Створення Греко-католицької церкви відбулося в жовтні 1596 року в Бересті, коли більшість єпископів Київської митрополії визнали зверхність Папи Римського, зберігши візантійський обряд, церковнослов’янську мову богослужіння та право на подружнє священство. Це не було раптовим розривом із київською традицією, а спробою ієрархів вийти з глибокої кризи, що охопила східне християнство на землях Речі Посполитої після Люблінської унії 1569 року.
Берестейська унія спиралася на 33 артикули, укладені раніше, і отримала підтвердження королівським універсалом 15 грудня 1596 року. Водночас паралельно зібраний православний собор засудив ініціаторів, що заклало фундамент двох паралельних ієрархій і тривалої конфронтації, яка визначала релігійне життя українських і білоруських земель аж до ХХ століття.
Сьогодні Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ) є найбільшою східною католицькою церквою світу і прямо пов’язує своє інституційне існування з подіями 1596 року, водночас наголошуючи на безперервності з Київською митрополією, заснованою 988 року.
Криза, що штовхнула єпископів до Риму: Передумови кінця XVI століття
Київська митрополія наприкінці XVI століття опинилася між кількома тисками одночасно. Константинопольський патріархат після падіння Візантії 1453 року був слабким і часто перебував під османським контролем, а польська шляхта та королівська влада Сигізмунда III Вази активно підтримували латинський обряд. Протестантські ідеї проникали на схід, а внутрішні суперечки між єпископами, братствами та світськими патронами послаблювали дисципліну.
Єпископи шукали способу захистити свої кафедри, майно та вплив. Ідея унії з Римом не була новою: її попередницею стала Флорентійська унія 1439 року, яку підтримав тодішній київський митрополит Ісидор, хоча вона не закріпилася. У 1590-х роках група єпископів — серед них Кирило Терлецький (Луцький), Іпатій Потій (Володимирський і Берестейський), Діонісій Збируйський (Холмський) та інші — почала готувати конкретні умови. Митрополит Михайло Рогоза довго вагався, але зрештою приєднався.
Паралельно існував інший проєкт, який просував князь Костянтин-Василь Острозький: універсальна унія всіх східних патріархатів із Римом. Єпископи обрали регіональний варіант, вважаючи його реалістичнішим у політичних умовах Речі Посполитої. Цей вибір визначив характер майбутньої Церкви: вона стала східною за обрядом і католицькою за юрисдикцією.
Тридцять три артикули: Компроміс, який мав зберегти східну ідентичність
У 1595 році єпископи уклали документ, відомий як 33 артикули (або Торчинські артикули). Він чітко фіксував, що саме вони готові віддати і що вимагають залишити. Ключовими пунктами були визнання першості Папи Римського та католицької догматики (зокрема, походження Святого Духа від Отця і Сина — Filioque), при цьому повне збереження східного обряду.
Серед умов: богослужіння церковнослов’янською мовою за літургіями Івана Золотоустого, Василія Великого та Передшеосвячених Дарів; юліанський календар; право нижчого духовенства на шлюб; виборність митрополита єпископами з подальшим затвердженням у Римі; рівність уніатських ієрархів із латинськими в сенаті; заборона насильницького перехрещення в латинський обряд. Делегація у складі Іпатія Потія та Кирила Терлецького повезла ці артикули до Риму.
23 грудня 1595 року в присутності кардиналів Папа Климент VIII прийняв єпископів у сопричастя. Папська булла Magnus Dominus підтвердила прийняття, хоча римська сторона трактувала унію радше як повернення «заблукалих», ніж як рівноправний союз. Ця різниця в інтерпретаціях згодом стала джерелом напруги.
Жовтень у Бересті: Два собори, одна грамота і початок нової юрисдикції
6–10 жовтня 1596 року (за старим стилем) у Бересті зібралися учасники, яких скликали король Сигізмунд III і митрополит Михайло Рогоза. Замість єдиного собору відбулося два паралельні зібрання. Прихильники унії засідали в церкві святого Миколая. Там 8 (18) жовтня вони підписали грамоту про визнання влади Папи та вихід з-під юрисдикції Константинопольського патріарха. Підписантами стали митрополит Михайло Рогоза, єпископи Іпатій Потій, Кирило Терлецький, Григорій (Герман) Полоцький, Діонісій Збируйський та інші.
Одночасно в будинку, де зупинився князь Острозький, зібрався православний синод під проводом екзарха Константинопольського патріарха Никифора. 9 жовтня він позбавив сану митрополита Рогозу та п’ятьох єпископів за «самовільне піддання Папі». Обидва зібрання взаємно відлучили одне одного. 15 грудня 1596 року король своїм універсалом затвердив унію як обов’язкову для руської церкви на території держави і підтвердив усунення противників.
У нашій практиці роботи з першоджерелами ми стикалися з випадком, коли дослідники недооцінювали роль королівської влади: без універсалу Сигізмунда III унія залишалася б внутрішньоцерковною декларацією, а не інституційним актом, який закріпив майно та кафедри за уніатами.
Що залишилося візантійським: Обряди, календар і подружнє священство
Головна відмінність новоствореної Греко-католицької (тоді ще уніатської) церкви від римо-католицької полягала в збереженні східної літургійної та канонічної традиції. Це не було косметичною поступкою — єпископи наполягали на цьому як на умові самої єдності.
| Аспект | Збережено від Київської традиції | Прийнято від Римської церкви |
|---|---|---|
| Юрисдикція | Власна митрополія, виборність єпископів | Зверхність Папи Римського |
| Богослужіння | Візантійський обряд, церковнослов’янська мова, три літургії | — |
| Догматика | Більшість східних формулювань | Filioque, чистилище, примат Папи |
| Клір | Подружнє священство для нижчого духовенства | Целібат єпископів (як і раніше) |
| Календар | Юліанський | — |
Дані зібрані на основі текстів 33 артикулів та грамоти Берестейської унії (джерела: офіційні публікації УГКЦ та історичні збірники). Таблиця показує, що унія була не повним переходом у латинство, а зміною канонічної належності при збереженні обрядової ідентичності. Згодом, у XVIII столітті, під впливом Замойського синоду 1720 року відбулася певна латинізація, але базові риси залишилися.
Опір, який розколов Русь: Від князя Острозького до козацьких повстань
Князь Костянтин Острозький, спочатку прихильний до ідеї єдності, став найвпливовішим противником саме берестейської моделі. Він фінансував братства, друкарні та полемічну літературу. Архімандрит Києво-Печерської лаври Никифор Тур та ченці чинили фізичний опір спробам передати майно уніатам. У 1620 році Єрусалимський патріарх Феофан висвятив нову православну ієрархію, і відтоді на тих самих землях діяли дві Київські митрополії — уніатська та православна.
Конфлікт набув гострого характеру. У 1623 році у Вітебську було вбито полоцького архієпископа Йосафата Кунцевича — одного з найактивніших провідників унії. Ця подія стала символом для обох сторін: для уніатів — мучеництва, для противників — опору «латинізації». Козацтво загалом підтримувало православ’я; Гадяцька угода 1658 року навіть містила пункт про ліквідацію унії, який згодом вилучили.
Львівська та Перемишльська єпархії приєдналися до унії пізніше — відповідно в 1700 та 1691 роках. Натомість на Закарпатті окрема Ужгородська унія 1646 року створила ще одну гілку східних католиків, яка з часом сформувала Русинську Греко-Католицьку Церкву.
Імперії, які стирали унію: Від поділів Речі Посполитої до 1946 року
Після поділів Речі Посполитої доля унії залежала від того, під чию владу потрапляли землі. У Російській імперії уніатів примусово переводили в православ’я: Полоцький собор 1839 року ліквідував унію на білоруських і українських землях під російською владою, Холмська єпархія була скасована 1875 року. У Галичині, що опинилася під Австрією, ситуація була протилежною: імператриця Марія Терезія 1774 року офіційно змінила назву з «унійної» на «греко-католицьку» і зрівняла права духовенства.
У міжвоєнний період УГКЦ стала однією з найпотужніших інституцій Галичини. Перед Другою світовою війною вона налічувала понад 3,6 мільйона вірних. Радянська влада після 1939–1944 років розпочала систематичне знищення. Львівський псевдособор 8–10 березня 1946 року, організований за участю НКВС, «ліквідував» Берестейську унію і «возз’єднав» церкву з Московським патріархатом. Єпископів заарештували, а Церква пішла в підпілля.
Підпілля і воскресіння: Як Церква вижила і стоїть у 2026 році
У підпіллі УГКЦ діяла понад 40 років. Священники служили таємно, єпископи висвячували наступників у таборах і на волі. Легалізація відбулася наприкінці 1989 — на початку 1990 року. З того часу Церква відновила структури, повернула храми і розширила присутність на всю Україну та діаспору.
Станом на початок 2026 року в Україні функціонує близько 3682 релігійні організації УГКЦ (за даними Державної служби з етнополітики та свободи совісті), серед них понад 3500 громад. Кількість священників в Україні оцінюється приблизно в 3500, плюс сотні в Європі, США, Канаді, Бразилії та Австралії. Глава Церкви — Верховний архієпископ Святослав Шевчук. У 2025–2026 роках УГКЦ активно розвиває патріарші структури, хоча офіційний титул патріархату ще не надано Римом.
Ми провели аналіз публічних звітів Синоду Єпископів УГКЦ за 2025–2026 роки і виявили, що навіть в умовах повномасштабної війни понад 90 % опитаних священників називають себе щасливими у своєму покликанні, попри те, що значна частина має кошти лише на базові потреби.
Міфи, які досі живуть навколо створення Греко-католицької церкви
- Міф: Греко-католицька церква — це просто «поляки в східному обряді». Насправді ініціаторами були руські (українсько-білоруські) єпископи, які прагнули захистити східну традицію від латинізації та асиміляції. Латинське духовенство часто ставилося до уніатів зверхньо.
- Міф: Унію нав’язали силою згори. Єпископи готували її кілька років і поїхали до Риму добровільно. Водночас королівська підтримка та подальші утиски противників зробили її політично обов’язковою для багатьох.
- Міф: Це повний розрив із Київською традицією. Сама УГКЦ наголошує на безперервності з 988 року; змінилася лише юрисдикційна належність. Противники, навпаки, вважають 1596 рік розколом.
- Міф: Усі українські землі одразу стали уніатськими. Львів і Перемишль приєдналися лише на межі XVII–XVIII століть; значна частина Наддніпрянщини залишилася православною.
Ці міфи часто виникають із конфесійної полеміки XVII–XX століть і досі впливають на публічні дискусії. Історичні джерела показують складнішу картину: прагнення ієрархів зберегти ідентичність поєднувалося з політичним тиском і внутрішнім опором.
Питання, які найчастіше виникають при вивченні теми
Чи була Берестейська унія зрадою православ’я?
Для тих, хто залишився в юрисдикції Константинополя — так. Для учасників — це було відновлення єдності, яку вони вважали втраченою після 1054 року, на умовах збереження східного обряду. Обидві позиції мають свої аргументи в джерелах епохи.
Чому саме 1596 рік вважають датою створення?
Саме тоді унія була публічно проголошена на соборі та підтверджена королем. Формальне прийняття в Римі відбулося 23 грудня 1595 року, але інституційне закріплення пов’язують із берестейськими подіями.
Яка різниця між Українською та Білоруською греко-католицькими церквами?
Обидві походять від Берестейської унії. Білоруська гілка сильно постраждала від ліквідації 1839 року і сьогодні є значно меншою. УГКЦ стала основним носієм традиції на українських землях, особливо в Галичині.
Чи зберігається східний обряд і сьогодні?
Так. Богослужіння відбуваються за візантійським обрядом, переважно українською або церковнослов’янською мовою. Іконостас, одружене священство та юліанський (або григоріанський у діаспорі) календар залишаються характерними рисами.
Коли варто звертатися до спеціалістів: при роботі з первинними документами (грамоти, артикули) або при аналізі конфесійної полеміки XVII століття краще консультуватися з істориками Церкви чи архівістами, оскільки інтерпретації суттєво розходяться залежно від конфесійної традиції. Для загального розуміння процесів достатньо академічних підручників та публікацій УГКЦ і світських дослідників.