Семен Вікторович Юфа увійшов в історію незалежної України як організатор найбільшої фінансової піраміди початку 90-х — споживчого товариства «Меркурій». Його ім’я часто порівнюють із Сергієм Мавроді, а сам він став одним із перших доларових мільйонерів країни в епоху гіперінфляції та первісного накопичення капіталу. Життєвий шлях Юфи — від армійської служби і торгівлі морозивом до контролю над великими торговими об’єктами і подальшої еміграції — відображає дух того хаотичного часу.
У 1992–1995 роках «Меркурій» обіцяв вкладникам сотні відсотків річних і зібрав кошти від десятків тисяч людей. Після краху структури Юфа виїхав за кордон, а через понад двадцять років повернувся, даючи інтерв’ю і розповідаючи про нові проекти. Його історія залишається одним із найяскравіших епізодів українського бізнесу доби дикого капіталізму.
Далі — детальний розгляд біографії, механізму роботи «Меркурія», обставин краху та подальшої долі людини, яку називали «королем 90-х».
Ранні роки та перші гроші
Семен Юфа народився близько 1961 року. Перші серйозні заробітки з’явилися під час строкової служби в радянській армії на початку 1980-х. Він служив у Карелії, на рибкомбінаті в Біломорську. Місцеве населення страждало від алкоголізму, тож вантажити рибу було нікому. Юфа з товаришами обміняв флотський спирт на зламаний навантажувач, відремонтував його і почав надавати послуги комбінату. Заробленого вистачило на однокімнатну квартиру в Києві.
Після демобілізації в 1982 році він влаштувався кухарем у престижний ресторан «Лейпциг» при Палаці спорту. Однак швидко перейшов на вуличну торгівлю. Юфа продавав морозиво в вафельних стаканчиках — товар, якого тоді катастрофічно бракувало. Працював по 18 годин на добу, офіційний місячний заробіток перевищував тисячу рублів (при тому, що директор ресторану отримував 140). Пізніше він організував виробництво стаканчиків і пиріжків, постачаючи продукцію по всьому колишньому СРСР — від Кушки до Владивостока.
Цей досвід торгівлі і швидкого обороту грошей став фундаментом для наступного етапу.
Створення «Меркурія» і злет
У 1992 році Семен Юфа разом із партнерами Гаррі Габовичем (згодом засновником провайдера Lucky.Net) і Олександром Пресманом (майбутнім народним депутатом) створив споживче товариство «Меркурій». Структуру допомагав розвивати відомий на той час авторитет Віктор Авдишев. «Меркурій» став класичною фінансовою пірамідою, яка обіцяла вкладникам 429 % річних в умовах шаленої гіперінфляції.
Товариство швидко набрало обертів. Воно першим отримало права на приватизацію і контролювало пакети акцій київського ЦУМу, «Дитячого світу», універмагу «Україна», донецького торговельного центру «Білий лебідь», Київського молокозаводу № 2, Житомирського заводу металоконструкцій та інших об’єктів. За деякими оцінками, через структуру пройшли кошти від близько 25 тисяч вкладників, а сума зниклих грошей сягала 25 мільйонів доларів.
Юфа позиціонував «Меркурій» як кооператив із колективним управлінням. У пізніших інтерв’ю він стверджував, що активи товариства на момент проблем становили близько 23 мільйонів доларів у нерухомості, а зобов’язання перед вкладниками — лише кількасот тисяч, і більшість виплат здійснив один із партнерів.
Крах і від’їзд за кордон
У 1994 році Семен Юфа балотувався до Верховної Ради, але не пройшов. Того ж року на його команду звернули увагу правоохоронці. За словами самого Юфи, тиск з боку УБОЗу (який він вважав структурою з колишніх співробітників КДБ і «менти в погонах») змусив його залишити Україну. Він виїхав до Ізраїлю.
У лютому 1995 року ошукані вкладники взяли в облогу офіс «Меркурія». Повернення коштів не відбулося. ЗМІ порівнювали ситуацію з російським МММ. Юфа стверджував, що бізнес фактично знищили, а йому дозволили забрати дітей і дружину лише через місяці і за умови мовчання.
В Ізраїлі він починав майже з нуля — мав при собі близько 500 доларів. Займався фотографією, пізніше вів бізнес, пов’язаний із супутниковим інтернетом, і заробляв, за власними словами, до 300 тисяч доларів на місяць протягом кількох років. Жив також у Кишиневі, відвідував США.
Повернення і сучасність
Після Революції Гідності та ліквідації УБОЗу Семен Юфа повернувся до України. У 2018–2019 роках він давав розлогі інтерв’ю, розповідав про 90-ті, пояснював свою версію подій навколо «Меркурія» і ділився планами. Серед ідей — створення поселення на кшталт кібуцу під Києвом із розумними теплицями, енергоефективними технологіями та робочими місцями для переселенців.
Він позиціонує себе як бізнес-візіонера, засновника кооперативного руху і соціального підприємця. У соцмережах і публічних виступах говорить про необхідність створювати реальну цінність, а не «повітряні» схеми на кшталт криптовалютних пірамід.
Цікаві факти про Семена Юфу
Перший мільйон, за його словами, він заробив не на «Меркурії», а ще раніше — на виробництві і продажу вафельних стаканчиків для морозива та пиріжків у голодні радянські і ранні пострадянські роки.
Юфа стверджував, що ніколи не боявся бандитів, бо з ними «можна було домовитися». Натомість найбільше побоювався саме правоохоронців, яких вважав непередбачуваними.
У 90-ті «Меркурій» контролював не лише гроші вкладників, а й реальні активи — торгові центри та підприємства, що вирізняло його серед чистих «повітряних» пірамід.
Після повернення він відкрито критикував біткоїн і подібні активи, називаючи їх сучасною версією фінансових пірамід, які нічого не створюють.
Спадщина і оцінка
Історія Семена Юфи залишається суперечливою. Для одних він — символ зухвалого підприємництва епохи, коли правила гри тільки формувалися. Для інших — організатор схеми, яка завдала збитків тисячам людей. Сам Юфа наполягає, що «Меркурій» мав реальні активи і що більшість зобов’язань було виконано партнерами.
Незалежно від оцінок, його шлях ілюструє, як працював бізнес у перші роки незалежності: відсутність чітких правил, гіперінфляція, швидкі статки і така ж швидка втрата всього. Сьогодні, через три десятиліття, ця історія слугує нагадуванням про ризики фінансових схем і цінність прозорих правил гри.
Семен Юфа продовжує залишатися персонажем, про якого згадують, коли говорять про «лихі 90-ті». Його біографія — це не лише особиста драма, а й частина колективної пам’яті про час, коли Україна тільки вчилася жити за ринковими законами.