Анатолій Владиславович Баргилевич — генерал-лейтенант Збройних Сил України, людина, чия військова біографія тісно переплетена з найдраматичнішими сторінками сучасної історії країни. Народився 8 квітня 1969 року в селі Горщик Коростенського району Житомирської області, він з 1987 року пов’язав життя зі службою і пройшов шлях від курсанта танкового училища до начальника Генерального штабу. Саме він з 9 лютого 2024-го по 16 березня 2025 року очолював Генштаб, а нині продовжує службу на посаді генерального інспектора Міністерства оборони України.
Його ім’я стало широко відомим під час повномасштабного вторгнення, коли Баргилевич працював начальником штабу оперативно-стратегічного угруповання військ «Хортиця», а згодом командував Силами територіальної оборони. За цей час він отримав ордени Богдана Хмельницького всіх трьох ступенів, Хрест бойових заслуг і низку інших відзнак. Для багатьох військових і цивільних він уособлює спокійну, системну, майже «штабну» школу командування — без зайвого пафосу, але з глибоким розумінням оперативного мистецтва.
Сьогодні, коли розмова заходить про Баргилевича, найчастіше згадують два ключові моменти: його роль у розбудові територіальної оборони та період керівництва Генштабом у 2024–2025 роках. Проте за цими публічними епізодами ховається майже сорокарічна кар’єра, сповнена буденної штабної роботи, участі в АТО, важких рішень під час оборони Харківщини та постійного балансування між ресурсами, які завжди були обмежені, і завданнями, які ніколи не чекали.
Ранні роки та військова освіта
Житомирська земля, де виріс майбутній генерал, завжди славилася людьми, які вміли тримати удар — і в прямому, і в переносному сенсі. Село Горщик у Коростенському районі не було великим містом, і, ймовірно, саме там у хлопця сформувалося те спокійне, врівноважене ставлення до служби, яке потім помічатимуть колеги. У 1987 році вісімнадцятирічний Анатолій вступив на військову стежку, обравши Ташкентське вище танкове командне училище — один із найсильніших навчальних закладів танкових військ тодішнього Радянського Союзу.
Танкова освіта дала йому не лише технічні знання, а й розуміння маневреної війни, взаємодії родів військ і важливості точного планування. Після закінчення училища Баргилевич продовжив службу, а згодом здобув вищу військову освіту в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського. Цей навчальний заклад став для нього другим домом, де він опанував оперативно-стратегічний рівень мислення — саме той, який пізніше дозволив йому працювати на найвищих посадах у Генштабі та Сухопутних військах.
Військова служба для Баргилевича ніколи не була «роботою від дзвінка до дзвінка». Ті, хто з ним працював у різні роки, відзначають його педантичність у документах, уміння бачити картину бою на кілька кроків уперед і рідкісну для штабного офіцера здатність говорити з командирами бригад і батальйонів однією мовою. Ця риса проявилася вже під час перших років війни на сході України.
Кар’єра до повномасштабного вторгнення
У 2014 році, коли почалася антитерористична операція, Анатолій Баргилевич обіймав посаду начальника управління оперативної підготовки Головного оперативного управління Генерального штабу. Це була одна з ключових структур, яка відповідала за підготовку штабів і військ до реальних бойових дій. Згодом він працював безпосередньо в штабі АТО, де щодня стикався з хаосом перших місяців війни, нестачею всього необхідного і необхідністю швидко вчитися на власних помилках.
У 2016 році Баргилевич став начальником оперативного управління — заступником начальника штабу Командування Сухопутних військ. Саме тоді він отримав можливість впливати на планування операцій на оперативному рівні. 23 серпня 2017 року йому присвоїли звання генерал-майора — визнання заслуг і довіри керівництва. Через три роки, у 2020-му, він зайняв посаду заступника командувача Сухопутних військ з територіальної оборони і фактично очолив Командування територіальної оборони України.
Цей період став для нього справжньою школою. Територіальна оборона тоді лише починала оформлюватися як система. Баргилевич наполягав на реалістичному підході: не роздувати чисельність у мирний час, а готувати якісний кістяк офіцерів і сержантів, який у разі потреби швидко розгорнеться. Він вважав, що ТрО має бути не «паралельною армією», а гнучким інструментом, здатним виконувати завдання і в умовах війни, і в мирний час — від стабілізації обстановки до ліквідації наслідків стихійних лих.
Повномасштабне вторгнення та робота в угрупованні «Хортиця»
Лютий 2022-го змінив усе. Баргилевич опинився в епіцентрі подій як начальник штабу оперативно-стратегічного угруповання військ «Хортиця». Саме це угруповання відповідало за найгарячіші напрямки на сході та північному сході. Під його безпосередньою участю планувалися й проводилися операції, які дозволили відкинути російські війська від Харкова восени 2022 року і звільнити майже 12 тисяч квадратних кілометрів Харківщини.
Колеги згадують, що в ті місяці Баргилевич майже не спав. Штабна робота йшла безперервно: аналіз розвідданих, координація бригад, пошук резервів, робота з логістикою. Він добре розумів, що війна вже давно стала війною ресурсів і управління, а не лише героїзму на передовій. Саме тому особливу увагу приділяв взаємодії між різними угрупованнями, автоматизації процесів і максимальному використанню розвідувальної інформації.
Досвід «Хортиці» став для нього визначальним. Саме там він на практиці перевірив ті підходи до територіальної оборони, які розробляв раніше, і зрозумів, наскільки важливою є модульна структура підрозділів, вогнева підтримка на рівні бригад і батальйонів, а також тісна взаємодія з місцевою владою та волонтерами.
Командування Силами територіальної оборони
9 жовтня 2023 року президент призначив Анатолія Баргилевича командувачем Сил територіальної оборони Збройних Сил України. На цій посаді він пробув трохи більше чотирьох місяців, але встиг окреслити чіткі пріоритети розвитку. Наприкінці 2023-го генерал публічно говорив про необхідність змінити закон «Про основи національного спротиву», привести завдання ТрО у відповідність до реалій великої війни, удосконалити структуру штабів зон і районів, запровадити модульну організацію частин і максимально автоматизувати процеси управління.
Він наполягав на децентралізації управління, розширенні навчальних центрів і підготовці не лише військовослужбовців, а й цивільного населення до національного спротиву. Окремо Баргилевич підкреслював важливість розвитку радіоелектронної боротьби, розвідки та безпілотних авіаційних комплексів саме в системі ТрО. Його підхід був прагматичним: територіальна оборона має стати не тягарем для бюджету, а ефективним інструментом, який після війни зможе підтримувати резерв і готувати резервістів.
Багато хто з офіцерів ТрО згадує цей період як час, коли їхні підрозділи нарешті почали отримувати більше уваги з боку вищого командування. Баргилевич намагався «витягнути» територіальну оборону з тіні регулярної армії і показати, що без сильної ТрО повноцінний національний спротив неможливий.
Начальник Генерального штабу ЗСУ (2024–2025)
9 лютого 2024 року Анатолій Баргилевич став начальником Генерального штабу Збройних Сил України. Призначення відбулося за пропозицією Головнокомандувача Олександра Сирського і збіглося з великою кадровою ротацією у вищому військовому керівництві. Генерал-майор, а з 23 серпня 2024 року вже генерал-лейтенант, очолив структуру, яка відповідає за планування, координацію та контроль за застосуванням усіх видів і родів військ.
На цій посаді Баргилевич працював трохи більше року. Його стиль керівництва залишався тим самим — спокійним, системним, орієнтованим на деталі. Він багато уваги приділяв цифровізації процесів управління, впровадженню сучасних ІТ-рішень і підвищенню ефективності використання наявних ресурсів. У публічних виступах генерал неодноразово підкреслював, що жодна, навіть найсучасніша зброя не допоможе, якщо народ не готовий дати відсіч ворогові.
16 березня 2025 року указом Президента України Володимира Зеленського Анатолія Баргилевича звільнили з посади начальника Генерального штабу. Водночас його призначили генеральним інспектором Міністерства оборони України. Ця посада передбачає контроль за дотриманням законності, ефективністю використання ресурсів і виконанням рішень у системі оборонного відомства. Для багатьох спостерігачів це виглядало як логічне продовження кар’єри людини, яка завжди більше тяжіла до системної, контрольної та штабної роботи, ніж до публічних заяв.
Нагороди та визнання
За роки служби Анатолій Баргилевич отримав низку високих державних нагород. Серед них — Орден Данила Галицького (2 грудня 2016 року), Орден Богдана Хмельницького III ступеня (11 квітня 2022), II ступеня (28 вересня 2022) та I ступеня (29 березня 2024), а також Хрест бойових заслуг (30 вересня 2024). Кожна з цих відзнак була вручена за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.
Особливо символічним виглядає повний комплект орденів Богдана Хмельницького. Це своєрідне визнання того, що генерал пройшов через усі етапи війни — від перших місяців повномасштабного вторгнення до керівництва найвищим штабом країни. Нагороди для Баргилевича ніколи не були самоціллю. Він неодноразово наголошував, що справжнім мірилом успіху є збережена Україна і життя тих, хто стоїть на передовій.
Цікаві факти про Анатолія Баргилевича
Генерал належить до тієї рідкісної категорії військових, які пройшли майже всі ключові штабні посади сучасної української армії — від Головного оперативного управління Генштабу до командування ТрО і керівництва самим Генштабом. Він один із небагатьох, хто може порівнювати роботу Генерального штабу в різні історичні періоди, бо служив там ще до 2014 року.
Баргилевич завжди відстоював реалістичний підхід до територіальної оборони. Ще у 2021 році він виступав проти надання ТрО статусу окремого роду військ, вважаючи, що це призведе до невиправданого збільшення чисельності та фінансового навантаження. Натомість пропонував збільшити кістяк до 10 тисяч осіб у мирний час і зосередитися на якості підготовки.
Під час роботи начальником штабу «Хортиці» він брав участь у плануванні однієї з найуспішніших операцій ЗСУ — Харківської наступальної операції осені 2022 року. Саме тоді українські війська малими силами і обмеженим ресурсом змогли розгромити російське угруповання на цьому напрямку.
Погляди на війну, армію та майбутнє
У своїх публічних виступах і інтерв’ю Анатолій Баргилевич завжди говорив спокійно, без гучних заяв. Він неодноразово підкреслював, що головна червона лінія для України — це збереження держави. Все інше — ресурси, техніка, навіть території — вторинне порівняно з цим завданням. Генерал вважає, що сучасна війна вимагає постійного розвитку технологій, особливо в сфері управління, розвідки та ураження.
Особливу увагу він приділяє цифровізації. Під час перебування на посаді начальника Генштабу Баргилевич активно просував ідею впровадження ефективних ІТ-рішень для потреб оборони. На його думку, без сучасних систем управління, автоматизованого збору та аналізу даних армія втрачає темп і ефективність. Він також неодноразово говорив про важливість підготовки резерву і збереження навчальних підрозділів Сил ТрО навіть після завершення активної фази війни.
Для Баргилевича кар’єра ніколи не була самоціллю. Він якось зауважив, що прагнув зробити щось гідне поваги — і це, мабуть, найточніше характеризує його підхід до служби. Спокійний, системний, глибоко професійний офіцер, який пройшов шлях від танкового училища в Ташкенті до найвищих посад в українській армії і продовжує служити країні вже в новій якості — як генеральний інспектор Міністерства оборони.
Сьогодні, коли війна триває, а армія продовжує трансформуватися, досвід таких людей, як Анатолій Баргилевич, залишається надзвичайно цінним. Він уособлює ту частину військової еліти, яка будує систему не на гаслах, а на точних розрахунках, відповідальності і щоденній, часто непомітній роботі. І саме ця робота, зрештою, і визначає, чи зможе країна вистояти і перемогти.