Джорджія Мелоні керує урядом Італії з 22 жовтня 2022 року — вона стала першою жінкою на посаді прем’єр-міністра в історії країни. Лідер партії «Брати Італії» (Fratelli d’Italia) прийшла до влади після перемоги на виборах 2022 року, сформувавши коаліцію з «Лігою» Маттео Сальвіні та «Вперед, Італіє» Сільвіо Берлусконі. За три з половиною роки її уряд став одним із найстабільніших у повоєнній Італії, перевершивши багато прогнозів критиків, які очікували хаосу чи радикальних зрушень.
Мелоні народилася 15 січня 1977 року в Римі в родині з непростою історією. Батько Франческо, юрист із Сардинії, залишив сім’ю незабаром після народження доньки. Мати Анна Параторе, сицилійка за походженням, виховувала Джорджію та старшу сестру Аріанну сама. У три роки родина переїхала в римський квартал Гарбателла після пожежі в попередньому будинку — Джорджія пізніше згадувала, що з сестрою випадково влаштували цю пригоду. Таке дитинство сформувало характер: наполегливість, практичність і глибоку прив’язаність до римських низів, де вона й починала свою політичну путь.
У 15 років Мелоні вступила до молодіжного крила Італійського соціального руху (MSI) — партії з постфашистськими коренями. Це був не просто бунт підлітка, а свідомий вибір у часи, коли Італія ще жила відлунням Другої світової та холодної війни. Вона швидко піднімалася сходами: очолила молодіжне крило «Національного альянсу», потім увійшла до «Народу свободи» Берлусконі. У 2008–2011 роках стала наймолодшим міністром у четвертому уряді Берлусконі — міністром у справах молоді. Цей досвід дав їй розуміння владних механізмів і вміння працювати в коаліціях.
У 2012 році разом з Іньяціо Ла Русса та Гвідо Крозетто вона заснувала «Братів Італії». Партія позиціонувала себе як консервативна, націоналістична сила з акцентом на суверенітет, традиційні цінності та жорстку лінію щодо імміграції. Мелоні очолила її в 2014 році. На відміну від багатьох європейських правих, вона уникала відкритої ностальгії за фашизмом і будувала образ сучасної патріотки, яка захищає італійську ідентичність у глобалізованому світі.
Вибори 25 вересня 2022 року стали переломними. «Брати Італії» набрали понад 26 % голосів — найкращий результат для правої сили за десятиліття. Коаліція отримала більшість у парламенті. 21 жовтня президент Серджо Маттарелла доручив Мелоні сформувати уряд, а наступного дня вона склала присягу. Це був не просто політичний тріумф, а символ змін: Італія, яка пережила десятки урядів за повоєнні десятиліття (близько 68 кабінетів з 1946 року), отримала лідерку з чіткою програмою та харизмою.
Уряд Мелоні зосередився на кількох ключових напрямках. Імміграція стала пріоритетом номер один. Укладено меморандуми з Тунісом, Лівією та Єгиптом, запущено протокол з Албанією — центри для обробки заяв про притулок за межами Італії. Результат: кількість нелегальних прибуттів у 2024–2025 роках впала до 66–67 тисяч порівняно з майже 158 тисяч у 2023 році. Кількість репатріацій зросла, а смертей у Середземному морі зменшилося. Італія фактично перевернула європейський підхід: від розподілу мігрантів до захисту зовнішніх кордонів і співпраці з країнами походження. Ця модель стала орієнтиром для інших держав ЄС.
В економіці уряд проводив податкові послаблення, спрощення бюрократії та підтримку сімей. Запроваджено «єдиний чек» на дітей, збільшено відпустки по догляду, бонуси за народження. Фонд охорони здоров’я сягнув рекордних 143 мільярдів євро у 2026 році. Знижено дефіцит бюджету, приваблено іноземні інвестиції. Зростання ВВП переглядали в бік підвищення — з 0,7 % до 1 % за попередні роки. У 2026 році акцент зроблено на безпеці, зростанні зарплат та енергетичній незалежності. Мелоні критикувала надто ідеологічний «Зелений курс» ЄС і домагалася прагматичніших рішень для автопрому та промисловості.
Зовнішня політика поєднувала твердість і прагматизм. Італія активно підтримувала Україну — постачала зброю, брала участь у конференціях відновлення, наполягала на справедливому мирі. Одночасно Мелоні будувала відносини з США. Вона зустрілася з Дональдом Трампом у Мар-а-Лаго ще до його інавгурації 2025 року і стала єдиною європейською лідеркою на його другій інавгурації. Проте у квітні 2026 року виникла напруга: Трамп критикував Папу Лева XIV і дії щодо Ірану, Мелоні публічно дистанціювалася, назвавши деякі заяви неприйнятними. Італія також закликала до санкцій проти радикальних поселенців на Західному березі та Ітамара Бен-Гвіра, а у квітні 2026 року призупинила автоматичне продовження оборонної угоди з Ізраїлем на тлі ескалації в Газі та Лівані.
Особисте життя Мелоні стало частиною публічного наративу. Вона — мати доньки Джиневри (народилася 2016 року). Довгі роки була в стосунках з журналістом Андреа Джамбруно, але розлучилася після його сексистських висловлювань у 2023 році. Сама Мелоні підкреслює традиційні сімейні цінності, критикує сурогатне материнство (зроблено універсальним злочином) та наполягає, що в свідоцтві про народження може бути лише біологічний батько. Її стиль — прямий, емоційний, з римським акцентом і без зайвої дипломатичної обережності. Вона любить говорити про «італійську гордість» і часто з’являється на публіці в простому, але елегантному образі.
Контроверсії супроводжували шлях Мелоні. Опозиція звинувачувала її в авторитарних тенденціях, особливо після референдуму березня 2026 року щодо судової реформи (розділення кар’єр суддів і прокурорів, зміни у Вищій раді магістратури). Реформа не набрала підтримки — «ні» перемогло, і це стало першим серйозним ударом по уряду. Критики нагадували про постфашистське коріння партії, хоча Мелоні послідовно дистанціювалася від екстремізму. У 2026 році також спалахнули суперечки з Трампом і дебати про ставлення до Ізраїлю.
Попри виклики, Мелоні демонструє здатність до адаптації. Вона перетворила «Братів Італії» з маргінальної сили на домінуючу партію, а Італію — з «хворої людини Європи» на приклад стабільності. Її міграційна політика вплинула на весь ЄС: сьогодні Брюссель говорить про зовнішній вимір, безпечні країни походження та ефективні репатріації. Підтримка України та конструктивна роль у НАТО зробили її важливою фігурою в трансатлантичних відносинах.
У 2026 році уряд зосередився на двох пріоритетах — безпеці та економічному зростанні. Мелоні наголошує на необхідності підвищувати зарплати, особливо на вході в ринок праці, боротися з еміграцією італійців за кордон та знижувати ціни на енергію. Вона не приховує амбіцій: у вересні 2026 року її уряд може стати найдовшим у повоєнній історії Італії, перевершивши рекорд Берлусконі.
Цікаві факти про Джорджію Мелоні
- У дитинстві Джорджія разом із сестрою випадково влаштувала пожежу в будинку — саме це стало приводом для переїзду в Гарбателлу, де вона й почала політичну кар’єру.
- До політики Мелоні працювала барменкою в нічному клубі, продавчинею на ринку та приватною репетиторкою англійської — досвід, який вона вважає корисним для розуміння реальних проблем людей.
- У 31 рік стала наймолодшим міністром в історії Італії — міністром у справах молоді в уряді Берлусконі.
- «Брати Італії» під її керівництвом зросли з невеликої партії до сили, яка перемогла на виборах 2022 року з результатом понад 26 %.
- Мелоні — перша жінка-прем’єр Італії, але також одна з небагатьох європейських лідерок, яка публічно дистанціювалася від деяких заяв Дональда Трампа у 2026 році.
- Її уряд домігся скорочення нелегальної імміграції майже на 80 % порівняно з піковими показниками попередніх років і вплинув на зміну міграційної політики всього ЄС.
- Мелоні активно підтримує Україну з перших днів повномасштабного вторгнення, водночас будуючи прагматичні відносини з країнами Глобального Півдня через «План Маттеї» для Африки.
Її історія — це не лише про особисте сходження. Це про те, як Італія, втомлена від нестабільності та зовнішніх шоків, обрала лідерку з чітким національним порядком денним. Мелоні поєднує популістську риторику з урядовою відповідальністю: жорстка на словах щодо кордонів, але готова до компромісів у Брюсселі; консервативна в цінностях, але відкрита до інвестицій і технологій. У 2026 році, коли Європа шукає відповіді на міграцію, енергетичну кризу та геополітичні виклики, її досвід стає предметом вивчення далеко за межами Апеннінського півострова.
Кожен новий указ, кожна зустріч на саміті G7 чи ЄС і кожна промова в парламенті продовжують формувати образ політикині, яка не боїться ризикувати і вміє тримати слово. Італія під її керівництвом демонструє, що навіть у країні з традицією частих урядових криз можна досягти тривалої стабільності — якщо є воля, стратегія та зв’язок з людьми, які голосували не за гасла, а за результат.