Об’єднана територіальна громада — це добровільне об’єднання жителів кількох сусідніх сіл, селищ чи міст, яке народилося в розпал реформи децентралізації 2015–2020 років. Жителі самі вирішували, чи зливати свої ради в одну потужну одиницю з єдиним бюджетом, головою та радою. Результат? Замість роздроблених сільрад, де гроші й рішення тікали до районів, з’явилися спроможні громади, які самі будують дороги, ремонтують школи і залучають інвестиції. Сьогодні термін «ОТГ» уже не офіційний — після 2020 року всі вони стали просто територіальними громадами, але саме ОТГ заклали фундамент сучасної системи місцевого самоврядування в Україні.
За даними порталу Децентралізація, реформа охопила майже всю територію країни: 1469 громад об’єднали понад 28 тисяч населених пунктів і близько 41 мільйона людей. Це не просто адміністративна перестановка — це реальний інструмент, який наблизив владу до людей і дав їм право розпоряджатися ресурсами без бюрократичних ланцюгів. Початківцям варто запам’ятати: ОТГ — це про силу спільноти, а просунутим читачам цікаво розібратися, як ця модель витримала випробування війною і продовжує еволюціонувати в 2026 році.
Суть полягає в простому принципі: громада стає єдиним суб’єктом самоврядування. Вона отримує ширші повноваження, прямі надходження до бюджету і можливість самостійно визначати пріоритети — від освітлення вулиць до підтримки фермерів. Така система не з’явилася на порожньому місці, а виросла з довгих років дискусій про те, чому українські села й маленькі міста завжди залежали від центру.
Історія ОТГ: від концепції до масового об’єднання
Ідея децентралізації визріла ще в 2014 році, коли Кабінет Міністрів схвалив Концепцію реформування місцевого самоврядування. Тоді країна стояла на порозі змін: старі радянські райони втрачали ефективність, а люди в селах відчували, що їхні проблеми ніхто не чує. Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад» ухвалили 5 лютого 2015 року — і це стало поворотним моментом. Перші 159 ОТГ з’явилися вже того ж року, об’єднавши майже 800 рад і понад дві тисячі населених пунктів.
Процес набирала обертів поступово. У 2016-му додалося 207 громад, а в 2017-му ввели інститут старост — представників сіл у великій раді. Це була геніальна ідея: навіть якщо центр громади в місті, далеке село мало свій голос. До 2018 року кількість сягнула 876, а населення, яке опинилося під «парасолькою» ОТГ, перевищило 9 мільйонів. Держава стимулювала процес субвенціями на інфраструктуру і спрощеним порядком приєднання. У 2019–2020 роках остаточно затвердили перспективні плани — і 12 червня 2020 року Кабмін визначив території всіх 1469 громад.
Вибори 25 жовтня 2020 року стали кульмінацією: у 1420 громадах люди обирали нові ради й голів. Це була не просто формальність, а народне підтвердження змін. Реформа охопила всю Україну, окрім тимчасово окупованих територій і Чорнобильської зони. ОТГ перестали називати «об’єднаними» — тепер усі рівні, але саме добровільне об’єднання дало поштовх до справжньої незалежності на місцях.
Як утворювалися ОТГ: покроковий механізм, який працював на практиці
Об’єднання ніколи не було примусовим — це ключова перевага. Ініціювати процес могли голова ради, третина депутатів чи просто жителі через місцеву ініціативу. Перший крок — громадське обговорення протягом 30 днів. Люди збиралися, сперечалися, голосували. Потім створювали спільну робочу групу, яка готувала проект рішення: перелік громад, адміністративний центр, нову назву.
Другий етап — ще 60 днів обговорень і затвердження радами. Обласна державна адміністрація перевіряла відповідність закону за 10 днів. Якщо все гаразд — рішення про об’єднання або місцевий референдум. Після цього Центральна виборча комісія призначала вибори. Громада ставала правонаступником усього майна, бюджетів і обов’язків попередніх рад. Старі ради припиняли існування, а нова рада ОТГ починала працювати з розширеними повноваженнями.
Приєднання до вже існуючої спроможної громади йшло за спрощеним сценарієм. Це дозволяло маленьким селам швидко долучатися до сильніших сусідів без втрати часу. У результаті з’явилися громади різних типів: міські (центр — місто), селищні та сільські. Кожна мала свій характер — від промислових центрів до аграрних регіонів, де фермери стали головними інвесторами.
- Переваги добровільного підходу: люди відчували власність над рішеннями, а не нав’язану зверху реформу.
- Фінансова мотивація: спроможні ОТГ отримували 60 % ПДФО, 100 % податку на майно і єдиного податку, акцизи та інші надходження.
- Соціальний ефект: громада ставала єдиною сім’єю, де староста знав проблеми кожного села.
Але були й складнощі: не всі хотіли об’єднуватися через страх втратити ідентичність чи через конкуренцію між лідерами. Саме тому держава пропонувала перспективи розвитку — і це спрацювало.
Повноваження та фінанси ОТГ: від дорогих доріг до власних шкіл
Після об’єднання громада отримувала повноваження, які раніше належали районам. Вона самостійно вирішує питання освіти, медицини, культури, соціального захисту, благоустрою, земельних відносин. Рада затверджує бюджет, програму розвитку, призначає старост. Виконавчий комітет керує щоденними справами, а голова представляє громаду на вищому рівні.
Фінансова незалежність — це те, що робило ОТГ сильними. Зміни до Бюджетного кодексу дали прямі відносини з державним бюджетом. Громади отримували стабільні відсотки від податків, а не крихти з районного столу. Наприклад, 64 % ПДФО (станом на 2026 рік ця цифра стабільна) залишалися в місцевому бюджеті. Плюс 100 % податку на майно, єдиного податку, акцизу з пального та тютюну. Це дозволяло планувати на роки вперед: будувати стадіони, купувати шкільні автобуси, ремонтувати ФАПи.
Держава підтримувала інфраструктурними субвенціями. Громади, які доводили спроможність за методикою Кабміну, отримували додаткові кошти на дороги, водогони, освітлення. Результат — тисячі кілометрів відремонтованих шляхів і сучасні ЦНАПи в маленьких селищах.
| Тип доходу | Частка в бюджеті ОТГ | Порівняння з дореформою |
|---|---|---|
| ПДФО | 60–64 % | Раніше — через район |
| Податок на майно | 100 % | Значне зростання |
| Єдиний податок | 100 % | Повний контроль |
| Акцизний податок | 5 % | Новий джерело |
Ці цифри — не суха статистика, а реальний інструмент, який перетворював бідні села на самодостатні центри життя.
Перехід від ОТГ до сучасних територіальних громад: що змінилося в 2025–2026 роках
2020 рік поставив крапку в назві «об’єднана», але не в суті. Усі громади отримали рівні права, а реформа продовжилася. У 2025-му Кабмін оновив Концепцію реформування з урахуванням війни та євроінтеграції. Децентралізація залишилася пріоритетом: безперервність повноважень рад, новий нагляд за рішеннями, єдина система функціональних типів територій. Громади тепер класифікують за безпековими, демографічними та економічними показниками — це дозволяє точніше спрямовувати державну допомогу.
Війна внесла корективи. Понад 556 громад постраждали від атак, тисячі об’єктів зруйновано. У прифронтових регіонах зросла кількість військових адміністрацій — їх уже 214. Але громади не здалися: вони відновлюють інфраструктуру, залучають міжнародну допомогу і продовжують надавати послуги. У 2026 році пріоритети — розмежування повноважень, оновлення бюджетного вирівнювання і посилення спроможності через ДФРР та програми відновлення.
Сьогодні територіальні громади — це основа відновлення України. Вони інтегруються в європейські стандарти, розвивають міжмуніципальне співробітництво і готуються до нових викликів.
Практичні кейси: як ОТГ змінили життя реальних людей
Славська громада на Львівщині — класичний приклад. Колись роздроблені села об’єдналися навколо курортного селища. Сьогодні тут сучасний туризм, відремонтовані дороги до гір і потужна підтримка малого бізнесу. Громада залучає гранти, будує екотропи і створює робочі місця — люди повертаються з-за кордону.
Тростянецька громада на Сумщині пережила окупацію в 2022-му, але вистояла. Об’єднані зусилля дозволили швидко відновити критичну інфраструктуру. Сьогодні тут працюють підприємства, розвивається промисловість і соціальні проєкти. Голова громади координує волонтерів і міжнародних партнерів — це жива демонстрація стійкості.
Меденицька громада на Івано-Франківщині фокусується на агро. Після об’єднання вони запровадили сучасне землевпорядкування, побудували кооперативи і отримали доступ до великих ринків. Діти їздять на шкільних автобусах, а пенсіонери отримують якісні послуги в місцевих центрах. Ці історії доводять: ОТГ — не теорія, а щоденна реальність, де кожен голос має значення.
Інші приклади — Дунаєвецька на Хмельниччині та Біляївська на Одещині — показують, як громади перетворюють проблеми на можливості: від екологічних проєктів до цифровізації послуг.
Виклики та перспективи ОТГ в умовах сучасної України
Не все було гладко. Деякі громади стикалися з браком кадрів, конфліктами інтересів чи недостатньою спроможністю. Війна посилила навантаження: руйнування, відтік населення, необхідність підтримувати ВПО. Але саме децентралізація дала інструменти для відповіді — гнучкі бюджети, місцеві ініціативи, швидке ухвалення рішень.
У 2026 році перспективи яскраві. Громади готуються до євроінтеграції: розмежування повноважень з державою, нові стандарти прозорості, цифровізація. Планується посилити роль громад у відновленні — через проєкти «Пліч-о-пліч» і ДФРР. Головне — зберегти той дух добровільності й відповідальності, з якого все починалося.
ОТГ довели: коли люди об’єднуються навколо спільної мети, навіть маленьке село може стати потужним центром розвитку. Це не просто адміністративна одиниця — це живий організм, де б’ється серце справжньої демократії. Історія ОТГ продовжується в кожній територіальній громаді України, і кожен з нас може долучитися до її розвитку.