Касетні боєприпаси — це контейнери, що несуть у собі десятки або сотні дрібних суббоєприпасів, які розкидаються в повітрі над великою територією, перетворюючи звичайний снаряд на справжній дощ смерті. Вони призначені для ураження живої сили, легкої техніки та інфраструктури на відкритій місцевості, де один точний удар моноблочним боєприпасом просто не впорається. Саме така конструкція робить їх ефективними в масових атаках, але водночас перетворює на одну з найнебезпечніших збройних систем для цивільних.
Принцип роботи простий і водночас жахливо ефективний: контейнер розкривається на заданій висоті, суббоєприпаси розлітаються, стабілізуються парашутами чи стабілізаторами і детонують при контакті або поблизу цілі. У сучасних конфліктах, зокрема в Україні, ці боєприпаси стали частиною повсякденної реальності — як для наступальних операцій, так і для оборони. Вони дозволяють покривати величезні площі, але залишають після себе десятки нерозірваних елементів, що роками чатують на жертв.
Сьогодні касетні боєприпаси використовують як у артилерійських снарядах, так і в ракетах чи авіабомбах. Їхня роль у війні постійно еволюціонує, а дискусії навколо гуманітарних наслідків не вщухають. Розуміння їхньої будови, історії та ризиків допомагає як новачкам у військовій тематиці, так і досвідченим читачам глибше орієнтуватися в сучасних загрозах.
Що таке касетні боєприпаси та як вони влаштовані
Касетний боєприпас — це не просто бомба чи снаряд, а розумний контейнер, наповнений суббоєприпасами. Основна частина — це корпус з тонкими стінками, всередині якого розміщені від двох до кількох сотень однотипних елементів. Кожен суббоєприпас важить зазвичай менше 20 кілограмів і несе власний заряд, детонатор та стабілізатор. Контейнер відкривається в повітрі за допомогою вишибного заряду, і маленькі «метелики смерті» розлітаються радіально або через торець.
Після розкриття суббоєприпаси стабілізуються: хтось викидає парашут, хтось — стрічку чи пелюстки, щоб сповільнити падіння і рівномірно розсіятися. Деякі мають систему керування — наприклад, інфрачервоні датчики для пошуку бронетехніки. Інші простіші: осколково-фугасні детонують при ударі об землю, запальні займаються відразу, а мінувальні просто лягають і чекають. Така конструкція дозволяє покривати площу в кілька футбольних полів одним пострілом.
Сучасні варіанти, як американські DPICM для 155-мм гаубиць, містять по 88 субелементів і мають низький відсоток відмов. Російські аналоги — 9Н235 чи КОБЕ — часто використовують у «Смерчі» чи «Урагані» і розкидають десятки кульок або циліндрів. Кожен елемент може нести кумулятивний заряд для броні або осколки для піхоти. Саме ця множинність перетворює касетний удар на хаос, де уникаєш одного — потрапляєш під інший.
Історія появи та еволюції касетних боєприпасів
Перші касетні боєприпаси з’явилися ще в Другій світовій війні. Німці в 1939–1940 роках застосували SD-2 «Баттерфляй» — маленькі бомбочки, що розкривались у повітрі й сіяли ураження по піхоті та техніці. Радянський Союз не відставав: РРАБ-3 «Хлібний кошик Молотова» з запальними елементами палив фінські міста, а ПТАБ-1М пробивав танки. Уже тоді стало зрозуміло — одна велика бомба неефективна проти розосереджених цілей.
Під час В’єтнамської війни США скинули мільйони тонн касетних боєприпасів на Лаос, Камбоджу та В’єтнам. Там вони залишили мільйони нерозірваних суббоєприпасів, які досі вбивають і калічать людей. Радянські війська теж активно застосовували їх в Афганістані. Еволюція йшла швидко: від простих вільного падіння до керованих елементів з датчиками, здатних шукати ціль самостійно.
У 1990-х і 2000-х касетні боєприпаси показали себе в Югославії, Іраку та Лівані. Кожна війна додавала нові типи — протиаеродромні, що створюють кратери в злітних смугах, або електрокоротильні, які знеструмлюють міста волокном. Сьогодні технології дійшли до мініатюрних суббоєприпасів з самознищенням, але навіть вони не усувають головної проблеми — залишкової небезпеки.
Різновиди касетних боєприпасів: від протипіхотних до сучасних
Касетні боєприпаси поділяються за призначенням. Протипіхотні несуть осколкові елементи для ураження живої сили в окопах і на відкритій місцевості. Протитанкові — кумулятивні заряди, здатні пробивати броню зверху. Запальні містять фосфор чи терміт і перетворюють позиції на пекло. Мінувальні розкидають протипіхотні чи протитанкові міни з механізмом самознищення або без нього.
Сучасні приклади вражають різноманітністю. Американський DPICM — це 155-мм снаряд з 88 елементами, кожен з яких має кумулятивно-осколкову дію і низький рівень відмов. Російські 9М55К для «Смерча» несуть 72 суббоєприпаси 9Н235, що розлітаються на сотні метрів. Є ще протиаеродромні JP233, електрокоротильні CBU-94, навіть агітаційні з листівками. Кожен тип адаптований під конкретну задачу — від масового ураження піхоти до виведення з ладу цілих регіонів.
У 2025–2026 роках з’явилися гібриди: касетні боєголовки на крилатих ракетах Х-101 чи балістичних, де суббоєприпаси падають навіть після збиття носія. Це робить їх ще непередбачуванішими.
Переваги та ризики використання в бойових умовах
Головна перевага — площа ураження. Один касетний снаряд замінює десятки звичайних, економлячи боєприпаси та час. Вони ідеально працюють проти розосередженої піхоти в окопах, колон техніки чи укріплених позицій. У динамічній війні це дозволяє швидко придушувати контратаки чи зачищати великі території.
Але ризики колосальні. Високий відсоток нерозірваних суббоєприпасів — від 2–5% у сучасних зразках до 30% у старих — перетворює поле бою на мінне. Цивільні стають головними жертвами: діти підбирають блискучі кульки, фермери натрапляють на них під час оранки. Крім того, касетні боєприпаси вважаються невибірковими, бо не розрізняють військових і мирних.
Екологічна шкода теж неабияка — забруднення ґрунту, отруєння води. У довгостроковій перспективі вони гальмують відбудову територій і вимагають дорогих програм розмінування.
Міжнародне регулювання: Конвенція про касетні боєприпаси
У 2008 році в Дубліні 112 держав підписали Конвенцію про касетні боєприпаси, яка набула чинності 2010 року. Вона забороняє виробництво, використання, накопичення та передачу таких боєприпасів. Країни-учасниці зобов’язані знищити запаси, очистити території та допомагати жертвам. Конвенція визнає касетні боєприпаси як зброю, що завдає надмірних страждань.
Однак ключові гравці — США, Росія, Китай, Індія, Україна — не приєдналися. Литва вийшла з конвенції у 2025 році через зміну геополітичної ситуації. Це створює правову прогалину: для неучасників використання легальне, але піддається критиці з боку правозахисників.
Касетні боєприпаси у війні в Україні: реалії 2022–2026 років
З перших днів повномасштабного вторгнення Росія активно застосовує касетні боєприпаси. За даними МЗС України, станом на червень 2025 року зафіксовано майже 6000 фактів використання. Удари по Харкову, Чернігову, Миколаєву, Краматорську та Києву призвели до сотень загиблих і поранених цивільних. Суббоєприпаси 9Н235, М42 та інші розлітаються по житлових кварталах, парках і фермерських полях.
Україна отримала від США касетні снаряди DPICM у 2023 році. Вони значно підвищили ефективність артилерії, особливо проти російських окопів і техніки на півдні та сході. ЗСУ застосовують їх обережно, переважно на деокупованих територіях, щоб мінімізувати ризики для своїх. У 2025–2026 роках росіяни почали використовувати касетні боєголовки навіть на крилатих ракетах, як у випадку з атакою на Київ 17 червня 2025 року.
Ці боєприпаси дійсно змінюють динаміку бою, але залишають після себе довгострокову загрозу. ДСНС і вибухотехніки щороку знешкоджують тисячі таких елементів.
Цікаві факти
Німецькі SD-2 називали «метеликами» — вони розкривались у повітрі й виглядали як іграшки, але вбивали сотні. У В’єтнамі американські касетні бомби залишили більше нерозірваних елементів, ніж мін у деяких регіонах.
Один сучасний DPICM замінює ефективність десяти звичайних снарядів, а суббоєприпаси можуть шукати танки за тепловим слідом. У 1999 році в Косово касетні боєприпаси знеструмили 70% сербських електромереж за допомогою графітового волокна.
У 2025 році Росія отримала касетні боєприпаси з Північної Кореї для «Граду» та 107-мм систем — нові типи з маркуванням Gwaji-921. А Литва стала першою країною ЄС, яка вийшла з Конвенції того ж року.
Наслідки для цивільного населення та довкілля
Касетні боєприпаси — це невибіркова зброя, яка найбільше б’є по мирних. Діти часто плутають суббоєприпаси з іграшками, фермери знаходять їх під час збирання врожаю. За даними правозахисників, у світі щороку сотні цивільних гинуть саме від старих касетних залишків. В Україні ця проблема набула масштабів: тисячі гектарів забрудненої землі чекають на розмінування.
Екологічно боєприпаси отруюють ґрунт важкими металами, руйнують екосистеми. Відновлення територій після таких ударів коштує мільярди і триває десятиліттями. Саме тому міжнародна спільнота тисне на країни, які їх використовують.
Як захиститися від загрози касетних боєприпасів
Перше правило — не чіпати підозрілі предмети. Металеві кульки, циліндри чи «пелюстки» розміром 5–10 см можуть здатися іграшками, але це суббоєприпаси. Якщо побачили — відійдіть, позначте місце і повідомте ДСНС або поліцію.
У зоні ризику уникайте відкритих просторів після обстрілів. Не ходіть по свіжих вирвах, не збирайте «металобрухт». У сільській місцевості перед оранкою чи випасом худоби перевіряйте територію спеціалістами. Школи та громади проводять навчання, як розпізнавати небезпеку.
Для військових важливо використовувати касетні боєприпаси тільки за правилами — на відкритих позиціях ворога, далеко від цивільних. Сучасні зразки з самознищенням зменшують ризики, але не усувають їх повністю. Розуміння загрози — найкращий захист у реальному світі.
Касетні боєприпаси продовжують формувати обличчя сучасних воєн, балансуючи між військовою ефективністю та гуманітарними трагедіями. Їхня історія ще далека від завершення, а кожен новий конфлікт додає нові сторінки до цієї складної та болісної теми.