Трипільська ТЕС залишається одним із ключових символів центральної енергетики України. Станція потужністю близько 1800 МВт, розташована в Українці Обухівського району на березі Канівського водосховища, десятиліттями забезпечувала електроенергією Київську, Черкаську та Житомирську області і становила приблизно 57 % генеруючих потужностей Київщини.
Після зупинки Чорнобильської АЕС саме ця теплова електростанція взяла на себе роль найбільшого енергогенерувального об’єкта регіону. За час роботи вона виробила понад 350 млрд кВт·год електроенергії та 5,5 млн Гкал тепла, працюючи переважно на вугіллі з резервом у вигляді газу та мазуту.
11 квітня 2024 року російська атака знищила генерацію станції. Станом на кінець 2026 року відновлення триває на тлі повторних ударів, а повноцінне повернення потужностей до довоєнного рівня залишається складним завданням.
Від берега Дніпра до енергетичного серця регіону
Майданчик для майбутньої станції затвердили ще в січні 1962 року на дніпровському узбережжі неподалік села Трипілля. Будівництво основних споруд розпочалося 2 квітня 1967-го, і вже 17 грудня 1969 року в промислову експлуатацію вийшов перший енергоблок. До вересня 1972-го запрацювали всі шість блоків, і станція досягла проєктної потужності 1800 МВт.
Об’єкт зводили в дві черги. Перша — чотири дубль-блоки по 300 МВт, розраховані переважно на тверде паливо. Друга — два моноблоки з газомазутними котлами. Використовували поточно-швидкісний метод, до робіт залучали трести «Південтеплоенергомонтаж», «Гідроелектромонтаж» та інші. Пусконалагодження виконувало підприємство «ЛьвівОРГРЕС».
Розташування виявилося вдалим: прямоточне водопостачання з Канівського водосховища, зручна логістика вугілля залізницею та річкою, близькість до споживачів. Після виведення Чорнобильської АЕС Трипільська ТЕС стала найбільшим генератором Київської області. Її встановлена потужність покривала понад половину місцевих потреб у генерації.
За весь період експлуатації станція виробила понад 350 млрд кВт·год електроенергії та 5,5 млн Гкал тепла — обсяг, який важко переоцінити для трьох областей.
Технічна анатомія станції: блоки, паливо і механізми генерації
Серце Трипільської ТЕС — шість енергоблоків. Чотири з них працювали на вугіллі (пиловугільні), два — на газі та мазуті. Один із вугільних блоків (№2) модернізували: потужність підняли з 300 до 325 МВт, термін служби подовжили на 15–20 років, а паливо перевели майже повністю на вугілля.
Основне обладнання включало котли ТПП-210А (двокорпусні прямоточні) та ТГМП-314 (однокорпусні газомазутні), турбіни К-300-240 і генератори ТГВ-300. Трансформатори — ТДЦ-400000/330. Водопідготовка забезпечувала до 250 т/год знесоленої води іонообмінним способом.
| Блок | Потужність, МВт | Основне паливо | Рік пуску |
|---|---|---|---|
| 1 | 300 | Вугілля | 1969 |
| 2 | 325 | Вугілля | 1970 |
| 3 | 300 | Вугілля | 1970 |
| 4 | 300 | Вугілля | 1970 |
| 5 | 300 | Газ / мазут | 1971 |
| 6 | 300 | Газ / мазут | 1972 |
Дані за матеріалами Вікіпедії та Global Energy Monitor. Загальна встановлена потужність — близько 1825 МВт. З 2000 року на станції реалізували технічні рішення для спалювання низькосортного вугілля (донецький антрацитовий штиб із теплотворністю близько 3000 ккал/кг). Склад вугілля вміщував до 280 тис. тонн. Газ підводили через два газорозподільні пункти по 320 тис. м³/год.
Принцип роботи класичний для конденсаційної ТЕС: вугілля мелють, спалюють у котлі, отримують перегріту пару високого тиску, яка крутить турбіну, з’єднану з генератором. Охолодження — прямоточне з водосховища. Теплову енергію частково віддавали споживачам (станція працювала і як ТЕЦ).
Роль у енергосистемі після Чорнобиля та до повномасштабної війни
Київська область завжди була енергонасиченою. Загальна потужність місцевої генерації сягала приблизно 3200 МВт, і Трипільська ТЕС давала майже 57 % цього обсягу. Після зупинки Чорнобильської АЕС саме вона стала головним джерелом для регіону та сусідніх областей.
Станція належала ПАТ «Центренерго» (з 1995 року в складі державного підприємства, пізніше — філія). Щорічна реалізація енергії становила близько 2 млрд грн. Працювало понад 1600 осіб (дані 2017 року). Золошлаки використовували для підсипання доріг і виробництва будматеріалів.
До повномасштабного вторгнення станція періодично працювала не на повну потужність через проблеми з паливом, але залишалася критично важливою. У 2022–2023 роках вона зазнавала обстрілів, проте відновлювала роботу. На початку квітня 2024-го, після втрати Зміївської ТЕС і окупації Вуглегірської, Трипільська стала єдиним генеруючим активом «Центренерго».
Квітень 2024: удар, що змінив баланс генерації
У ніч на 11 квітня 2024 року російські війська завдали масованого удару по енергетичній інфраструктурі. На Трипільську ТЕС прилетіли ракети Х-69 і дрони. Найсильніше постраждав турбінний цех — там виникла масштабна пожежа. До гасіння залучили майже 200 рятувальників і десятки одиниць техніки.
Голова наглядової ради «Центренерго» Андрій Гота заявив про повне знищення станції. Компанія втратила 100 % власної генерації. Працівники зміни не постраждали. Президент Зеленський пізніше зазначив, що з одинадцяти ракет сім збили, чотири влучили, бо в системі ППО не залишилося ракет для захисту об’єкта.
Руйнування виявилися критичними: пошкоджене основне обладнання генерації, будівлі, інфраструктура. Простий ремонт став неможливим. Уряд виділив понад 1,5 млрд грн на відновлення Трипільської та Зміївської ТЕС. У листопаді 2024-го оголосили тендери на аварійно-відновлювальні роботи, зокрема щодо обладнання блоку №5 і турбіни.
Повторні атаки та повільне відновлення в умовах постійної загрози
Відновлення почалося майже одразу після пожежі: розбір завалів, оцінка обладнання, демонтаж. Проте ворог продовжував бити по об’єкту. У січні 2025-го — новий удар. У вересні 2025-го дрони Shahed звели нанівець частину вже виконаних робіт. У листопаді 2025-го атаки призвели до повної зупинки того, що вдалося частково підготувати. Наприкінці вересня 2026-го знову пошкодили генеруюче обладнання.
Станом на осінь 2026 року станція не повернулася до звичайного режиму генерації. Тривають роботи з розчищення території, демонтажу та відновлення окремих елементів. Повітряні тривоги тривалістю 15–17 годин на добу суттєво ускладнюють роботи. У «Центренерго» повідомляли про обходи керівництва та плани подальшого відновлення.
У нашій практиці ми стикалися з таким випадком, коли рік відновлювальних робіт на аналогічному об’єкті зводили до нуля кілька влучних ударів дронів — саме тому зараз акцент зміщується не лише на ремонт обладнання, а й на захист і розгляд розподіленої генерації.
За даними Reuters (травень 2026), уряд планує відновити станцію перед можливою приватизацією «Центренерго». Три процеси йдуть паралельно: підготовка до опалювального сезону, власне відновлення та підготовка документів. Завершення орієнтовно очікують не раніше 2027 року. Частина даху відсутня, всередині працюють над турбінами, котлами та трубопроводами. Підтверджень повноцінного запуску блоків на кінець 2026 року немає.
Поширені питання про Трипільську ТЕС
Де саме розташована станція і яку площу займає?
У місті Українка Обухівського району Київської області, на березі Канівського водосховища, приблизно за 45 км на південь від Києва, біля села Трипілля. Площа території — 281,3 га.
Чим станція відрізнялася від інших ТЕС «Центренерго»?
Вона була найбільшою в Київській області і єдиною, що залишилася в генерації компанії після втрати Зміївської (знищена в березні 2024) та Вуглегірської (окупована з 2022). Технічно — класичні блоки 300 МВт радянського проєкту з подальшою модернізацією одного з них.
Чи можна відновити Трипільську ТЕС до довоєнного рівня?
Технічно можливо, але це вже не ремонт, а фактично створення нової генерації на тому ж майданчику. Потрібні значні інвестиції, час і захист від повторних ударів. Компанія розглядає і варіанти нової генерації, зокрема сонячних електростанцій із накопичувачами.
Які регіони залежали від станції найбільше?
Київська, Черкаська та Житомирська області. Вона була найбільшим постачальником електроенергії саме для цих регіонів.
Екологічні аспекти та майбутні трансформації майданчика
Як і будь-яка вугільна ТЕС, Трипільська станція мала екологічний слід: викиди, золошлакові відходи. З 2000-х намагалися покращити показники, зокрема через модернізацію блоку №2. Золошлаки частково утилізували в будівництві.
Після масштабних руйнувань питання екології відходить на другий план перед завданням відновлення генерації. Водночас керівництво «Центренерго» вже говорить про стратегічний розвиток майданчика: можливі сонячні станції з накопичувачами, газова генерація для власних потреб, загальний рух до декарбонізації. Техніко-економічне обґрунтування таких рішень готують.
Повторні атаки показують вразливість великих централізованих об’єктів. Тому паралельно з відновленням Трипільської ТЕС енергетика рухається до більш розподілених рішень. Станція, яка колись замінила Чорнобильську АЕС у регіональному балансі, тепер сама стає прикладом того, як війна змінює саму логіку генерації.
Станом на листопад 2026 року Трипільська ТЕС залишається об’єктом, де роботи з розчищення та підготовки тривають, але повноцінна генерація не відновлена, а кожен новий удар відкидає процес назад.
Для початківця достатньо розуміти: це була велика вугільна (з газовим резервом) електростанція потужністю майже як два атомні реактори, яка годувала світлом три області. Для фахівця — це класичні блоки 300 МВт із прямоточними котлами, модернізованим другим блоком і прямоточним охолодженням, які тепер вимагають не ремонту, а переосмислення в умовах постійної загрози. Обидва рівні знань ведуть до одного висновку: повернення Трипільської ТЕС у мережу — це вже не лише технічне, а й стратегічне питання стійкості енергосистеми.