Сергій Іванович Наєв народився 30 квітня 1970 року в Могилів-Подільському на Вінниччині. Уже понад три десятиліття він пов’язує своє життя зі Збройними Силами України, пройшовши шлях від командира мотострілецького взводу до генерал-лейтенанта та одного з найвпливовіших військових керівників країни. 27 квітня 2022 року Президент України присвоїв йому звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність і вагомий внесок у захист суверенітету та територіальної цілісності держави.
З перших годин повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року саме генерал Наєв очолив Сили оборони України. Під його безпосереднім керівництвом на Південному напрямку планували та здійснювали оперативне розгортання військ, підтримували боєздатність частин, організовували контроль над акваторією Чорного моря та готували контрнаступальні дії, зокрема передумови для деокупації Харківщини. Його досвід, здобутий ще під час боїв за Донецький аеропорт 2014 року, став фундаментом для швидких і виважених рішень у найкритичніші моменти.
Ранні роки та військова династія
Мале місто на березі Дністра, де пройшло дитинство Сергія Наєва, не випадково сформувало майбутнього командира. Батько, Іван Костянтинович, присвятив життя армії, тож син змалку бачив приклад відданості справі та дисципліни. Ця сімейна традиція визначила вибір професії: 1987 року юнак вступив до Московського вищого загальновійськового командного училища, яке закінчив 1991-го.
Після випуску молодий офіцер два роки командував мотострілецьким взводом у складі Західної групи військ на території колишньої НДР. Саме там, у Потсдамі, 1975 року народився його молодший брат Максим. Служба в Німеччині під час виведення радянських військ дала Наєву перші уроки взаємодії з іноземними партнерами та розуміння складних геополітичних процесів. У травні 1993 року він повернувся в Україну і продовжив службу на посадах у Західному та Південному оперативних командуваннях.
Освіта, що випереджала час
Професійне зростання Наєва завжди супроводжувалося глибокою теоретичною підготовкою. 2001 року він із золотою медаллю закінчив Національну академію оборони України, здобувши кваліфікацію офіцера військового управління оперативно-тактичного рівня. П’ять років потому став слухачем факультету підготовки фахівців оперативно-стратегічного рівня тієї ж академії. Як найкращий випускник 2007 року отримав унікальну нагороду — Меч Королеви Великої Британії, який йому вручили з рук британського посла в Україні.
Ці дипломи не були просто формальністю. Вони дозволили Наєву опанувати сучасні підходи до планування операцій, управління великими з’єднаннями та інтеграції різних родів військ. Уже на початку 2000-х він командував розвідувальною ротою, потім батальйоном у 7-му механізованому полку 24-ї механізованої дивізії, 820-м механізованим полком 128-ї дивізії. У 2003 році очолив 28-му окрему механізовану бригаду. З 2007 до 2014 року обіймав керівні посади в 13-му армійському корпусі Сухопутних військ.
2014 рік: школа Донецького аеропорту
Коли Росія розпочала агресію проти України, Наєв опинився на передовій найгарячішої ділянки. 2014 року він керував сектором «Б» під час запеклих боїв за Донецький аеропорт. Саме там українські воїни вперше у новітній історії вели тривалі оборонні дії в умовах щільної міської забудови проти переважаючих сил противника, який активно застосовував артилерію, танки та найманців.
Досвід аеропорту став для Наєва жорсткою, але цінною школою. Він побачив реальну ефективність українських підрозділів за умови чіткої координації та мотивації, а також слабкі місця в системі управління та забезпечення. Ці уроки лягли в основу подальших реформ. Уже 2015 року Наєв став начальником штабу оперативного командування «Південь», а з 2015 по 2017 рік очолював оперативне командування «Схід». 2017–2018 роки — начальник штабу та перший заступник командувача Сухопутних військ. У березні 2018-го його призначили заступником начальника Генерального штабу ЗСУ.
Командувач Об’єднаних сил: два терміни відповідальності
З 16 березня 2018 до 6 травня 2019 року, а потім знову з 27 березня 2020 до 11 лютого 2024 року Сергій Наєв обіймав посаду командувача Об’єднаних сил Збройних Сил України. На цій посаді він координував дії всіх силових структур на сході країни, впроваджував нові підходи до організації оборони, взаємодії з територіальною обороною та волонтерськими формуваннями.
11 лютого 2024 року Наєв залишив посаду — про це він дізнався з повідомлень ЗМІ. Проте спокій тилу тривав недовго. Уже в лютому 2025 року генерал отримав бойове розпорядження і прибув на посаду командира тактичної групи «Велика Новосілка». З квітня по 21 червня 2025 року він очолював тактичну групу «Вугледар» у складі ОТУ «Донецьк». За цей період підлеглим підрозділам вдалося покращити тактичне положення на трьох ключових напрямках Донеччини та зменшити власні втрати на 15 % завдяки чітко вибудуваній обороні та злагодженій роботі з командирами бригад.
24 лютого 2022-го: рішення, що формували хід війни
Саме в день повномасштабного вторгнення Наєв очолив Сили оборони України — сукупність Збройних Сил, Національної гвардії, прикордонників, добровольчих формувань та інших структур, що брали безпосередню участь у бойових діях. На Південному напрямку під його керівництвом реалізували низку критично важливих завдань: швидке оперативне розгортання військ ще до вторгнення, підтримання високої готовності армії в перші дні, збереження контролю над Чорним морем, збереження найбільш боєздатних частин та підготовку майбутніх контрнаступальних операцій.
Особливою ініціативою Наєва стало створення мобільних вогневих груп протиповітряної оборони. Ці невеликі, маневрені підрозділи з ПЗРК та зенітними установками на автомобілях швидко реагували на повітряні цілі та значно підвищили ефективність ППО в умовах масованих ракетно-дронових ударів. Багато в чому саме завдяки таким рішенням Україна змогла вистояти в перші, найважчі місяці війни.
Нагороди та визнання
За роки служби генерал Наєв отримав низку державних та відомчих нагород. 27 квітня 2022 року — звання Героя України. 3 травня 2019 року — орден Богдана Хмельницького III ступеня. Серед інших відзнак — медаль «За військову службу Україні», орден святого великомученика Юрія Переможця, відомчі медалі та знаки пошани Міністерства оборони.
У жовтні 2022 року журнал «НВ» включив Сергія Наєва до списку 25 найвпливовіших українських військових. Це визнання відображало не лише його посаду, а й реальний вплив на хід оборонних операцій.
Особисте життя: тил, який тримає фронт
За межами штабів та бойових позицій Наєв — сімейна людина. Дружина Наталія Михайлівна працює старшою медичною сестрою променевого відділення військової частини в Дніпрі. Сини Дмитро та Владислав, донька Євгенія. Старший син Дмитро закінчив Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого і працює головним спеціалістом юридичного управління Головного управління Державної казначейської служби України в Києві. Молодший син також пов’язаний із цим університетом.
Батько — військовий у відставці — прищепив синові любов до армії. Проте в житті родини є й складна сторінка: молодший брат Максим Іванович (1975 року народження, уродженець Потсдама) проживає в окупованому Сімферополі та працює в регіональному підрозділі Пенсійного фонду Росії. 2018 року Наєв публічно підтвердив, що підтримує зв’язки з братом, водночас чітко наголосивши на своїй абсолютній відданості Україні. Жодні родинні обставини не вплинули на його службу та рішення.
Сергій Іванович Наєв залишається на службі. Його шлях — це не лише особиста кар’єра, а й відображення трансформації української армії: від пострадянських структур до сучасної, мотивованої, здатної протистояти набагато сильнішому противнику сили. Кожен новий етап — чи то командування бригадою 2003 року, чи тактичною групою 2025-го — показує людину, яка ніколи не зупиняється на досягнутому і завжди обирає найскладнішу, але найпотрібнішу справу.
Його історія продовжує писатися на передовій та в штабах, де рішення генерала Наєва й досі впливають на здатність України захищати свою землю.