БПЛА Охотник, або С-70 «Охотник-Б», — це російський важкий ударно-розвідувальний безпілотник схеми «літаюче крило», який розробляє компанія «Сухой» і збирає Новосибірський авіаційний завод імені Чкалова. Апарат замислювали не як черговий тактичний дрон на кілька сотень кілограмів, а як малопомітного «вірного веденого» для винищувача п’ятого покоління: він має летіти попереду, розширювати радіолокаційне поле пілотованої машини й нести боєприпаси у внутрішніх відсіках.
Більшість цифр, які циркулюють у відкритому доступі, — оціночні. Довжина близько 14 м, розмах крила 19–20 м, максимальна злітна маса 20–25 т, заявлена дальність до 6 000 км. Швидкість у різних джерелах коливається від приблизно 1 000 км/год до 1 400 км/год на малій висоті; друге значення суперечить логіці класичних «літаючих крил», які зазвичай лишаються дозвуковими. Станом на 2026 рік програма все ще балансує між випробуваннями прототипів і повторюваними обіцянками серійного запуску.
Для початківця достатньо запам’ятати головне: це не FPV і не «Шахед», а великий реактивний стелс-апарат класу UCAV. Для досвідченого читача важливіше інше — розрив між амбітною концепцією loyal wingman і реальною кількістю машин, залежність від двигунів сімейства АЛ-31/АЛ-41, втрата одного прототипу 5 жовтня 2024 року біля Костянтинівки та те, як цей інцидент оголив проблему зв’язку й автономності.
Від проєкту «Скат» до С-70: довга дорога важкого дрона
Ідея важкого ударного безпілотника в російській промисловості виникла не у 2019-му, коли світ побачив перші кадри польоту. Ще 2005 року ОКБ МіГ показало макет середнього ударного БПЛА «Скат» — теж «літаюче крило», але легше й компактніше. Програму згодом фактично заморозили. На авіасалоні МАКС-2009 уже публічно говорили про потребу у важкому ударному апараті, а близько 2011–2012 років Міністерство оборони РФ закріпило головну роль за «Сухим», який мав досвід Су-57 і виробничу базу в Новосибірську.
Конструктор Сергій Бібіков очолив інтеграцію напрацювань «Ската» з технологіями п’ятого покоління: композити, радіопоглинальні покриття, внутрішні відсіки озброєння, цифрові канали обміну даними. Макет для наземних випробувань зібрали 2014 року. Прототип вивели на заводську смугу 2018-го: автономні пробіжки, розгін до близько 200 км/год, зупинка. Перший політ відбувся 3 серпня 2019 року в Ахтубінську — близько 20 хвилин на висоті приблизно 600 м, кілька кіл і посадка. 27 вересня того ж року Міноборони РФ показало спільний політ із Су-57 тривалістю понад 30 хвилин.
Далі програма пішла класичним шляхом важкої авіації: другий прототип із пласким соплом викатили в грудні 2021-го, у 2021–2022 роках відпрацьовували скидання боєприпасів із внутрішнього відсіку, державні випробування обіцяли закрити до кінця 2023-го, серію — у 2024-му. Терміни зсувалися ще раз. У відкритих оглядах 2025–2026 років фігурують два-чотири льотні екземпляри й згадки, що ще кілька корпусів будують на заводі імені Чкалова. Це не серія в промисловому сенсі, а дослідна партія, на якій перевіряють авіоніку, канали управління й малопомітність.
Чому «літаюче крило» одночасно допомагає і карає
Схема без окремого фюзеляжу й класичного хвостового оперення зменшує кількість кутів і стиків, які відбивають радіолокаційний сигнал. Композитна обшивка й покриття додатково «з’їдають» відлуння. Внутрішній відсік озброєння потрібен саме для цього: зовнішні пілони різко підвищують ефективну площу розсіювання. Другий прототип отримав пласке сопло, щоб приховати гарячий струмінь і знизити інфрачервону помітність порівняно з круглим соплом першої машини.
Плата за малопомітність — керованість і запас стійкості. «Літаюче крило» гірше «прощає» збій автоматики, ніж звичайний літак із кілем і стабілізатором. Саме тому апарат так залежить від бортових обчислювачів, інерційно-супутникової навігації та стійкого радіоканалу з землею або з ведучим винищувачем. Якщо канал рветься, машина або йде за закладеною програмою «повернення», або стає некерованою масою в десятки тонн. Для початківця це звучить як абстракція. Для інженера — як головне обмеження всієї концепції loyal wingman.
Важкий стелс-дрон виграє не швидкістю сам по собі, а тим, що може підійти ближче до зони ППО, не відкриваючи пілотованого носія. Якщо канал управління слабкий, ця перевага обертається ризиком втратити рідкісний прототип і частину технологій разом із уламками.
Двигун — ще один вузол компромісів. У джерелах фігурують турбореактивні установки сімейства АЛ-31Ф (як на Су-27) або похідні АЛ-41Ф (як на Су-35С і ранніх Су-57). Форсаж на «літаючому крилі» дає менше сенсу, ніж на маневровому винищувачі: важливіше питома витрата пального на крейсерському режимі й форма сопла. Тому заяви про стійкий надзвук на малій висоті варто сприймати обережно: відкриті західні зведення частіше фіксують близько 1 000 км/год, тоді як окремі російські публікації називають 1 400 км/год.
Цифри, які не сходяться: що можна вважати більш надійним
Публічна «табличка характеристик» С-70 склалася з витоків, оцінок журналістів і рідкісних коментарів промисловості. Нижче — зведення з позначкою ступеня впевненості, а не рекламний паспорт виробу.
| Параметр | Діапазон у відкритих джерелах | Що з цього ближче до консенсусу |
|---|---|---|
| Довжина | близько 14 м | Підтверджується фотограмметрією прототипів |
| Розмах крила | 19–20 м | Найчастіше 19 м у російських зведеннях, 20 м — в англомовних |
| Максимальна злітна маса | 20–25 т | 25 т фігурує частіше як верхня оцінка |
| Бойове навантаження | 2–2,8 т; окремо до 8 т | Реалістичніше 2–2,8 т у внутрішніх відсіках; 8 т виглядає завищеним |
| Максимальна швидкість | 920–1 400 км/год | Близько 1 000 км/год; 1 400 км/год — спірне |
| Дальність / радіус | 3 500–6 000 км / бойовий ~3 000 км | Перегінна дальність до 6 000 км як заявка, не як доведений результат |
| Практична стеля | 10,5–18 км | Ранні оцінки нижчі, пізніші — вищі; перевірити публічно неможливо |
| Силова установка | 1 × АЛ-31Ф або похідна АЛ-41Ф | Один двоконтурний ТРД; друге покоління прототипів — із пласким соплом |
Дані узагальнено за відкритими енциклопедичними статтями та військово-технічними оглядами 2024–2026 років (зокрема матеріали Wikipedia та профільні зведення про UCAV). Вартість програми розробки в російських джерелах називали близько 1,6 млрд рублів — це бюджет дослідно-конструкторських робіт, а не ціна серійної машини. Оцінки вартості одного апарата в публіцистиці розходяться від кількох до понад десяти мільйонів доларів і для аналізу боєздатності майже не придатні.
У нашій практиці ми стикалися з таким випадком, коли одна й та сама новина про «стелю 18 км» кочувала між сайтами без першоджерела, після чого в наступному абзаці з’являлася «стеля 10,5 км» із посиланням на матеріали 2019 року. Для читача це сигнал: якщо автор не пояснює, звідки стрибок у цифрах, перед вами не паспорт, а компіляція.
«Вірний ведений»: навіщо С-70 винищувач і чому заговорили про Су-30СМ
Концепція loyal wingman проста на словах. Пілотований літак тримається далі від зони ураження. Безпілотник іде ближче, «підсвічує» цілі, ставить перешкоди або завдає удару з внутрішнього відсіку. Су-57 у цій схемі мав стати командним пунктом: його РЛС «Бєлка» передає цілевказівку, а С-70 виконує роботу там, де ризик для екіпажу завеликий. Спільний політ 2019 року якраз перевіряв розширення радіолокаційного поля й обмін даними.
На практиці кількість боєготових Су-57 лишається невеликою порівняно з парком Су-30СМ/СМ2. У 2026 році з’явилися оцінки, що відпрацювання взаємодії логічніше вести з двомісним Су-30СМ: другий член екіпажу може зосередитися на управлінні дроном, не знімаючи пілота з пілотування. Це не скасовує початковий задум зі стелс-парою, але пояснює, чому програма «прив’язується» не лише до дефіцитного п’ятого покоління.
Для новачка різниця така: Су-57 і С-70 разом мали б дати малопомітну зв’язку. Су-30СМ і С-70 дають швидший шлях до тренування тактики «літак керує дроном», навіть якщо помітність ведучого вища. Для фахівця важливіший канал управління — захищеність, затримка, поведінка при глушінні. Саме цей шар технології важче перевірити з відкритих відео, ніж розмах крила на супутниковому знімку.
Окремий суміжний сюжет — морське базування. Ще 2021 року згадували можливість розміщення до чотирьох С-70 на великих десантних кораблях проєкту 23900. Для апарата злітною масою під 20–25 т це означає не «дрон зі палуби катера», а повноцінну авіаційну інфраструктуру: смуга, обслуговування двигуна, зберігання боєприпасів внутрішнього відсіку. Поки що це план на папері, а не підтверджена експлуатація.
Коли все пішло не так: Костянтинівка, 5 жовтня 2024 року
5 жовтня 2024 року великий літальний апарат збили поблизу Костянтинівки на Донеччині. Спочатку кадри сприйняли як падіння винищувача. Згодом аналітики за формою «літаючого крила», розмірами та уламками двигуна ідентифікували С-70. За відкритими реконструкціями, машина вилетіла з району Ахтубінська в парі з Су-57, втратила зв’язок, перетнула лінію фронту, після чого російський винищувач збив її ракетою «повітря–повітря», щоб не віддати прототип.
На місці падіння фіксували фрагменти крила, сліди турбореактивного двигуна й залишки планерної бомби УМПБ Д-30СН. Це один із небагатьох випадків, коли бойове навантаження С-70 підтверджене не пресрелізом, а речовими доказами. Російська сторона, за повідомленнями, намагалася завдати удару по району падіння, щоб ускладнити доступ до уламків. Українські служби повідомляли про роботу з уламками.
Втрата навіть одного С-70 — це не статистика «збитого дрона», а витік геометрії планера, матеріалів, елементів двигуна й логіки бойового навантаження. Для програми з одиницями прототипів така подія дорожча за тиждень пропаганди про «невидимість».
Інцидент не доводить, що схема «літаюче крило» хибна. Він показує вузьке місце: залежність від каналу управління в умовах насиченого радіоелектронного середовища. Автономність, про яку говорять як про «елемент шостого покоління», на той момент виявилася недостатньою, щоб машина сама безпечно розвернулася й повернулася, не входячи в чужий сектор ППО.
Тривожні сигнали, які варто відрізняти від шуму
- Втрата зв’язку над лінією зіткнення. Для тактичного FPV це буденність. Для 20-тонного стелс-прототипа — критична відмова місії.
- Супровід винищувачем, який потім стріляє по «своєму». Це свідчить не лише про збій дрона, а й про відсутність надійного режиму «повернутися / знищитися за координатами».
- Боєприпас у внутрішньому відсіку під час випробувального вильоту в зону бойових дій. Програма вже вийшла за межі суто заводських пробіжок, але ще не стала масовою бойовою системою.
- Повторні заяви про серію без зростання парку на знімках аеродромів. Якщо супутникові кадри роками показують ті самі один-два планери, «запуск виробництва» ще не означає парк.
Після 2024 року відкриті огляди фіксували повернення прототипів на льотно-випробувальний центр: окремі знімки 2025 року показували другий екземпляр в Ахтубінську навесні й восени. Це виглядає як продовження доводки, а не як конвеєр.
С-70 на тлі світу: де він стоїть серед важких UCAV
Порівнювати БПЛА Охотник із Bayraktar TB2 чи розвідувальним «Орланом» немає сенсу — інший клас мас, швидкостей і вартості години польоту. Коректніше дивитися на важкі малопомітні апарати: американський X-47B, європейський nEUROn, китайський GJ-11, австралійсько-американський MQ-28 Ghost Bat як представника концепції loyal wingman.
| Апарат | Клас і маса | Роль | Статус на середину 2020-х |
|---|---|---|---|
| С-70 «Охотник» | важкий UCAV, ~20–25 т | розвідка, удар, ведений Су-57/Су-30 | одиниці прототипів, серія відкладається |
| Northrop Grumman X-47B | демонстратор, ~20 т | палубний удар, автономна посадка | програму закрито після демонстрацій |
| Dassault nEUROn | демонстратор стелс-UCAV | відпрацювання малопомітності й мережі | дослідний, не серійний бойовий флот |
| GJ-11 Sharp Sword | китайський ударний стелс-дрон | удар, робота з пілотованою авіацією | покази, поступове введення |
| MQ-28 Ghost Bat | легший loyal wingman | супровід винищувачів, розвідка | активні випробування з пілотованими машинами |
Картина виходить нетипова для рекламних порівнянь. С-70 за розміром ближчий до X-47B, ніж до « Loyal Wingman» середньої маси. Але X-47B так і лишився демонстратором палубної автономності, а не масовим бомбардувальником. Китайський GJ-11 іде паралельним шляхом «літаючого крила» й теж довго живе в режимі показів і дослідної експлуатації. Висновок для досвідченого читача: важкий стелс-UCAV — це завжди довгий цикл і мала серія на старті. Висновок для початківця: «найбільший дрон» не означає «найчисленніший» і не означає «вже змінює війну щодня».
За місяцями зіставлення відкритих публікацій видно ще одну закономірність. Медіа охоче повторюють максимальні цифри — 1 400 км/год, 8 т бомб, 6 000 км без уточнення режиму польоту. Реальні програми такого класу спочатку доводять зліт-посадку, канал даних і внутрішній відсік, і лише потім говорять про стійкий бойовий радіус. С-70 пройшов перші два етапи публічно, третій — лише фрагментарно.
Поширені міфи про БПЛА «Охотник»
Навколо рідкісного апарата швидко наростає шар спрощень. Нижче — твердження, які зустрічаються найчастіше, і чому вони заважають розуміти тему.
- «Це вже серійний ударний флот». Ні. Навіть оптимістичні зведення 2026 року говорять про одиниці льотних машин і підготовку виробництва, а не про десятки бортів у стройових полках.
- «Він невидимий для будь-якої ППО». Зниження помітності — не плащ-невидимка. Геометрія й покриття зменшують дальність виявлення певними РЛС і в певних ракурсах. Оптика, ІЧ-датчики, багатопозиційні радари й випадковий візуальний контакт нікуди не зникають. Інцидент 2024 року це підтвердив жорстко.
- «Швидкість 1 400 км/год доведена». Це одна з оцінок, переважно з російських науково-популярних текстів. Консенсус незалежних оглядів ближчий до 1 000 км/год. «Літаюче крило» з одним ТРД і внутрішнім навантаженням погано пасує до стійкого надзвуку біля землі.
- «Він замінить Су-57». Задум протилежний: дрон доповнює пілотований літак, а не витісняє його. Без ведучого або без наземної станції важкий UCAV втрачає частину сенсу як мережевий елемент.
- «Будь-який дрон на ім’я Охотник — це С-70». Ні. У відкритому продажу й новинній стрічці трапляються інтерцептори на кшталт «Охотник 4Х» і вертоліт Мі-28 «Нічний мисливець». Це різні класи техніки. Запит «бпла охотник» у пошуку часто змішує їх в одну купу.
- «Вартість як у дешевого ударного дрона». Навіть якщо ігнорувати розбіжні оцінки ціни, логістика 20-тонної машини — злітна смуга, техніки двигуна, стелс-покриття — непорівнянна з витратними апаратами.
Помилка початківця — судити про С-70 за роликом спільного польоту 2019 року. Помилка досвідченого спостерігача — вважати, що після однієї втрати програму закрито. Важкі авіаційні проєкти рідко вмирають після першої катастрофи; вони дорожчають і сповільнюються.
Коли висновки варто віддати фахівцю, а коли достатньо відкритих джерел
Самостійно, без допуску до конструкторської документації, можна коректно відповісти на запитання: що це за клас машини, які в неї публічні розміри, який статус виробництва, чим вона відрізняється від тактичних БПЛА, що саме сталося в жовтні 2024-го за відкритими реконструкціями. Цього досить журналісту, студенту чи читачу, який хоче не плутати С-70 із FPV.
До фахівця з радіолокації, матеріалів або бойового застосування варто звертатися, коли потрібна оцінка реальної ЕПР у конкретному діапазоні, стійкості каналу в умовах РЕБ, сумісності конкретного боєприпасу з відсіком або ймовірності серійного темпу на заводі. Відкриті тексти тут систематично перебільшують «невидимість» і занижують складність супроводу.
Окремо варто пам’ятати правовий і безпековий шар. Публічний опис уже відомої штатної ролі — розвідка, удар із внутрішнього відсіку, робота в парі з винищувачем — не тотожний інструкції з бойового застосування. Для цивільного читача межа проста: характеристики й історія програми — так; спроби реконструювати процедури наведення чи обходу ППО «по кроках» — ні.
Питання, які реально ставлять про С-70
Чим БПЛА Охотник відрізняється від «Ската»? «Скат» був легшим демонстратором МіГ. С-70 — важча машина «Сухого» з оглядом на технології Су-57, більшою масою й ставкою на внутрішнє озброєння та спільну роботу з пілотованим літаком.
Скільки таких дронів існує? У відкритих зведеннях 2024–2026 років фігурують орієнтири від двох льотних прототипів до трьох-чотирьох з урахуванням машин, що добудовують. Після втрати одного екземпляра в жовтні 2024-го парк лишається штучним.
Чи може він нести ракети, а не лише бомби? Конструкція відсіків і зовнішніх вузлів теоретично дозволяє керовані ракети й кориговані бомби. Публічно підтверджені епізоди стосуються бомбового озброєння, зокрема ФАБ калібру 500 кг на випробуваннях і УМПБ Д-30СН під час вильоту 2024 року. Повний номенклатурний список офіційно не розкритий.
Чи є експорт? Російська сторона пропонувала пакет із Су-57Е окремим країнам як концепцію пілотовано-безпілотної пари. Підтверджених поставок С-70 за кордон у відкритих джерелах немає. Санкції та дефіцит власних машин роблять експорт другорядним відносно доводки.
Це вже «літак шостого покоління»? У документах програми звучали такі формулювання через акцент на автономності та мережевій взаємодії. На землі 2026 року це все ще важкий дослідний UCAV із обмеженим нальотом і недоведеною масовою автономністю. Маркетингове «покоління» тут випереджає статистику вильотів.
Чек-лист: як перевіряти новину про «Охотник»
Перед тим як поширювати чергове повідомлення про «запуск серії» чи «непереможний стелс», пройдіться коротко по пунктах.
- Автор відрізняє С-70 від інших виробів з ім’ям «Охотник»?
- Названо конкретний прототип, аеродром або дату, а не лише «за даними джерел»?
- Цифра швидкості, стелі чи навантаження має рік і застереження, чи подана як абсолютна істина?
- Є супутникове, фото- чи відеопідтвердження нової машини, а не повтор кадрів 2019–2021 років?
- У тексті пояснено, внутрішній це відсік чи зовнішня підвіска? Від цього залежить розмова про малопомітність.
- Заяву про серію підкріплено зростанням кількості бортів, а не цитатою чиновника дворічної давнини?
- Описано канал управління й ризик його втрати, чи стаття зупиняється на «летаючому крилі» як на магії?
Якщо на більшість пунктів відповідь «ні», перед вами не технічний розбір, а переказ максимальних оцінок. Для початківця чек-лист рятує від змішування класів дронів. Для людини, яка вже читає OSINT, він відсікає повторювані шаблони про «6 000 км і 8 тонн» без режиму польоту.
БПЛА Охотник лишається одним із найважчих і найамбітніших безпілотних проєктів пострадянської авіації: велике «літаюче крило», ставка на внутрішнє озброєння й роботу з винищувачем, довгий цикл і тонка межа між дослідною машиною та штатним комплексом. У 2026 році він уже не макет на статичній виставці й ще не масовий парк. Саме в цій щілині — між роликом спільного польоту, уламками під Костянтинівкою і новими пробіжками в Ахтубінську — і варто читати кожну наступну новину про С-70, не додаючи апарату ні зайвої всемогутності, ні поспішного хреста.