На південно-східній околиці Старокостянтинова, де історичне місто зустрічається з широкими полями Хмельниччини, лежить військовий аеродром з кодом UKLS. Його бетонна смуга довжиною близько 2475–2500 метрів розрізає ландшафт, а поруч височіють укріплені укриття для стоянки літаків. Саме тут уже десятиліттями базується 7-ма бригада тактичної авіації імені Петра Франка — підрозділ, який став одним із найважливіших елементів системи оборони України.
Цей аеродром не просто точка на карті. Він — жива ланка між минулим радянської авіації та сучасними реаліями війни, де старі платформи Су-24М отримали нове життя завдяки українській винахідливості та західним технологіям. Російські війська регулярно обирають його однією з пріоритетних цілей, бо звідси українські екіпажі завдають точних ударів по тилових об’єктах противника. Атаки тривають роками, але база зберігає боєздатність завдяки професійності особового складу, сучасним укриттям та мобільності авіації.
У перші роки повномасштабного вторгнення аеродром зазнав ракетних ударів уже в березні 2022-го. Згодом ворог перейшов до комбінованих атак дронами-камікадзе типу «Шахед», крилатими ракетами Х-101 та гіперзвуковими «Кинджалами». Наймасованіші нальоти фіксували у 2023–2025 роках. Наприклад, у ніч на 26 травня 2025 року противник застосував понад 360 засобів ураження, значна частина з яких прямувала саме в напрямку Старокостянтинова. Українська протиповітряна оборона збила більшість цілей, а база продовжила виконувати завдання. Станом на 2026 рік ситуація не змінилася: обстріли тривають, але 7-ма бригада зберігає здатність діяти.
Географічне розташування аеродрому створює особливі умови. Він лежить буквально за кілька кілометрів від центру міста, на протилежному березі річки Случ. Така близькість означає, що цивільне населення та військова інфраструктура ділять один повітряний простір. Під час тривог жителі чують гул двигунів і вибухи перехоплених ракет, а рятувальники та комунальники ліквідовують наслідки. Водночас ця близькість дозволяє бригаді швидко реагувати на виклики та підтримувати тісний зв’язок із місцевою громадою.
Інфраструктура аеродрому вирізняється серед інших українських баз. Бетонна злітно-посадкова смуга здатна приймати важкі тактичні бомбардувальники. Спеціально облаштовані укриття для стоянки захищають техніку від уламків та атак дронів. Саме ці особливості роблять базу придатною для експлуатації літаків, які потребують специфічних умов — на відміну від легших винищувачів. У «Візії Повітряних сил до 2035 року», представленій у 2020-му, Старокостянтинів разом з аеродромом в Озерному визначили як перспективні майданчики для модернізації під західну авіаційну техніку.
Історія аеродрому починається в середині 1960-х. У 1966 році тут сформували 7-й бомбардувальний авіаційний полк, який спочатку отримав літаки Іл-28, а згодом — Як-28 та Су-24. У 1977 році полк перейшов на Су-24, а в 1985–1988 роках — на модернізовані Су-24М. Паралельно на аеродромі базувався 168-й винищувальний авіаційний полк, екіпажі якого воювали в Афганістані. Після 1991 року частина авіаційної техніки та особового складу опинилася під юрисдикцією України. Проте 13 лютого 1992 року шість Су-24 несанкціоновано перетнули кордон і приземлилися на російській базі Шаталово. Цей епізод став одним із болючих моментів становлення української авіації.
У 2008 році полк реорганізували в 7-му бригаду тактичної авіації. Президент Віктор Ющенко своїм указом надав підрозділу ім’я Петра Франка — сина Івана Франка, фундатора української військової авіації часів ЗУНР. Петро Франко організував перший український авіазагін, здійснив понад 50 бойових вильотів і заклав основи національної військової авіації. Символічно, що саме ця бригада сьогодні продовжує справу першопрохідця неба.
У 2005 році до бригади приєднали 32-гу окрему розвідувальну ескадрилью. З 2014 року особовий склад активно підтримує оборону країни. Тоді мешканці Старокостянтинова зібрали 1,7 мільйона гривень на потреби авіабази. У 2016-му провели капітальний ремонт смуги, а бригаду тимчасово перебазували до Луцька. У 2018 році на аеродромі відбулися міжнародні навчання «Чисте небо» за участю країн НАТО. Тоді ж зафіксували трагічну аварію Су-27 під час ознайомлювального польоту.
Сучасний вигляд бригади формують літаки Су-24М та Су-24MR. Перші — основні ударні машини, другі — розвідувальні, частину з яких переобладнали в ударні конфігурації. Су-24М з їхньою змінною геометрією крила та здатністю до низьковисотного прориву ППО залишаються робочими конячками тактичної авіації. Українські фахівці адаптували ці платформи під західні крилаті ракети Storm Shadow / SCALP-EG. Перші підтверджені застосування таких ракет з Су-24М відбулися навесні 2023 року. Відтоді екіпажі бригади завдають ударів по арсеналах, штабах, мостах та інших критичних об’єктах на окупованих територіях і в глибині тилу противника.
Командир бригади неодноразово наголошував, що підрозділ перебуває на піку бойової готовності. Мобільність авіації — ключовий фактор виживання. Під час тривог літаки та екіпажі розосереджуються по запасних майданчиках, а після відбивання атаки повертаються до виконання завдань. Саме тому російські удари по аеродрому часто виявляються неефективними: влучання припадають по порожніх укриттях або пошкоджують інфраструктуру, яку швидко відновлюють.
Стратегічне значення Старокостянтинова для Росії пояснюється просто. База дозволяє Україні тримати під прицілом важливі об’єкти на значній відстані. Коли Су-24М несуть на борту ракети з дальністю понад 250 кілометрів, ворог змушений відволікати ресурси на захист тилу. Тому аеродром залишається «занозою», яку намагаються вирвати будь-якою ціною — від масованих дронових атак до комбінованих ракетних ударів.
Плани розвитку бази не зупинилися з початком війни. Укриття, ремонтні потужності та злітно-посадкова смуга створюють передумови для прийому більш сучасної техніки в майбутньому. Досвід експлуатації Су-24М з інтегрованими західними системами озброєння вже став прикладом того, як радянська платформа може ефективно працювати в альянсі з новітніми технологіями.
Місцеві жителі сприймають аеродром як невід’ємну частину свого міста. Багато родин мають родичів чи знайомих, пов’язаних з бригадою. Підтримка, яку громада надала у 2014 році, продовжується й сьогодні у формі волонтерських ініціатив та просто людської солідарності. Коли небо над Старокостянтиновом спалахує від перехоплених ракет, місто не панікує — воно знає, що це ціна за те, щоб українські пілоти могли піднятися в повітря і виконати своє завдання.
Цікаві факти про старокостянтинівський аеродром
- Бригада носить ім’я Петра Франка — сина Івана Франка, який у 1918–1919 роках організував першу українську військову авіацію ЗУНР і сам здійснив понад 50 бойових вильотів.
- У 2014 році мешканці Старокостянтинова зібрали 1,7 млн грн на потреби авіабази — приклад справжньої єдності громади та військових.
- Су-24М бригади стали першими українськими носіями крилатих ракет Storm Shadow / SCALP-EG, що суттєво розширило можливості тактичної авіації.
- Аеродром розташований майже в межах міста — всього за 2 км від центру, тому його доля безпосередньо впливає на повсякденне життя тисяч мешканців.
- Попри десятки масованих атак у 2022–2026 роках, основні ударні можливості 7-ї бригади збережено завдяки системі розосередження та сучасним укриттям.
Сьогодні старокостянтинівський аеродром продовжує жити напруженим ритмом. Вранці над смугою піднімаються в повітря важкі бомбардувальники, вдень техніки проводять обслуговування, а вночі на базу лягає тінь чергової тривоги. Кожен виліт — це результат тисяч годин підготовки, кожне повернення — маленька перемога над спробами ворога знищити українське небо.
7-ма бригада імені Петра Франка не просто зберігає традиції. Вона їх примножує, поєднуючи досвід радянської школи з сучасними підходами до ведення повітряної війни. Аеродром у Старокостянтинові залишається одним із тих місць, де народжується та гартується сила, здатна протистояти значно чисельнішому противнику.
Коли над Хмельниччиною спалахують зірки перехоплених ракет, а в укриттях чекають на сигнал екіпажі, стає зрозуміло: цей аеродром — не просто військовий об’єкт. Це символ стійкості, винахідливості та непохитної віри в те, що українське небо належить Україні. І доки тут б’ється серце 7-ї бригади тактичної авіації, ворог не отримає спокою ані вдень, ані вночі.