У листопаді 2024 року Президент Володимир Зеленський призначив полковника Павла Палісу заступником керівника Офісу Президента. Цей кадровий крок приніс у високі кабінети реальний фронтовий досвід людини, яка понад два роки командувала однією з найзагартованіших бригад на найзапеклішому напрямку війни. Паліса, позивний «Хантер», не просто отримав нову посаду — він став живим мостом між окопами та стратегічними рішеннями держави.
Його біографія — це історія кадрового офіцера, який пройшов шлях від гарнізонного хлопчака до бригадного генерала. Народився Павло Сергійович 14 лютого 1985 року в Білоруській РСР у родині військовослужбовця. Батько — полковник запасу Сергій Паліса — служив у різних гарнізонах, тож дитинство сина минало в постійних переїздах між військовими містечками. Перший клас Павло пішов у Москві, де батько здобував вищу освіту. Після розпаду СРСР сім’я осіла в Україні, і саме тут юнак остаточно обрав військову стезю. Шкільні однокласники жартували, що він «народився в камуфльованому памперсі» — і в цьому жарті була частка правди.
Військова освіта Паліси поєднує українські традиції та сучасні західні підходи. У 2007 році він з відзнакою закінчив Львівський інститут сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка» (нині Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного). У 2019-му здобув диплом командно-штабного інституту Національного університету оборони України. Вершиною стала програма в Командно-штабному коледжі армії США у Форт-Лівенворті, штат Канзас. Навчання перервала повномасштабна війна 2022 року, проте диплом американський заклад вручив йому в червні того ж року — вже під час командування 5-м окремим штурмовим полком. Паліса неодноразово підкреслював цінність американської системи підготовки сержантського та офіцерського складу, особливо елементів лідерства та децентралізованого прийняття рішень.
Служба почалася задовго до 2022-го. З 2002 року Паліса пройшов усі щаблі: зв’язківець у 80-й окремій аеромобільній бригаді, командир роти, а згодом — командир 15-го окремого мотопіхотного батальйону «Суми» у складі 58-ї бригади на донецькому напрямку. У 2022 році він очолив 5-й окремий штурмовий полк, сформований уже під час повномасштабного вторгнення. А в січні 2023-го став командиром легендарної 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» — одного з найстаріших і найбоєздатніших з’єднань Збройних Сил України.
Механізована бригада — це не просто піхота з технікою. Це комплексна структура, де танкові підрозділи, бойові машини піхоти, артилерія, протитанкові засоби та інженерні частини діють як єдиний організм. «Холодний Яр» пройшов Іловайськ, оборону Донецького аеропорту, звільнення територій у 2014–2015 роках. Коли Паліса прийняв командування, бригада щойно відновлювалася після важких боїв. Через два дні після призначення перші ешелони вже вирушали на Бахмутський напрямок.
Битва за Бахмут стала для нього та його підлеглих справжнім випробуванням. З лютого 2023-го 93-тя тримала оборону міста найдовше серед усіх бригад — з перервою лише півтора місяця. Бої йшли за кожну багатоповерхівку, за кожен під’їзд. Російські війська застосовували тактику «м’ясних штурмів»: хвилі піхоти, часто без належної підтримки, під прикриттям артилерії та дронів. Вагнерівці, які на той момент були найбоєздатнішою російською силою, йшли вперед, нехтуючи втратами. Деякі штурмовики, за спогадами Паліси, діяли під наркотиками, інші — з філософським ставленням до смерті.
Українські захисники відповідали стійкістю та винахідливістю. Нестача снарядів компенсувалася масовим застосуванням дронів — розвідувальних і ударних. Саме в Бахмуті та навколо нього бригада «Холодний Яр» продемонструвала перевагу українських технологічних рішень над російською кількісною перевагою. «Хлопці билися як леви», — згадував пізніше комбриг. Місто залишилося вщент зруйнованим, але українські сили відійшли лише наприкінці травня 2023-го, завдавши ворогу величезних втрат у живій силі та техніці. За цю кампанію Палісу нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня (січень 2023) та Хрестом бойових заслуг (листопад 2023). У бригаді під його командуванням десять Героїв України, семеро з них — посмертно.
29 листопада 2024 року Зеленський призначив Палісу заступником керівника Офісу Президента. У лютому 2026-го указом №153/2026 йому присвоїли звання бригадного генерала. На новій посаді Паліса відповідає за формування оборонної політики, координацію між військовим керівництвом і державними інституціями, справедливий розподіл мобілізованого особового складу між бойовими бригадами та опрацювання нових форматів контрактів для військовослужбовців.
Його поява в Офісі Президента — це не лише визнання фронтових заслуг. Це практичне рішення: людина, яка щодня жила проблемами бригади, краще розуміє, чому одні частини отримують поповнення, а інші — ні, чому досвідчені бійці вигоряють, а новачки потребують чітких мотиваційних механізмів. Програма «Контракт 18-24», яку активно просуває Паліса, дозволяє молоді укласти строкові контракти з визначеними умовами служби, зарплатою та соціальними гарантіями. Це не просто цифри — це спроба зробити службу привабливою для тих, хто готовий захищати країну, але потребує ясності та справедливості.
У 2025–2026 роках Паліса активно працює з міжнародними партнерами. Він обговорював з представниками Lockheed Martin постачання запчастин та обслуговування F-16, зустрічався з делегацією RTX щодо прискорення постачання ракет для Patriot, вів переговори з французькими та іспанськими партнерами щодо поглиблення співпраці в оборонно-промисловому комплексі. У травні 2026-го він заявив, що шведські винищувачі Gripen з ракетами Meteor стануть «довгою рукою» Повітряних сил України. На зустрічах з дипломатами та військовими делегаціями НАТО Паліса підкреслює: Україна сьогодні — не лише споживач безпеки, а її виробник. Українські підрозділи вже беруть участь у навчаннях НАТО в ролі Red Team, демонструючи союзникам новітні методи ведення війни.
Особливої уваги заслуговує позиція Паліси щодо Білорусі. За його словами, Росія використовує територію сусідньої країни як платформу для тиску та розміщення ракет, а загрозу втягування білоруської армії — як інструмент шантажу. Для реальної провокації з боку Білорусі росіянам потрібно зібрати значне угруповання сил, чого наразі немає через виснаження на українському фронті. Питання зниження мобілізаційного віку чи запровадження обмежень на виїзд чоловіків 18–24 років за кордон, за словами Паліси, наразі не розглядається.
Сім’я Паліси — це ще одна лінія фронту. Батько — полковник запасу. Брат Дмитро, позивний «Рубін», — один з наймолодших комбатів ЗСУ, командир четвертого загону спеціального призначення 71-ї окремої єгерської бригади. Династія захисників продовжується.
Цікаві факти про Павла Палісу
- Позивний «Хантер» він носить ще з часів служби в мотопіхоті — мисливець за своєю суттю, завжди націлений на результат.
- У 2023 році 93-тя бригада «Холодний Яр» під його командуванням протрималася в Бахмуті найдовше серед усіх українських підрозділів.
- Навчання в американському коледжі Форт-Лівенворт Паліса перервав через початок повномасштабного вторгнення, але диплом отримав уже як командир штурмового полку.
- Брат Дмитро «Рубін» — теж кадровий офіцер і один з наймолодших командирів батальйонного рівня в ЗСУ.
- Паліса — один з небагатьох високопоставлених військових, хто відкрито говорить про необхідність справедливого розподілу поповнення саме в бойові бригади, а не в тилові частини.
- У 2026 році йому присвоїли звання бригадного генерала указом Президента саме 24 лютого — у день другої річниці початку повномасштабного вторгнення.
- Він неодноразово наголошував: перемога — це стан, коли Росія більше не зможе вбивати українських людей і диктувати нам майбутнє.
Паліса не уникає складних тем. Він прямо говорить про втому особового складу, про те, що людей потрібно не просто змушувати захищати країну, а створювати умови, за яких служба стає усвідомленим вибором. У його інтерв’ю та публічних виступах завжди присутня повага до рядового бійця і водночас жорстка вимога до ефективності командування. Досвід Бахмута навчив його цінувати кожну годину підготовки, кожну одиницю техніки та кожне правильне рішення на рівні бригади.
Сьогодні, коли Україна продовжує боротьбу за своє майбутнє, роль таких людей, як Павло Паліса, важко переоцінити. Вони приносять у державні кабінети не лише військові звання, а й пам’ять про окопи, про загиблих побратимів, про ціну кожного метра української землі. Його шлях — це приклад того, як фронтовий командир стає частиною великої державної стратегії, не втрачаючи при цьому зв’язку з реальністю війни.
У травні 2026 року Паліса обговорював з представниками Lockheed Martin питання посилення спроможностей F-16 та можливості подальшої підтримки української бойової авіації. Такі зустрічі — не формальність. Це конкретна робота над тим, щоб українські пілоти отримували не лише літаки, а й запчастини, обслуговування та боєкомплект у потрібний час. Так само і з Gripen: поява цих винищувачів з ракетами великої дальності суттєво посилить можливості Повітряних сил, даючи змогу вражати цілі глибоко в тилу противника.
Паліса послідовно відстоює ідею, що Україна має масштабувати власні технологічні рішення — від дронів до систем управління військами. Він бачить майбутнє не в простому копіюванні західних зразків, а в розумному поєднанні кращого іноземного досвіду з українськими напрацюваннями, народженими в реальних боях. Саме тому його призначення в Офіс Президента сприймається як логічний і необхідний крок: людина, яка пройшла Бахмут, краще за багатьох розуміє, що саме потрібно армії сьогодні і завтра.
Його брат продовжує служити на передовій. Батько — у запасі, але з гордістю стежить за синами. Сім’я Паліси — це маленька, але дуже промовиста модель того, що відбувається в Україні останні роки: цілі родини стають на захист держави, передаючи з покоління в покоління не лише професію, а й цінності стійкості та відповідальності.
Сьогодні Павло Паліса — бригадний генерал і заступник керівника Офісу Президента — продовжує робити те, що вміє найкраще: з’єднувати фронт і тил, стратегію і тактику, людей і рішення. Його історія ще далека від завершення, і кожне нове призначення, кожна зустріч з партнерами, кожне рішення щодо мобілізації чи контрактів — це черговий цеглина в будівництві української обороноздатності. Хантер не зупиняється. Він продовжує полювання — тепер уже за перемогою на державному рівні.