким може стати один голос у великому хорі війни — якщо цей голос чесний, сміливий і по-справжньому небайдужий.