Вісник НАН України. 2019. № 7. С. 36-44
https://doi.org/10.15407/visn2019.07.036
ХВЕСИК Михайло Артемович —
академік НААН України, доктор економічних наук, директор Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України»
https://orcid.org/0000-0003-4306-4904
ОБИХОД Ганна Олександрівна —
доктор економічних наук, завідувач відділу природно-техногенної та екологічної безпеки Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України»
https://orcid.org/0000-0002-3201-6803
ПРИРОДНО-РЕСУРСНА СФЕРА УКРАЇНИ: СТАН ТА ШЛЯХИ ЗБЕРЕЖЕННЯ
За результатами проведених досліджень сучасного стану природно-ресурсної сфери, а також при визначенні пріоритетних напрямів і організаційно-економічних механізмів її збереження встановлено неоднорідність розвитку регіонів за відповідними показниками, що потребує розроблення спеціальних, а не уніфікованих підходів до нарощування соціально-економічного потенціалу окремих територій. Проведено оцінку ресурсного потенціалу природного багатства України за складовими земельних, лісових, водних і мінеральних ресурсів та екосистемними послугами. Визначено рівень забезпеченості регіонів основними групами природних ресурсів, оцінено ступінь їх залучення до господарського використання. Обґрунтовано пріоритетні напрями підвищення вартості наявних територіальних ресурсів і залучення їх у фінансовий обіг. Доведено необхідність організації відповідної системи управління, яка б забезпечувала, з одного боку, надання природним ресурсам форми фінансових інструментів, а з іншого — гарантувала б їх ефективне проходження через адекватну фінансову інфраструктуру, що одночасно розширить можливості для активізації процесу їх відтворення.
Ключові слова: природно-ресурсна сфера, капіталізація, інституціоналізація, земельні, водні та лісові ресурси, екосистемні послуги, екологічна безпека, сталий розвиток, організаційно-фінансові механізми.
Оцінка ресурсного потенціалу природного багатства. Тривалий час природні ресурси розглядали окремо від проблем оцінки елементів національного багатства та їх відтворення. Тому на сьогодні є нагальна потреба у формуванні відповідної сучасної методології комплексної екосистемної оцінки природно-ресурсного потенціалу, яка давала б змогу адекватно враховувати й відображувати їх у складі національного багатства країни поряд із вартістю основних виробничих фондів. Фахівцями Інституту економіки природокористування та сталого розвитку НАН України було визначено вартість природного багатства України у розмірі 3,58 трлн грн (у цінах 2019 р.) [1]. При цьому його природно-ресурсна структура є такою: водний капітал становить 6,4%; земельний — 44,7%; лісовий — 7,9%; мінеральний — 24,8%. За агрегованим підходом екосистемна складова природного багатства становить 16,2% його підсумкової вартості. За даними Всесвітнього банку і Програми розвитку ООН, Україна належить до середньозабезпечених природними ресурсами держав з відносно заниженими показниками природного багатства через низький рівень капіталізації природних ресурсів (загальний рівень капіталізації активів в Україні — 14,5%). Згідно з розрахунками, ставка капіталізації для земельних ресурсів — 18%, водних — 12%, лісових — 4,4% [2]. Тобто в Україні спостерігається понаднормова експлуатація природних ресурсів.
У територіальній структурі природного багатства виділяють 5 груп регіонів з найвищими, високими, середніми, нижчими за середні та низькими показниками вартості природного багатства [2]. Так, до першої групи регіонів з найвищими показниками вартості природного багатства належать Донецька, Дніпропетровська та Луганська області (рис. 1). Другу групу з високими показниками формують Київська область (включно з м. Київ), Автономна Республіка Крим та Львівська область. До третьої групи з середніми показниками вартості природного багатства належать Житомирська, Закарпатська, Одеська, Полтавська та Харківська області. До четвертої групи з нижчими за середні показниками входятьВінницька, Волинська, Запорізька, Івано-Франківська, Рівненська, Сумська, Чернівецька, Чернігівська області. До п’ятої групи з найнижчими показниками вартості природного багатства належать Кіровоградська, Миколаївська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька та Черкаська області.
Проте диференціація показника загальногосподарської віддачі, який відображає ступінь активного залучення природного багатства в господарський процес і показує чисту економічну ефективність його використання, що характеризується співвідношенням усіх вигод від природокористування до витрат ресурсів, значно відрізняється від попереднього показника (рис. 2). У ньому акумульовано вартість як використання ресурсу, так і невикористання. Пропонується використовувати як показник економічної віддачі відношення валового внутрішнього (для регіонів — регіонального) продукту до вартості природного багатства території [3].
Водні ресурси. Наявність і доступність водних ресурсів є одним з найважливіших чинників сталого розвитку країни, а потенціал водозабезпеченості та його характеристики зумовлюють і рівень загальної безпеки держави. Інтенсивність водокористування в Україні нині досягла рівня, який перевищує екологічну ємність водно-ресурсного потенціалу, адже при відборі більше ніж 10% мінімального стоку в річковій системі відбуваються незворотні зміни [4, 5]. В Україні цей показник сягає 30% і більше, а в окремих індустріально розвинених регіонах (басейн річки Сіверський Донець) річковий стік використовується кілька разів. Водночас для функціонування створеного в Україні багатогалузевого господарського комплексу необхідні значні об’єми води. Щоправда, в останні роки через економічну кризу водоспоживання значно зменшилося, особливо у промисловості та сільському господарстві, однак це тимчасове явище і невдовзі потреба у воді знову почне зростати. За рівнем раціонального використання водних ресурсів та якості води, враховуючи наявність очисних споруд, Україна, за даними ЮНЕСКО, посідає 95-те місце у світі [5]. Водомісткість вітчизняного ВВП у 3–5 разів вища, ніж в індустріально розвинених країнах Європи, що свідчить про нераціональне використання водних ресурсів та низьку ефективність наявного виробничого устаткування (рис. 3).