У невеликому селі Мала Деревичка Любарської територіальної громади Житомирської області 7 січня 1982 року народився Тимофій Миколайович Шадура. Він виріс у багатодітній родині, де було шестеро дітей — п’ять синів і донька. Тимофій був найстаршим. Сільське життя з раннього дитинства привчало до відповідальності: допомагати матері, працювати на землі, дбати про молодших. Пізніше він працював у колгоспі, а згодом займався домашнім господарством. Жив разом із матір’ю, не створюючи власної сім’ї. У громаді його знали як надійну, принципову людину, яка ніколи не ухилялася від правди.
Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне російське вторгнення, Тимофію було майже сорок років. Він уже мав досвід строкової служби в 92-й окремій механізованій бригаді. У грудні 2022-го його мобілізували. Для людини, яка прожила все життя на Житомирщині, рішення залишити рідне село і вирушити на схід стало свідомим вибором. Багато хто з його односельців тоді казав: «Тимофій — старший брат у родині, він завжди брав відповідальність на себе». Тепер ця відповідальність поширилася на всю країну.
30-та окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького, куди потрапив Шадура, мала за плечима багату бойову історію. Вона бере початок від гвардійської танкової дивізії радянських часів, яка після 1991 року увійшла до складу Збройних Сил України. У 2004 році дивізію переформували в механізовану бригаду. З 2014 року підрозділ брав участь у боях на сході — від Савур-Могили до Мар’їнки та Дебальцевого. Бійці бригади знали ціну війни задовго до 2022-го. Саме в таку загартовану частину й потрапив 40-річний мобілізований із Житомирщини.
Бої за Бахмутський напрямок узимку 2022–2023 років увійшли в історію як одні з найзапекліших за весь час повномасштабного вторгнення. Російські війська та підрозділи «Вагнера» кидали на штурм тисячі людей, застосовували масований артилерійський вогонь і дрони. Українські захисники тримали оборону в умовах постійного виснаження, нестачі боєприпасів і жорстоких морозів. Соледар упав на початку січня 2023-го. Бої тривали за навколишні села та висоти. 3 лютого 2023 року Тимофій Шадура зник безвісти в районі села Залізнянське Соледарської міської громади Донецької області. Тіло не вдалося евакуювати — територія залишалася під контролем противника. З того дня родина та побратими чекали будь-якої звістки.
На початку березня 2023 року в мережі з’явилося відео тривалістю близько 12 секунд. На кадрах видно беззбройного українського військовополоненого в неглибокій траншеї. Він курить цигарку, а потім чітко вимовляє «Слава Україні!». У відповідь лунає автоматна черга. Російські голоси вигукують образи. Відео миттєво розлетілося світом. Воно стало символом незламності й водночас жорстокості війни. 7 березня 2023 року 30-та окрема механізована бригада та Генеральний штаб ЗСУ за попередніми даними ідентифікували загиблого як Тимофія Шадуру. Сестра військового упізнала брата за голосом і характером. Вона сказала журналістам: «Мій брат точно міг би так протистояти росіянам. Він ніколи в житті не приховував правди».
Кілька днів у суспільстві ширилася впевненість, що саме Шадура став тим героєм, чия остання фраза прозвучала як вирок агресору. Однак уже 8 березня почали з’являтися сумніви. Інша військова частина — 119-та бригада територіальної оборони — заявила, що на відео може бути їхній боєць Олександр Мацієвський. 12 березня 2023 року Служба безпеки України офіційно підтвердила: страченим на відео є саме Олександр Ігорович Мацієвський. Його тіло пізніше повернули в Україну й поховали.
Тимофій Шадура залишається зниклим безвісти. Станом на 2026 рік жодних офіційних підтверджень його загибелі чи повернення тіла немає. Це не применшує його подвигу — навпаки, підкреслює, наскільки складною і болісною є доля тисяч українських воїнів, чиї сім’ї досі чекають. Початкова ідентифікація показала, наскільки образ Шадури — сільського старшого брата, принципового чоловіка, який у 40 років пішов захищати країну — ідеально вписувався в уявлення про героя. Люди вірили, бо бачили в ньому себе.
Громада Малої Деревички пережила шок. Староста Глезненського старостинського округу Сергій Мельник розповідав: «У громаді всі шоковані, плачуть. Від себе скажу, що вчинок Тимофія Шадури — героїчний». Для маленького села, де всі один одного знають, втрата кожної людини — це рана на все життя. Родина Шадурів, як і сотні інших родин по всій Україні, продовжує жити в стані невизначеності. Чекати на обміни, сподіватися на ДНК-експертизи, коли тіло нарешті вдасться повернути.
Історія Тимофія Шадури — це не лише про одного чоловіка. Це про ціле покоління 40-річних українців, які мали мирне життя, роботу, родинні обов’язки й усе це покинули заради захисту Батьківщини. Це про села, які виростили сильних, відповідальних синів. Це про бригади, які з 2014 року несли на собі тягар війни й у 2022-му стали опорою для мобілізованих. І це про те, як навіть помилкова ідентифікація може на мить зробити звичайну людину національним символом — бо її характер і вчинки відповідають найвищій мірці мужності.
Цікаві факти
30-та ОМБр — одна з найбоєздатніших частин ЗСУ з досвідом боїв ще з 2014 року. Бригада — правонаступниця 30-ї гвардійської танкової дивізії, яка після відновлення незалежності України продовжила службу вже в національній армії.
Тимофій Шадура походив із багатодітної родини (шестеро дітей), де був найстаршим сином. Таке становище в сільській традиції часто означало ранню відповідальність і турботу про рідних.
Фраза «Слава Україні!» на відео березня 2023 року набула нового, глобального звучання. Вона нагадала світу про незламність українського духу й стала однією з найпотужніших символів опору під час повномасштабної війни.
Станом на 2023–2026 роки точна кількість зниклих безвісти в районі Бахмута та Соледара залишається предметом тривалих ідентифікаційних робіт. Кожна така історія — це окрема родинна драма й водночас частина національної пам’яті.
Село Мала Деревичка — типове для Житомирщини поселення з давньою історією. Саме з таких місць вийшли тисячі захисників, які сформували хребет української оборони.
Сьогодні ім’я Тимофія Шадури продовжує жити в пам’яті побратимів 30-ї бригади, односельців та всіх, хто стежив за історією того трагічного відео. Його доля нагадує: за кожним прізвищем у списках зниклих безвісти стоїть конкретна людина з дитинством у селі, з родиною, з вибором іти на фронт у сорок років. Поки триває війна, триває й робота з повернення кожного героя додому — хоча б для того, щоб рідні могли попрощатися й вшанувати його так, як він того заслуговує.
Пам’ять про Тимофія Шадуру — це частина більшої історії про те, як звичайні українці стають незламними, коли Батьківщина потребує захисту.