Вісник НАН України. 2019. № 5. С. 123-128

Богданов Вячеслав Леонідович —
академік НАН України, головний учений секретар НАН України

ВИДАТНИЙ ОРГАНІЗАТОР ВІТЧИЗНЯНОЇ НАУКИ
До 70-річчя від дня народження академіка НАН України А.П. Шпака

Статтю присвячено науково-організаційній діяльності в Президії Національної академії наук України знаного ученого-фізика та матеріалознавця, видатного організатора науки, талановитого педагога і громадського діяча, академіка НАН України Анатолія Петровича Шпака.

12 травня 2019 р. виповнилося 70 років від дня народження академіка НАН України А.П. Шпака. На жаль, цю дату наукова громадськість відзначає без нього, оскільки Анатолій Петрович передчасно покинув цей світ майже вісім років тому, пішов від нас у розквіті творчих сил і можливостей, не реалізувавши до кінця свій багатий науковий і організаторський потенціал. У статті увагу зосереджено лише на одній іпостасі цієї непересічної та яскравої особистості, а саме — на його діяльності як видатного організатора української науки.

У травні 1977 р., у зовсім молодому 28-річному віці, Анатолій Петрович паралельно з роботою в Інституті металофізики АН УРСР почав працювати в Науково-організаційному відділі — провідному підрозділі апарату Президії Академії — на посаді наукового співробітника-консультанта. Це певною мірою було зумовлено й тим, що його науковий керівник по Інституту академік Володимир Володимирович Немошкаленко за деякий час до того очолював Науково-організаційний відділ Президії АН УРСР. З того часу впродовж кількох десятиліть діяльність А.П. Шпака була нерозривно пов’язана із штабом української науки — Президією Національної академії наук України. Тут, під керівництвом Б.Є. Патона, його учнів та послідовників, зокрема академіків І.К. Походні, Б.С. Стогнія, члена-кореспондента В.Ю. Тонкаля відбулося становлення і зростання А.П. Шпака як талановитого теоретика і практика науково-організаційної діяльності Академії.

Високі ділові якості Анатолія Петровича, його відповідальне і творче ставлення до роботи сприяли швидкому кар‘єрному зростанню в апараті Президії. З 1979 р. він учений секретар Сектору фізико-технічних і математичних наук відділу, з 1983 р. — заступник начальника відділу, керівник Сектору зведеного планування, а з 1988 р. — начальник Науково-організаційного відділу, перший заступник головного ученого секретаря Президії Академії.

Період 1988–1993 рр., коли А.П. Шпак перебував на посаді начальника Науково-організаційного відділу, став першим серйозним його випробуванням на міцність як людини та академічного керівника. Це був непростий часовий проміжок у житті СРСР, України та її Академії наук, коли завершувався етап перебудови й гласності, що висвітлив наростання кризових явищ в економіці країни, активізував демократичні суспільно-політичні процеси, прагнення республіки до незалежності. У цей період в країні запроваджувалися нові принципи планування науково-дослідних робіт, встановлювалися нові форми зв’язків науки з технікою і виробництвом, формувалися та реалізовувалися важливі науково-технічні програми. І ключову роль в організації виконання відповідних завдань по Академії відігравав саме керований Анатолієм Петровичем Науково-організаційний відділ. Слід зазначити, що А.П. Шпак виявився на рівні вимог часу, ставши одним з активних учасників процесу адаптації Академії до нових умов і нових викликів.

Назвемо тільки найактуальніші загальноакадемічні питання, які в цей період вимагали постійної уваги і вжиття невідкладних заходів. Так, наприкінці 1989 р. на сесії Загальних зборів АН УРСР було затверджено концепцію її розвитку — основний документ при розробленні нового академічного Статуту. Важливою для Академії стала Постанова Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1991 р. «Про статус Академії наук УРСР», якою було визначено новий рівень прав і обов’язків Академії, окреслено її відносини з державними органами. За цією Постановою Академія набула більшої самостійності як самоврядна організація з державним фінансуванням. У січні наступного року було видано Указ Президента України «Про забезпечення діяльності та розвитку Академії наук України», за яким вона визначалася вищою науковою установою України зі статусом самоврядної організації.

Повний текст