Бойова маса близько 48 т — приблизно як шість повністю завантажених вантажівок середнього класу, зібраних в одну броньовану машину з екіпажем із трьох осіб. Т-90М — російський основний бойовий танк, глибока модернізація лінійки Т-90А на базі рішень проєкту «Прорив»; розробник — Уральське конструкторське бюро транспортного машинобудування, серійний виробник — «Уралвагонзавод». Нижче — механізм будови, озброєння, захисту й відмінності експортних варіантів без оперативних подробиць застосування.
Коротко
- Індекс ГБТУ — Об’єкт 188АМ/188М; екіпаж — механік-водій, командир, навідник.
- Основне озброєння — 125-мм гладкоствольна гармата 2А46М-5, боєкомплект 43 постріли.
- Динамічний захист «Релікт», СУО «Калина», дизель близько 1130 к. с., запас ходу близько 550 км.
- Експортні лінії: Т-90СМ/СМК та Т-90МС «Тагіл»; інтерес до закупівель розглядали Індія та Єгипет.
Хронологія модернізації
У 2004 році з ініціативи Уральського конструкторського бюро транспортного машинобудування в рамках НДДКР «Прорив-2» розпочали варіанти оновлення; результатом став танк Т-90АМ. У рамках ДКР «Прорив-3» за основу взяли інженерні рішення Т-90АМ і Т-90МС. Конструювання «Об’єкта 188М» стартувало на початку 2010-х.
Експортну версію Т-90МС показали публіці 9 вересня 2011 року на міжнародній виставці Russian Expo Arms 2011. Публічний показ самої машини рівня Т-90М відносять до міжнародного форуму «Армія-2018»; окремі описи вказують і на 2017 рік як час першого показу. Різниця в датах відображає різні етапи демонстрації прототипу й серійного вигляду.
У 2017–2019 роках оборонне відомство країни-виробника уклало три контракти сумарним обсягом понад 160 машин: перші два — на 60 одиниць (10 нових і 50 модернізованих із ранніх Т-90), третій — на доведення Т-90А до рівня Т-90М. Перші машини передали військам навесні 2020 року. На початку 2021-го виробник розпочав серійне виробництво й регулярні постачання.
Лінійку описують як глибоку модернізацію радянського Т-72 через проміжну гілку Т-90/Т-90А. Тобто це не «чистий аркуш», а поетапне нарощування захисту, прицілів і ергономіки на вже відпрацьованій базі.
Компонування корпусу
Класична схема залишається незмінною: відділення управління спереду, бойове — посередині, моторно-трансмісійне — у кормі. Такий розподіл звичний для пострадянських основних танків і визначає, куди йде бронювання, де стоїть автомат заряджання і як розведені паливні й боєприпасні обсяги.
Частину боєкомплекту винесено за межі жилого відсіку в спеціальну кормову нішу (фрагмент карусельного автомата). Мета проста: зменшити ризик миттєвого ураження екіпажу при детонації. Повністю «ізольованого» боєукладки в західному сенсі тут немає: 22 снаряди досі розміщені в каруселі автомата заряджання всередині машини.
Механік-водій отримує комбінований нічний прилад і телекамеру заднього огляду. Чотири телекамери дають майже кругове спостереження з кутом близько 95° по азимуту на канал. Це не замінює командирську панораму повністю, але знижує «сліпі зони» при маневрі в обмеженому просторі.
Виноси частини пострілів у кормову нішу підвищують шанс екіпажу вціліти при пожежі боєукладки, але карусель у бойовому відділенні лишається вразливим вузлом.
Силова установка і рух
Двигун В-92С2Ф потужністю 1130 к. с. — саме його зазвичай вказують для машини, хоча в описах серійних зразків трапляється і В-93, тож точну модель варто уточнювати за надійнішими технічними джерелами. Маса двигуна становить 1,07 т, питома потужність — 0,72 кВт/кг (0,98 к. с./кг). Запуск можливий за мінімальної температури −20 °C, допустимий діапазон від −50 до +50 °C, максимальна висота експлуатації — 3000 м над рівнем моря.
Трансмісія: 7 передач уперед і 1 назад. Уперше на російському основному танку застосовано керування на основі штурвала та автоматичне перемикання з можливістю ручного режиму. Для механіка-водія це ближче до логіки важкої колісної техніки, ніж до класичних важелів.
Максимальна швидкість шосе — 60 км/год уперед. Щодо заднього ходу цифри суперечливі: одне джерело про лінійку «Прорив» дає 25 км/год, інші описи — близько 4,8 км/год. На практиці саме обмежений задній хід часто називають експлуатаційним мінусом: швидко «вийти заднім» із небезпечної зони складніше, ніж на машинах із розвиненою реверсною швидкістю.
Запас ходу — близько 550 км. Вихлоп виведено в надгусеничний патрубок, щоб знизити нагрів корпусу й помітність у інфрачервоному діапазоні. Бойова маса в більшості описів — 48 т (інколи «близько 48 т»), трапляється й оцінка 49,5 т; порівняно з базовою моделлю приріст близько 1,5 т. Маса все одно залишається помітно меншою, ніж у типових американських і німецьких аналогів важкого класу.

Озброєння і управління вогнем
Основним озброєнням слугує 125-мм гладкоствольна гармата 2А46М-5 довжиною 48 калібрів. Додатково встановлено 7,62-мм спарений кулемет ПКТ і 12,7-мм кулемет, модель якого в різних описах називається по-різному, тому варто перевірити точне позначення за першоджерелом. Крім того, передбачена дистанційно керована зенітна установка УДП Т05БВ-1.
Боєкомплект: 43 постріли до гармати, 1250 патронів до 7,62-мм, 300 — до 12,7-мм. З багатоканальним прицілом дальність ураження цілі 125-мм гарматою заявляють до 5 км. Керована ракета комплексу «Рефлекс» має швидкість близько 350 м/с і, за заявою виробника, пробиває броню до 900 мм.
Система управління вогнем «Калина» об’єднує тепловізор, лазерні далекоміри й можливий радіолокаційний канал. Балістичний обчислювач ураховує дистанцію, швидкість цілі, погодні умови та тип боєприпасу. Це скорочує час від виявлення до пострілу й зменшує залежність від ручних поправок навідника.
Призначення машини в штатній логіці застосування — вогнева підтримка штурмових груп: придушення укріплень, техніки й вогневих точок на дистанціях, де працює комбінація осколково-фугасних, бронебійних і керованих пострілів.
Броня і засоби зниження помітності
Динамічний захист «Релікт» третього покоління замінив попередній «Контакт-5». Внутрішній протиосколковий шар на основі вогнестійкого матеріалу типу кевлар стоїть замість старого антинейтронного підбою. Додано автоматизовану постановку мультиспектральних димових завіс проти ракет із лазерним наведенням.
Комплекс оптико-електронної протидії «Штора-1» на цій модифікації відсутній, однак система попередження про лазерне опромінення збережена. Про захист від ударів зверху свідчать трофейні машини, де на башті встановлені сітчасті екрани та комплект «Накидка», що зменшують ризик ураження з верхньої півсфери.
Логіка захисту тут багатошарова: пасивна броня, динамічні блоки, аерозольні завіси, зниження ІЧ-підпису вихлопом і додаткові навісні екрани. Жоден шар не дає «абсолютної» стійкості; вони зміщують імовірність ураження й тип потрібного боєприпасу з боку супротивника.
Експортні варіанти і відмінності
Коротко про споріднені індекси: Т-90СМ — експортний варіант Т-90АМ; Т-90СМК — експортний варіант Т-90АМК; Т-90МС «Тагіл» — експортний варіант Т-90М. Для замовника з-за кордону змінюють склад зв’язку, прицілів і комплектацію під контракт, тоді як базова механіка гармати й каруселі лишається впізнаваною.
| Варіант | База | Призначення | Примітка |
|---|---|---|---|
| Т-90АМ | Модернізація Т-90А | Внутрішній дослідний/проміжний рівень | Результат «Прорив-2» |
| Т-90М (Об’єкт 188М) | Рішення АМ/МС | Серійна глибока модернізація | «Релікт», «Калина» |
| Т-90МС «Тагіл» | Експорт від рівня М | Зовнішні контракти | Показ 2011 року |
| Т-90СМ / СМК | Від АМ / АМК | Експорт попередньої гілки | Окрема цінова лінійка |
Орієнтир вартості експортного Т-90СМ — близько 4,14 млн доларів США. Для внутрішніх контрактів на початку 2010-х називали інші суми в рублях (зокрема порядку 70 млн і пізніше 118 млн за «новий Т-90»), але роки й умови контрактів різні, тож пряме порівняння «рубль проти долара» без курсу на дату угоди некоректне. У листопаді 2016-го Індія розглядала можливість придбання 464 машин модифікації Т-90МС. У 2020 році уряд Єгипту заявляв про готовність придбати 500 танків тієї ж експортної гілки. Статус кінцевих поставок за цими заявами в відкритих коротких зведеннях не деталізовано — актуальність угод варто перевіряти за офіційними повідомленнями сторін.

Виробництво і обсяги
Оцінки темпу збірки розходяться. IISS для 2024 року дає орієнтир до 90 одиниць на рік; інші аналітики — до 250; окремі публікації описували невдалі амбіції вийти на понад 1000 на рік. Після початку повномасштабного вторгнення українська розвідка фіксувала сповільнення через міжнародні санкції на комплектуючі.
З початку війни в Україні повідомляли про постачання понад 200 машин рівня Т-90М; частина з них, імовірно, є модернізованими Т-90А, а не новобудовами «з нуля». На 2025 рік у повідомленнях виробника фігурувало виконання державного оборонного замовлення з відправкою чергової партії до військ наприкінці року.
Для читача engeneer-профілю важливо розділяти три потоки: нова збірка, капітальна модернізація старого корпусу й експортна комплектація. Зовні башта й «Релікт» можуть виглядати подібно, тоді як ресурс двигуна, стан трансмісії й склад тепловізійних модулів відрізнятимуться.
Трофеї та наявність у відкритих оцінках
Сили оборони України отримували трофейні машини цієї модифікації. У відкритих підрахунках трофейної техніки фіксували сім захоплених одиниць як підтверджений парк; окремо згадують невідому кількість у підрозділах Національної гвардії. Енциклопедично Т-90М (Об’єкт 188АМ/188М) визначають як модернізацію Т-90А; експортні відгалуження відомі як Т-90СМ/МС.
Оцінки кількості машин, які реально перебувають у строю, розходяться залежно від джерела. Для 2024 року фігурували орієнтовні цифри близько 120 одиниць у військах країни-виробника, а підрахунки візуально підтверджених втрат у різних зведеннях давали різні результати, що не завжди узгоджувалися між собою. Тож найнадійніше спиратися на підтверджені фото- та відеофіксації конкретних корпусів, а не на одну узагальнену цифру.
Конструктивні слабкі місця, які найчастіше повторюють у технічних розборах: обмежений задній хід і карусельний автомат заряджання. Перше ускладнює швидкий відхід, друге — підвищує тяжкість наслідків при пробитті боєукладки. Це інженерні властивості схеми, а не «секретні» режими застосування, і саме вони пояснюють, чому трофейні зразки цікаві для вивчення компонування й СУО.
Як це працює разом
Ланцюжок бойової роботи виглядає так. Командир і навідник через «Калину» виявляють ціль у денному чи тепловізійному каналі, далекомір дає дистанцію, обчислювач вносить поправки, гармата 2А46М-5 відправляє потрібний тип пострілу з каруселі або з укладки. Паралельно кулемети закривають ближню зону, а димові гранати й динамічний захист зменшують імовірність успішного наведення протитанкової ракети.
Рух забезпечує дизель і коробка з штурвалом: машина тримає шосейні 60 км/год, але маневр «назад» залежить від того, яку цифру реверсу закладено в конкретній трансмісії. Зв’язок екіпажу з оглядом підсилюють бортові камери. Виживання будується на «Релікті», виносі частини боєкомплекту в корму й зниженні теплової помітності.
Правило оцінки такої техніки: спочатку розділити заявлені паспортні характеристики, підтверджену комплектацію конкретного корпусу й умови логістики запчастин — і лише потім порівнювати з іншими основними танками.
Для українського читача практичний інтерес подвійний. По-перше, важливо розуміти, з якою комбінацією прицілів, динамічного захисту та 125-мм боєприпасів можна зіткнутися на полі бою. По-друге, трофейні зразки дають змогу вивчати реальне наповнення блоків «Релікт», роботу тепловізорів і слабкі місця карусельного автомата без рекламних буклетів. Лінійка «Прорив» залишається еволюцією Т-72 і Т-90, а не окремим поколінням «з нуля»: приріст забезпечують електроніка та пакети захисту, тоді як компонувальні обмеження попередніх десятиліть у схемі автомата заряджання нікуди не зникають. Саме ця напруга між новими датчиками та старою механікою визначає місце машини в сучасному парку основних бойових танків і пояснює, чому інженерний розбір досі важливіший за гучні назви модифікацій.