Полковник Вадим Олегович Сухаревський, позивний «Борсук», народився 6 жовтня 1984 року в Береговому на Закарпатті. Він став одним із найбільш визначних командирів сучасної української армії. 13 квітня 2014 року біля Семенівки під Слов’янськом саме він, тоді ще старший лейтенант 80-ї окремої аеромобільної бригади, віддав перший наказ відкрити вогонь по російських бойовиках. Цей постріл з кулемета БТР порушив негласну паузу і врятував групу спецпризначенців СБУ «Альфа». За успішні дії під час контрнаступу на Херсонщині 2022 року Сухаревський отримав звання Героя України. З червня 2024 по 3 червня 2025 року він очолював новостворені Сили безпілотних систем ЗСУ, де впроваджував технології, що кардинально змінюють правила війни. З червня 2025 року обіймає посаду заступника командувача Оперативного командування «Схід».
Його шлях — це історія людини, яка свідомо обрала найважчий шлях, незважаючи на протидію близьких, і послідовно втілювала принцип: командир не має права боятися рішень. Сухаревський не просто воював — він першим почав системно застосовувати дрони для коригування вогню ще 2016 року під Маріуполем і довів, що технології можуть зберігати життя бійців ефективніше за будь-які традиційні методи.
Ранні роки та свідомий вибір військової стежки
Батько Вадима хотів для сина спокійного життя юриста чи іншого цивільного фаху. Хлопець закінчив Мукачівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою 2001 року, проте батько не підтримував військову кар’єру. Сухаревський згадував, що в дитинстві навіть казав: «Хто скаже, що я буду військовим — перегризу горло». Проте після строкової служби в розвідувальному підрозділі 80-го аеромобільного полку в Хирові «захворів» на армію. Дисципліна, відчуття плеча товаришів, постійні навчання на полігонах — усе це сформувало характер.
2004 року дев’ятнадцятирічний Сухаревський підписав контракт і поїхав у миротворчу місію до Іраку у складі 6-ї окремої механізованої бригади. У квітні він опинився в центрі битви за Ель-Кут проти Армії Махді. Місто, мінометний обстріл, втрати — дев’ять загиблих за дев’ять місяців місії. Цей досвід став першим серйозним випробуванням. Після повернення він планував звільнитися, адже не бачив нормального сімейного життя. Проте після 45-денної відпустки зрозумів: армія — це його стан душі. Повернувся і почав цілеспрямовано йти до офіцерських звань.
2009 року закінчив Львівський інститут Сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка» за спеціальністю «бойове застосування та управління діями аеромобільних підрозділів». 2011 року став командиром аеромобільної роти 80-го полку. Командир полку Віктор Копачинський відзначав його як одного з найкращих молодих офіцерів. Сухаревський уже тоді формулював своє кредо: «Вирішив стати офіцером, бо мене дратувало, що більшість командирів не здатні приймати рішення. Боялись тоді, часто бояться і зараз».
13 квітня 2014 року: момент, що визначив війну
Коли російські бойовики під проводом Ігоря Гіркіна захопили Слов’янськ, рота Сухаревського отримала наказ висунутися на підтримку. 13 квітня біля Семенівки українські десантники опинилися в ситуації, коли група СБУ «Альфа» потрапила під обстріл. Накази згори вимагали не відкривати вогонь першими. Сухаревський, бачачи, як гинуть люди, зайняв місце стрільця на БТР і наказав відкрити вогонь з кулемета. Це був перший постріл Збройних сил України по російських агресорах у цій війні.
Бойовики, які вважали, що української армії «не існує», були шоковані. Перший полонений, якого взяли під Слов’янськом, здивовано питав: «Звідки ви взялися?». У наступні тижні рота брала участь у боях за блокпости, розвідці, штурмах. У липні під Георгіївкою біля Луганська відбили атаку спільно з батальйоном «Айдар». У серпні під час рейдів із 95-ю бригадою звільнили сім населених пунктів, роз’єднавши угруповання «ЛНР» і «ДНР». Під Красним Сухаревський отримав поранення — три кулі в бронежилет і контузію. Попри це, він повернувся на фронт.
Ці події сформували його як командира, який цінує ініціативу знизу і готовий брати відповідальність у критичні хвилини.
Від морської піхоти до командування бригадою: шлях професіонала
Після поранення 2014 року Сухаревський закінчив Національний університет оборони України імені Івана Черняховського. 2016 року очолив 503-й окремий батальйон морської піхоти в Маріуполі. Тут він почав експериментувати з дронами для коригування мінометного вогню. «Починаючи з кінця 2016 року, жоден міномет під моїм командуванням не стріляв без коригування з дронів. Інформація по позиціях противника оновлювалася мінімум двічі на тиждень», — згадував він пізніше. За кілька років підрозділ просунувся на чотири кілометри, звільнив Водяне та висоту «Дерзкая».
2021 року став начальником штабу 35-ї окремої бригади морської піхоти. З лютого 2022 року очолив 59-ту окрему мотопіхотну бригаду імені Якова Гандзюка. Під час контрнаступу на Херсонщині в серпні–листопаді 2022 року підрозділи бригади звільнили кілька населених пунктів, а 14 листопада Сухаревський піднімав прапор у Херсоні разом із президентом Володимиром Зеленським. За ці дії отримав звання Героя України.
Дронова війна: від тактичних експериментів до стратегічного роду військ
Сухаревський одним із перших в українській армії зрозумів потенціал безпілотних систем. Коли 2024 року постало питання створення окремого роду військ — Сил безпілотних систем, — саме його призначили командувачем (одночасно він став заступником Головнокомандувача ЗСУ). За рік на цій посаді він систематизував застосування дронів, запровадив нові моделі рекрутингу операторів, просував розробки FPV-дронів, дронів-маток для ударів на глибину до 70 кілометрів, наземних роботизованих комплексів та навіть лазерної зброї (Україна стала п’ятою країною світу, що тестувала таку технологію в бойових умовах).
Він неодноразово наголошував, що дрони — це нова парадигма війни, подібна до появи авіації сто років тому. Росія має перевагу в масовому виробництві, але Україна лідирує в інноваціях та тактичній гнучкості. Головна мета — максимально зберігати життя українських бійців, замінюючи «м’ясні» штурми точними ударами з повітря та землі.
Чесне рішення та продовження служби
3 червня 2025 року указом президента Сухаревського звільнили з посади командувача Сил безпілотних систем і призначили заступником командувача Оперативного командування «Схід». Сам він пояснив крок розбіжностями у баченні подальшого розвитку СБС із керівництвом. «На цьому етапі наші бачення щодо подальшого розвитку СБС розходяться з керівництвом. Вважаю чесним і професійним рішенням у цій ситуації завершити свою каденцію», — заявив полковник. Він підкреслив, що залишається у строю як воїн і офіцер, відданий справі більшій за будь-яку посаду.
У квітні 2026 року в інтерв’ю Сухаревський визнав, що не встиг реалізувати низку важливих проєктів для розвитку системи, проте продовжує служити на новій посаді, передаючи накопичений досвід оперативного командування.
Цікаві факти про Вадима Сухаревського
Перший постріл, що увійшов в історію. 13 квітня 2014 року Сухаревський став першим офіцером ЗСУ, який наказав відкрити вогонь на ураження по російських бойовиках, порушивши пряму заборону. Дрони ще в 2016-му. Під Маріуполем він першим у своєму підрозділі почав коригувати мінометний вогонь квадрокоптерами, оновлюючи розвіддані двічі на тиждень і відсуваючи лінію фронту. Сім’я митців і воїнів. Дружина Юлія — оперна співачка та бандуристка з Чернігова. У них донька та син. Син народився, коли Вадим лежав у шпиталі після поранення під Красним 2014 року. Зірка кліпу та вулиця в рідному місті. Сухаревський знімався в кліпі гурту Kozak System «Бачиш — Їб@ш», присвяченому 59-й бригаді. Одна з вулиць у Береговому носить його ім’я. Захоплення, що розслабляють. Любить рольові відеоігри (Stalker 2: Heart of Chornobyl, Warhammer Fantasy) та має розряд з дайвінгу. Каже, що ігри допомагають перемикатися після бойових завдань. Миротворча місія в 19 років. Наймолодший у бригаді учасник місії в Іраку 2004 року, де брав участь у битві за Ель-Кут. Принцип командування. «Колись я зарікся, що якщо стану офіцером, то буду належати до тієї категорії військових, які за будь-яких умов, незважаючи на кар’єру і зірки на погонах, не бояться приймати рішення і відстоювати його».
Хронологія ключових етапів кар’єри
| Період | Посада / Подія | Ключовий результат |
|---|---|---|
| 2004 | Миротворча місія в Іраку (6-та механізована бригада) | Битва за Ель-Кут, перший бойовий досвід |
| 2011–2014 | Командир роти 80-ї аеромобільної бригади | Визнаний одним із найкращих молодих командирів |
| 13 квітня 2014 | Перший наказ відкрити вогонь під Слов’янськом | Врятував групу СБУ «Альфа», став символом рішучості |
| 2016–2021 | Командир 503-го батальйону морської піхоти | Перші системні експерименти з дронами-коригувальниками |
| 2022 | Командир 59-ї мотопіхотної бригади | Участь у звільненні Херсонщини, звання Героя України |
| Червень 2024 – червень 2025 | Командувач Сил безпілотних систем ЗСУ | Створення та розвиток нового роду військ, інноваційні технології |
| З червня 2025 | Заступник командувача ОК «Схід» | Продовження служби на оперативному рівні |
Нагороди Вадима Сухаревського включають звання Героя України (2022), ордени Богдана Хмельницького III та II ступенів, «За мужність» III та II ступенів. Кожна з них — це не просто відзнака, а свідчення конкретних боїв і рішень, які рятували життя підлеглих і наближали перемогу.
Сьогодні, коли дронова війна стала визначальною для фронту, досвід Сухаревського залишається затребуваним. Його принцип — ухвалювати рішення, коли інші вагаються, і впроваджувати технології, що дають перевагу над чисельною перевагою ворога, — продовжує працювати на різних рівнях командування. Історія «Борсука» доводить: справжній командир не просто виконує накази, а формує нову реальність, у якій українські воїни мають більше шансів повернутися додому живими.