Ракета Х-59 — це радянсько-російська високоточна авіаційна крилата ракета класу «повітря–поверхня» середньої дальності. Розроблена в МКБ «Радуга», вона надійшла на озброєння наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років і досі залишається в строю в численних модифікаціях. Основне призначення — ураження наземних і надводних цілей, прикритих засобами ППО, з відстані, що дозволяє носію залишатися поза зоною ураження більшості зенітних комплексів середньої дальності.
Сімейство включає базову Х-59 з твердопаливним двигуном, модернізовану Х-59М з турбореактивним двигуном, протикорабельну Х-59МК та сучасну Х-59МК2 для ураження стаціонарних наземних об’єктів. Дальність варіюється від 40–45 км у ранніх версіях до 285–290 км у найновіших. Швидкість дозвукова — приблизно 900–1050 км/год. Бойова частина — від 148 кг у базовій моделі до 320 кг проникаючої або 283 кг касетної в пізніших варіантах.
З 2022 року модифікації Х-59 активно застосовують у війні проти України. Їх запускають переважно з Су-24М, Су-30, Су-34 та Су-35. Попри відносно скромну дальність порівняно з «Калібрами» чи Х-101, ракета залишається масовим засобом через поєднання точності, вартості та можливості запуску з тактичної авіації.
Як з’явилася і розвивалася ракета Х-59
Розробку почали в середині 1970-х років у відповідь на зростання ефективності засобів ППО. Перші льотно-конструкторські випробування пройшли в 1975–1977 роках. Державні випробування завершилися 1979-го, а на озброєння комплекс у складі Су-24М, контейнера управління та двох ракет Х-59 прийняли в 1980 році. Базова версія отримала назву «Овод» і індекс НАТО AS-13 Kingbolt.
Конструктори спочатку орієнтувалися на телевізійно-командне наведення: оператор у кабіні бачив зображення з головки самонаведення і коригував траєкторію. Це давало високу точність у ясну погоду, але обмежувало застосування хмарами, туманом чи ніччю. Двоступеневий твердопаливний двигун забезпечував дальність близько 40–45 км і швидкість до 1050 км/год.
У 1980-х з’явилася потреба в більшій дальності та потужнішій бойовій частині. Так народилася Х-59М (AS-18 Kazoo). Замість другого ступеня твердопаливного двигуна поставили турбореактивний, збільшили запас палива і бойову частину до 320 кг. Дальність виросла до 115 км (у деяких джерелах вказують до 200 км для окремих варіантів). Система наведення залишилася телевізійно-командною, але з’явився радіовисотомір для точнішого польоту на малих висотах.
Наступним кроком стала протикорабельна Х-59МК з активною радіолокаційною головкою самонаведення АРГС-59. Вона могла працювати в будь-яку погоду і вражати надводні цілі від катерів до есмінців на відстані до 285 км. Нарешті, Х-59МК2 отримала комбіновану систему: інерційну навігацію, супутникову корекцію (ГЛОНАСС/GPS) та оптико-електронну головку. Це дозволило атакувати стаціонарні наземні об’єкти з відомими координатами без постійного зв’язку з носієм і знизити висоту польоту до 50–300 м.
Як працює наведення і двигун: механізм без зайвих складнощів
Базова Х-59 використовує телевізійно-командну систему. Після пуску ракета летить за інерцією, а оператор через контейнер АПК-9 бачить зображення місцевості з головки самонаведення і передає команди корекції. Це вимагає прямої радіолінії і ясної погоди. Точність висока — кругове ймовірне відхилення в межах кількох метрів за ідеальних умов.
У Х-59М додали радіовисотомір, що дозволяє тримати задану висоту над рельєфом. У Х-59МК активна радіолокаційна головка самостійно шукає ціль на кінцевій ділянці: для есмінця дальність виявлення сягає близько 25 км, для катера — 15 км. Ракета може виконувати маневри обходу і підходити до цілі з різних ракурсів.
Х-59МК2 працює за принципом «вистрілив — забув». Інерційна система веде ракету більшу частину шляху, супутникова корекція уточнює координати, а оптико-електронна головка на кінцевій ділянці порівнює зображення місцевості з закладеним еталоном. Це дозволяє вражати навіть цілі без радіолокаційного чи інфрачервоного контрасту. Висота польоту 50–300 м ускладнює виявлення радарами.
Двигун у ранніх версіях — двоступеневий твердопаливний. У Х-59М і пізніших — комбінація стартового твердопаливного прискорювача і маршового турбореактивного (або турбовентиляторного) двигуна типу 36МТ чи 50АТ. Це забезпечує економічність і більшу дальність. Швидкість залишається дозвуковою, що знижує теплову помітність, але робить ракету вразливою до сучасних засобів ППО.
Модифікації: порівняльна таблиця ключових характеристик
Різниця між версіями суттєва. Нижче — зведена таблиця основних параметрів на основі відкритих технічних даних.
| Модифікація | Дальність, км | Стартова маса, кг | Бойова частина, кг | Наведення | Особливості |
|---|---|---|---|---|---|
| Х-59 (базова) | 40–45 | 760–790 | 148 (проникаюча) | ТВ-командне | Тільки денне застосування, ясна погода |
| Х-59М | 115–200 | 930 | 320 / 280 (касетна) | ТВ + радіовисотомір | Турбореактивний двигун |
| Х-59МК | до 285 | до 930 | 320 (проникаюча) | Активна РЛС АРГС-59 | Протикорабельна, всепогодна |
| Х-59МК2 | 285–290 | 770–900 | 320 / 283 (касетна) | ІНС + супутник + оптико-електронна | Низька висота 50–300 м, «вистрілив — забув» |
Дані узагальнені з відкритих джерел, зокрема технічних описів і військових довідників. Точні значення можуть відрізнятися залежно від конкретної партії та умов застосування.
Носії — Су-24М, Су-17М (історично), Су-30, Су-34, Су-35, Су-57. Експортні варіанти постачали Індії, Китаю та іншим країнам.
Бойове застосування і реальна ефективність
Перші бойові пуски сучасних модифікацій фіксували в Сирії. З 2022 року Х-59 стала одним із основних засобів ударів по українській інфраструктурі — зерносховищах, портах, енергетичних об’єктах, аеродромах. Запуски відбуваються з повітряного простору над окупованими територіями або з Чорного моря. Ракети часто поєднують із дронами-камікадзе і ракетами інших типів, щоб перевантажити систему ППО.
Точність сучасних версій дозволяє вражати точкові цілі. Водночас українська протиповітряна оборона (Patriot, NASAMS, а також нові системи на кшталт Vampire з ракетами APKWS) регулярно збиває Х-59. У відкритих звітах за 2024–2025 роки ефективність перехоплення окремих хвиль сягала 70–90 % залежно від умов і насиченості атаки. Деякі модифікації з телевізійним наведенням виявляються вразливими до поганої погоди — дощу, туману чи низької хмарності.
У нашій практиці аналізу відкритих відеоматеріалів ми неодноразово фіксували випадки, коли Х-59 летіла на малій висоті над рельєфом, але все одно потрапляла в зону ураження сучасних комплексів через передбачувану траєкторію і дозвукову швидкість.
Виробництво зазнало впливу санкцій. Дефіцит електроніки та комплектуючих змушує використовувати старі запаси або шукати обхідні шляхи. Це впливає на кількість і якість ракет, які потрапляють на фронт у 2025–2026 роках.
Поширені міфи та помилки щодо ракети Х-59
- Міф: Х-59 — надзвукова ракета. Усі серійні модифікації дозвукові. Швидкість не перевищує приблизно 0,9 Маха. Надзвуковими є інші ракети сімейства (наприклад, Х-31).
- Помилка: усі Х-59 однакові за дальністю. Базова версія — лише 40–45 км. Сучасна Х-59МК2 досягає майже 300 км. Плутанина виникає через використання спільної назви.
- Міф: ракета повністю автономна з моменту пуску в будь-якій версії. Ранні моделі вимагають постійного зв’язку з оператором. Лише Х-59МК і особливо Х-59МК2 реалізують принцип «вистрілив — забув».
- Помилка: Х-59 неможливо збити. Дозвукова швидкість і політ на малій висоті ускладнюють перехоплення, але сучасні ЗРК і навіть деякі зенітні ракетні системи ближньої дії успішно їх знищують.
- Міф: це дешева «масова» ракета. Вартість сучасних модифікацій оцінюється в десятки мільйонів рублів за одиницю. Вона дешевша за стратегічні крилаті ракети, але далеко не «бюджетна».
Ці помилки часто з’являються в публікаціях, де змішують характеристики різних модифікацій або порівнюють Х-59 із зовсім іншими класами зброї.
Вразливості та способи протидії
Головні слабкі місця — дозвукова швидкість, залежність частини модифікацій від погоди та можливість виявлення на кінцевій ділянці. Низьковисотний політ ускладнює роботу радарів, але сучасні системи з активним пошуком і мережецентричним обміном даними значно підвищують ймовірність перехоплення.
Ефективна протидія включає:
- раннє виявлення носіїв і запусків;
- застосування ЗРК середньої і великої дальності;
- використання систем ближньої дії та навіть модифікованих ракет класу «повітря–повітря» з наземних пускових;
- радіоелектронну боротьбу проти телевізійно-командних каналів (для старих версій);
- маскування і розосередження цілей.
Для цивільної інфраструктури критично важливими залишаються системи оповіщення і укриття, оскільки навіть збита ракета може створювати небезпеку уламками.
Питання, які найчастіше шукають
Яка максимальна дальність ракети Х-59?
У сучасній модифікації Х-59МК2 — до 285–290 км. Базова версія мала лише 40–45 км.
Чим Х-59 відрізняється від Х-101 чи «Калібру»?
Х-59 — тактична авіаційна ракета середньої дальності, яку запускають з винищувачів і бомбардувальників фронтової авіації. Х-101 і «Калібр» — стратегічні крилаті ракети більшої дальності з іншими носіями і вищою вартістю.
Чи можна застосовувати Х-59 вночі і в погану погоду?
Базові версії з телевізійним наведенням — переважно вдень і в ясну погоду. Х-59МК і Х-59МК2 мають всепогодні можливості завдяки радіолокаційній або комбінованій системі.
З яких літаків запускають цю ракету?
Основні носії — Су-24М, Су-30, Су-34, Су-35. Є дані про застосування з Су-57.
Наскільки точною є ракета?
Кругове ймовірне відхилення сучасних модифікацій становить 3–5 метрів за сприятливих умов. Реальна точність залежить від якості розвідданих, роботи систем навігації та протидії.
Ракета Х-59 пройшла довгий шлях від радянської високоточної зброї 1980-х років до сучасних модифікацій, що літають на майже 300 кілометрів. Її сила — у поєднанні відносної компактності, можливості запуску з тактичної авіації і достатньої точності для ураження важливих об’єктів. Слабкість — у дозвуковій швидкості й залежності від електронних систем, які можна глушити або обманювати. Саме цей баланс визначає її місце в сучасних конфліктах і змушує постійно вдосконалювати як саму ракету, так і засоби захисту від неї.