У прифронтовому Харкові, де сирени переплітаються з гуркотом обстрілів, Марія Малевська вмикає камеру. Вона не просто фіксує руїни — вона показує, як люди серед хаосу продовжують жити, кохати і вірити. Її репортажі з передової, з лікарень і зруйнованих вулиць стали голосом, який долає інформаційний шум і доносить правду про війну.
Марія Малевська — українська журналістка та воєнна кореспондентка програми «Вікна» на каналі СТБ (нині частина ICTV). Вона працює на телебаченні з 2008 року, спеціалізується на репортажах з Харківщини та гарячих точок фронту. Родом з Маріуполя, вона пережила втрату рідного міста і продовжує розповідати історії, які формують національну пам’ять.
Дитинство в Маріуполі та перші кроки в журналістиці
Марія народилася в Маріуполі, місті, яке пізніше стало символом стійкості України. Ще школяркою вона потрапила на зйомки молодіжної програми місцевого каналу МТВ. Журналістика спочатку здавалася їй хобі, а не професією — нудною і важкою. Але перший досвід зйомок змінив усе: вона відчула, як камера може передавати емоції та правду.
Пізніше Малевська переїхала до Харкова, де вступила на спеціальність «телерепортер». Її перший сюжет для СТБ — репортаж про підготовку до концерту групи Queen на майдані Свободи. З того часу вона працює в парі з оператором Сашком Бринзою вже понад 17 років. Разом вони знімали все: від екзотичних історій про жаб у Зачепилівці до трагічних подій на Майдані 2014 року, коли їх побив «Беркут».
Цей період сформував її стиль: чесний, емоційний і без прикрас. Вона навчилася пропускати кожну історію крізь себе, але з часом зрозуміла — для виживання в професії потрібна внутрішня броня.
Війна 2014 року та шлях до фронтової журналістики
Війна для Марії почалася ще 2014-го з подій у Харкові та перших поїздок на Донбас. Друзі-волонтери запропонували приєднатися до поїздки з допомогою на фронт — так почалася її військова журналістика. Вона працювала в Щасті, Трьохізбенці, Авдіївці, Бахмуті, Мар’їнці. Носила бронежилет і каску, ночувала в казармах і під ковдрами, знімала під обстрілами.
З повномасштабним вторгненням 2022 року її робота стала щоденною боротьбою. Харків перетворився на прифронтове місто, а Малевська — на одну з найвпізнаваніших голосів регіону. Вона знімала для національного марафону «Єдині новини», коментувала обстріли для американського каналу Current Time. Її сюжети показували не лише руйнування, а й те, як люди адаптуються: працюють, народжують дітей, допомагають один одному.
«Ненависть дає мені сили боротися, працювати, не опускати руки і любити», — говорила вона в одному з інтерв’ю. Ця емоція стала паливом, яке не дозволяє зупинитися навіть після найважчих виїздів.
Особисті випробування та емоційна ціна професії
Робота воєнного кореспондента виснажує. Марія зізнається: щоранку вона прокидається з «перегаром» від вчорашніх історій — нових жертв, нових обстрілів. Найважче слово в професії для неї — «смерть». Вона бачила, як палав її улюблений будинок у Маріуполі, і це болить досі.
Попри це, вона знаходить сили в аудиторії. Її інстаграм (@malevska) став майданчиком не лише для репортажів, а й для прямих зборів. У 2022–2025 роках вона організувала кілька успішних фандрейзів, зокрема закрила збір майже на 3,5 мільйона гривень для харківського військового шпиталю. Донатили всі: від сексшопів до школярів. Це показало силу спільноти, яку журналістка змогла об’єднати навколо конкретної мети — допомоги тим, хто захищає країну.
Її Instagram-сторіз і прямі ефіри стали новим форматом журналістики: швидким, чесним і близьким. Вона не боїться показувати себе — з інгалятором під час хвороби чи з червоним носом після чергового нападу. Це робить її не просто кореспонденткою, а людиною, з якою аудиторія відчуває зв’язок.
Погляди на журналістику в епоху війни та штучного інтелекту
У 2025 році Марія активно обговорювала виклики професії. Вона вважає, що головне в журналістиці — не зупинятися і зберігати етику. На війні постає питання воєнної цензури: де межа між безпекою і правдою? Вона впевнена, що об’єктивна журналістика можлива, але вимагає величезної відповідальності.
Російський Telegram і пропаганда — окрема битва. Малевська наголошує на інформаційній гігієні: перевіряти джерела, не піддаватися кліповому мисленню та дипфейкам. Штучний інтелект, на її думку, не замінить журналіста, але змусить його стати кращим — більш точним і людяним.
Вона мріє про пряме включення зі звільненого Маріуполя — міста, яке для неї досі живе в серці. Це не просто професійна амбіція, а символ повернення додому і відновлення справедливості.
Цікаві факти про Марію Малевську
Марія працює в парі з одним оператором уже понад 17 років — рідкісна стійкість у телевізійній журналістиці. Разом вони знімали все: від жаб у Зачепилівці до екстремальних виїздів на передову. Вона починала ще школяркою в Маріуполі і досі вважає, що професія журналіста — це не робота, а спосіб життя, який вимагає постійної готовності. Її збори на допомогу шпиталям зібрали мільйони гривень завдяки простим сторіз і чесним розповідям — аудиторія довіряє їй, бо бачить реальну людину, а не лише «камеру». Марія пережила побиття «Беркутом» у 2014-му і продовжила працювати, зашиваючи рани не тільки фізичні, а й душевні. Вона активно тренує студентів і громадський сектор, передаючи досвід новому поколінню журналістів. Її мрія — пряме включення з Маріуполя — символізує надію тисяч українців на повернення окупованих територій.
Ці деталі роблять її постаттю не просто професіоналкою, а символом стійкості української журналістики.
Виклики та уроки для майбутнього
Марія часто говорить про вигорання і потребу в work-life balance, хоча на війні це майже неможливо. Вона вчить молодих журналістів: не пропускайте все крізь себе без фільтра, але й не відсторонюйтеся повністю. Головне — залишатися людиною.
У добу постправди та ШІ українська журналістика еволюціонує. Малевська вважає, що сила — в автентичності та швидкості. Сторіз і прямі ефіри стають потужнішим інструментом, ніж традиційні сюжети, бо дозволяють аудиторії відчувати присутність.
Її приклад показує: навіть у найтемніші часи можна не просто виживати, а надихати. Вона не просто фіксує війну — вона допомагає країні її переживати і перемагати.
Марія Малевська продовжує працювати, знімати і збирати. Її голос — це місток між фронтом і тилом, між минулим Маріуполя і майбутнім України. У світі, де правда часто тонне в потоках фейків, такі журналістки стають маяком, який веде до світла.