Олександр Миколайович Будько, відомий під позивним «Терен» і літературним псевдонімом Олександр Терен, народився 13 травня 1996 року в Рівному. Цей рівненський хлопець, який до повномасштабного вторгнення працював шеф-баристою в Києві й мріяв про графічний дизайн, став одним із найяскравіших голосів сучасної України. Ветеран російсько-української війни, призер «Ігор Нескорених», автор автобіографічного роману, громадський діяч, який послідовно просуває ідеї інклюзії, і головний герой 13-го сезону шоу «Холостяк» — його історія об’єднує особисту трагедію з потужним суспільним резонансом.
У серпні 2022 року під час Слобожанського контрнаступу Олександр втратив обидві ноги, але вже через кілька місяців став на спортивні протези й почав будувати нове життя. Сьогодні він не просто адаптувався — він змінив ставлення тисяч українців до людей з інвалідністю, показавши, що протези можуть бути інструментом сили, а не обмеженням. Його шлях від окопів Харківщини до сцен Канн, балетних підмостків Каліфорнії та екранів телевізорів став живим доказом того, як особиста впертість перетворюється на суспільну місію.
Ранні роки та шлях до війни
Дитинство Олександра пройшло в Рівному, де вже в ранньому віці лікарі виявили клишоногість. Деформовані м’язи литок і постійні комплекси змушували хлопця ніколи не носити шорти, ховаючи ноги під довгим одягом. Цей досвід заклав у нього особливу чутливість до тілесності й прийняття себе, яка пізніше допомогла пережити значно важчі випробування. Технічна освіта, курси графічного дизайну, заняття пауерліфтингом і єдиноборствами — усе це формувало характер людини, яка звикла долати перешкоди щодня.
Переїхавши до Києва, Олександр працював шеф-баристою й планував розвиватися в креативній сфері. 24 лютого 2022 року мав стати звичайним робочим днем, але ранок почався з дзвінка дівчини, яка чула вибухи. Незабаром снаряд розірвався вже за вікном. Він швидко зібрав тривожну валізку, вивіз кохану в безпечне місце й пішов до військкомату. Перше призначення в ІТ-війська не влаштувало — хотілося бути ближче до реальної боротьби. Через націоналістичну спільноту добровольців Олександр потрапив до батальйону «Карпатська Січ», де вже за місяць став командиром взводу вогневої підтримки другої роти 49-го окремого стрілецького батальйону.
Охорона об’єктів під Києвом швидко змінилася фронтовою роботою на Харківщині. З травня 2022 року «Терен» уже стояв на лінії зіткнення. Позивний, який він обрав, виявився символічним: колючий, витривалий, той, що чіпляється за життя навіть на найнепривітнішому ґрунті.
Фронтові будні та трагічне поранення
Літо 2022-го на Харківському напрямку було насиченим і виснажливим. Олександр описував фронтові будні в Instagram під ніком tsvit_terenu, і сторінка швидко набрала понад 20 тисяч підписників. Люди читали його тексти не заради пафосу, а через чесність і суху, майже документальну точність. 24 серпня 2022 року в селі Дмитрівка під час Слобожанського контрнаступу група зайшла в посадку. Ворожий танк відкрив вогонь. Від втоми Олександр почав засинати саме в ту мить, коли снаряд влучив. Його засипало землею, але старі двері, що впали зверху, врятували від повного завалу. Побратими відкопали, наклали турнікети на обидві ноги, ввели знеболювальне.
Першу ампутацію зробили в Барвінковому, далі були Харків і Полтава. Ліва нога потребувала повторної операції через відмирання тканин. Батьки дізналися про поранення з соцмереж, де товариш оголосив збір на лікування. Реабілітація в Україні змінилася поїздкою до США через організацію Revived Soldiers Ukraine. Уже через три місяці після поранення Олександр отримав змінні спортивні протези — для бігу й кросфіту. Саме тоді він зрозумів: життя не закінчилося, воно просто змінило форму.
Цей досвід став фундаментом для всього, що він робить зараз. Коли людина втрачає ноги й починає ходити, бігати, танцювати й навіть їздити на мотоциклі, суспільство змушене переглянути свої стереотипи. Олександр не просить жалості — він вимагає рівності й доступності.
Відродження через спорт та «Ігри Нескорених»
Спорт завжди був частиною життя Олександра, але після поранення він набув нового змісту. У вересні 2023 року у складі української збірної він поїхав на «Ігри Нескорених» до Дюссельдорфа. Бронзова медаль у плаванні на 50 метрів вільним стилем у класі ISB з результатом 50,66 секунди стала першою великою перемогою. У паверліфтингу він увійшов до топ-5, грав у баскетбол на візках і регбі в об’єднаній збірній. Зустріч із принцом Гаррі, засновником Ігор, залишила сильне враження, яке Олександр згадував і через три роки, коли знову зустрівся з ним уже в Києві.
У 2025 році він знову представляв Україну на Іграх у Ванкувері та Вістлері. Саме за ці спортивні результати, самовідданість і волю до перемоги 12 січня 2026 року президент Володимир Зеленський нагородив Олександра орденом «За заслуги» III ступеня. Сам ветеран скромно зауважив, що ніколи не робив нічого заради нагород, але приймає їх із вдячністю, бо це означає, що його робота має сенс.
Спорт для нього — не лише змагання. Це спосіб показати, що тіло з протезами здатне на більше, ніж багато хто уявляє. Коли Олександр виходить на доріжку або в басейн, він ламає уявлення про «обмежені можливості» і повертає людям з інвалідністю право бути сильними публічно.
Літературний голос: «Історія впертого чоловіка»
Писати Олександр почав ще на фронті, а після поранення сікся за повноцінний роман. З жовтня 2022-го до літа 2023-го він працював над книгою «Історія впертого чоловіка». Це автобіографічна розповідь про шість місяців — від 24 лютого до 24 серпня 2022 року. Без прикрас, без героїзації заради ефекту, з точною фіксацією емоцій, страхів, дружби й рішень, які змінюють життя назавжди.
Презентації почалися восени 2023-го по містах України, пізніше — за кордоном. Книга стала не просто свідченням, а інструментом збереження пам’яті. Олександр неодноразово підкреслював, що війна — це боротьба культур, і саме через літературу, музику, театр і кіно Україна фіксує свою ідентичність. Він навчався в школі публіцистики, де викладачами були Юрій Андрухович, Оксана Забужко та Любко Дереш, і цей досвід відчутно вплинув на стиль письма — живий, ритмічний, позбавлений зайвого пафосу.
У 2025 році Олександр здобув другу вищу освіту — магістратуру за спеціальністю «Фінанси, банківська справа та страхування» в Харківському національному університеті внутрішніх справ. Цей крок показує, що він не зупиняється на досягнутому й продовжує розширювати горизонти навіть тоді, коли більшість очікувала б паузи.
Громадська місія та боротьба за безбар’єрність
Після повернення з реабілітації Олександр швидко зрозумів: особиста адаптація — лише частина роботи. Суспільство має змінюватися разом із ветеранами. У травні 2023 року він став зіркою благодійного вечора 76-го Каннського кінофестивалю, де зібрали понад 55 тисяч євро на евакуаційні автомобілі та військову медицину. У липні того ж року взяв участь у хореографічній постановці «Жизель» United Ukrainian Ballet у Каліфорнії, кадри з якої увійшли до документального фільму Front Row, продюсеркою якого стала Сара Джессіка Паркер.
У 2024 році Олександр запустив YouTube-проєкт «Відвал ніг, або All інклюзив». Разом із Машею Єфросиніною, Василем Байдаком, Володимиром Дантесом і Сашею Заріцькою він подорожує українськими містами й перевіряє їх на безбар’єрність. Шоу показує реальний досвід людини на протезах: де немає пандусів, де ліфти не працюють, де громадський транспорт недоступний. Канал швидко набрав десятки тисяч підписників, а випуски збирають сотні тисяч переглядів. Це не розважальний контент — це адвокація в найчистішому вигляді.
Олександр також заснував громадську організацію Memoria Code — простір підтримки ветеранів. Через неї він об’єднує ініціативи, які допомагають важкопораненим, організовує зустрічі, форуми й співпрацю з благодійними фондами. Паралельно виходять благодійні колекції: прикраси «Цвіт Терену» ручної роботи та футболки «Залізні люди» у співпраці з інклюзивним ательє Lady Di. Усі кошти йдуть на потреби Збройних сил.
Цікаві факти про Олександра Терена
Олександр навчився їздити на мотоциклі вже після ампутації обох ніг і регулярно з’являється в місті саме в такому вигляді, ламаючи стереотипи. У дитинстві він соромився ніг через клишоногість і ніколи не носив шорти, а зараз спокійно ходить у шортах навіть узимку. Під час боїв на Харківщині його Instagram-сторінка tsvit_terenu мала понад 23 тисячі підписників ще до поранення. Він знявся в кліпі гурту O.Torvald на пісню «Хейту На Зло», де зіграв одну з головних ролей. У 2025–2026 роках Олександр неодноразово говорив, що протези для нього — інструмент, а не обмеження, і саме цей меседж став центральним у його публічній діяльності.
Медійна слава: «Холостяк» та за його межами
Участь у 13-му сезоні шоу «Холостяк» на СТБ у 2024 році Олександр пояснював не пошуком розголосу, а необхідністю формувати національну культуру, дружню до ветеранів. Він свідомо йшов на проєкт, щоб показати: людина з інвалідністю може бути бажаною, привабливою, цікавою і гідною кохання. У фіналі він обрав волонтерку Інну Бєлєнь з Харкова. Стосунки після проєкту виявилися складними — пара розійшлася на початку 2025 року після публічних суперечок, зокрема щодо мовного питання. Пізніше Олександр з’являвся з іншими дівчатами, але станом на середину 2026 року відкрито говорив, що серце вільне, хоча «якийсь вогник жевріє».
Медійна увага не змінила його пріоритетів. Він продовжує вести YouTube-канал ТЕРЕН, з’являється в інтерв’ю, бере участь у благодійних балах, зокрема українському балі у Відні, і залишається одним із найвпізнаваніших голосів ветеранської спільноти. Його присутність у публічному просторі змінює уявлення про те, як має виглядати сучасний український герой — не тільки на полі бою, а й у мирному житті.
Олександр Терен сьогодні — це більше, ніж окрема біографія. Це приклад того, як особиста історія може стати частиною національного наративу про стійкість, гідність і право на повноцінне життя. Його протези, книга, шоу, спортивні медалі й громадська робота разом створюють нову мову розмови про війну та її наслідки. І ця мова звучить чітко, без жалості, з повагою до себе й до тих, хто ще тільки вчиться жити після втрат.