Перша згадка про Україну збереглася в Київському літописі під 1187 роком. Літописець, описуючи смерть переяславського князя Володимира Глібовича, записав: «о нем же Оукраина много постона» — «за ним же Україна багато потужила». Ця коротка фраза стала найдавнішим письмовим свідченням назви, яка згодом охопила цілу країну.
Слово з’явилося не як назва держави в сучасному розумінні, а як позначення прикордонних земель Русі, що межували зі степом. Саме там, на Посульському рубежі, князь захищав землю від половців, і саме там його смерть викликала загальний жаль.
Контекст 1187 року: хто такий Володимир Глібович
Володимир Глібович князював у Переяславі з 1169 року. Літопис малює його як мужнього воїна, який не збирав золота, а роздавав дружині, був «добр і кріпок на раті». Він регулярно ходив у походи проти половців, захищаючи не лише Переяславщину, а й Київщину та Чернігівщину.
Навесні 1187 року князь знову виступив у степ. Під час походу важко захворів. Його привезли до Переяслава, де 18 квітня він помер. Літописець фіксує скорботу: плакали всі переяславці, а далі — та сама знаменита фраза про Україну, яка «багато постонала».
У середньовічній свідомості земля могла «стогнати». Це не просто метафора — це відчуття спільної долі людей і території, яку вони захищали.
Іпатіївський кодекс: де саме збереглася згадка
Текст дійшов до нас у складі Іпатіївського літопису (початок XV століття). Це збірник, що містить «Повість временних літ», Київський літопис (події 1118–1200 років) і Галицько-Волинський літопис. Оригінал Київського літопису не зберігся, але списки передають текст досить точно.
Саме в цьому зводі під 1187 роком і з’являється «Оукраина». Через два роки, у 1189-му, літопис згадує вже «Оукраинѣ Галичькои» — Галицьку Україну, коли князь іде з Смоленська до галицьких міст на Подністров’ї.
Що означало слово «Україна» в XII столітті
Більшість дослідників сходяться: у XII столітті «Україна» позначала прикордонну, порубіжну територію. Переяславське князівство лежало на межі між осідлою Руссю і кочовим степом. Тому назва природно прив’язалася саме до цих земель.
Етимологія пов’язана зі словами «край», «країна». Префікс «у-» міг підкреслювати «свою», «рідну» землю. Пізніша імперська інтерпретація «окраїни» чогось більшого з’явилася значно пізніше і не відповідає контексту XII століття.
У 1187 році «Україна» — це не вся сучасна територія, а конкретний порубіжний край, за який плакали після смерті захисника.
Подальші ранні згадки в літописах
| Рік | Джерело | Контекст |
|---|---|---|
| 1187 | Київський літопис | Смерть Володимира Глібовича, «Оукраина много постона» |
| 1189 | Київський літопис | «Оукраинѣ Галичькои» — галицьке Пониззя |
| 1213 | Галицько-Волинський | Данило «забрав … і всю Україну» |
| 1268–1282 | Галицько-Волинський | «Україняни», «Вкраїна», «Вкраїниця» |
Таблиця складена на основі Іпатіївського списку та досліджень українських істориків. Уже в XIII столітті слово активно використовується для різних порубіжних територій — і на сході, і на заході.
Як назва еволюціонувала протягом століть
У XIV–XV століттях «Україна» продовжує позначати прикордонні землі. У XVI–XVII століттях, особливо за козацької доби, назва набуває ширшого політичного звучання. Богдан Хмельницький і його сучасники вже чітко вживають «Україна» як назву своєї землі й держави.
У XIX столітті слово остаточно закріплюється як національна самоназва. А в 1917–1921 і 1991 роках стає офіційною назвою незалежної держави. Шлях від прикордонного «краю» XII століття до сучасної країни — довгий, але безперервний.
Поширені міфи про першу згадку
- Міф: «Україна» завжди означала «окраїну Росії». У 1187 році Московії ще не існувало. Слово стосувалося земель Русі.
- Міф: перша згадка — лише «окраїна» без власного змісту. Контекст жалоби показує, що це була жива, усвідомлена територія зі своїми людьми.
- Міф: назва з’явилася лише в козацькі часи. Літописи фіксують її на 400–500 років раніше.
- Міф: це випадкове слово. Воно повторюється в різних частинах літопису й різних регіонах.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли студенти плутали 1187 рік із пізнішими згадками і вважали, що назва «винайдена» в XIX столітті. Насправді літописний слід значно глибший.
Чому саме ця дата важлива сьогодні
1187 рік дає письмове підтвердження, що назва існувала ще в часи Київської Русі. Це не політична конструкція пізніших епох, а частина давньої мовної й територіальної традиції. Для сучасного розуміння української ідентичності цей факт залишається одним із ключових.
Чек-лист ключових фактів
- Рік першої згадки — 1187.
- Джерело — Київський літопис у складі Іпатіївського кодексу.
- Контекст — смерть князя Володимира Глібовича.
- Значення — прикордонні землі Переяславщини (і ширше — Південної Русі).
- Наступна згадка — 1189 рік, Галицька Україна.
Питання, які найчастіше виникають
Чи є давніші згадки?
На сьогодні 1187 рік вважається найранішим достовірно зафіксованим уцілілим текстом.
Чи означала «Україна» вже тоді всю сучасну територію?
Ні. Спочатку — конкретні порубіжні землі.
Де можна прочитати оригінальний текст?
В академічних виданнях Іпатіївського літопису та перекладах «Літопису руського».
Чому саме Переяслав?
Тому що це був найвисунутіший на степ форпост Русі, і саме там князь загинув, захищаючи землю.
Перша згадка про Україну 1187 року — це не просто дата в підручнику. Це момент, коли земля вперше «заговорила» своїм іменем у письмовому тексті. Від стогону за загиблим князем до сучасної держави пролягла довга дорога, але її початок зафіксований чітко й недвозначно.