Вісник НАН України. 2019. № 4. С.58-68
https://doi.org/10.15407/visn2019.04.057

ЛАЙКО Олександр Іванович —
доктор економічних наук, заступник директора з наукової роботи Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
За матеріалами наукового повідомлення на засіданні Президії НАН України 27 лютого 2019 року

Розроблено теоретико-методологічні засади дослідження та регулювання інвестиційної системи в аспекті реалізації перспектив її сталого розвитку на основі обґрунтування сучасної сутності інвестиційної діяльності і значущості відтворювальних та реінвестиційних процесів як основи для фінансового забезпечення капіталовкладень. Визначено перспективи розвитку національної інвестиційної системи, запропоновано методичний підхід до оцінки непродуктивного відтоку фінансового капіталу з економіки країни, розроблено теоретико-методичні засади регулювання розвитку інвестиційної системи України. Здійснено оцінку результативності пропонованих заходів регулювання і визначено очікувані обсяги приросту доданої вартості, заробітних плат, соціальних відрахувань та податкових надходжень як індикаторів сталого розвитку інвестиційної системи України.

Ключові слова: інвестиційна система, відтік капіталу, залучення капіталовкладень, регулювання інвестиційної діяльності.

Розвиток інвестиційної системи в умовах ринкової економіки є об’єктивним і практично невпинним явищем, яке потребує регуляторних організаційно-економічних механізмів і важелів, що дозволятимуть ефективно впливати на динаміку і структуру змін економічної системи, оскільки інвестиції мають потужний перетворюючий вплив на національну економіку. Завдяки вірно сформованій інвестиційній політиці можна сформувати таку структуру національного господарського комплексу, яка забезпечувала б максимально ефективне використання наявних ресурсів та передумов для сталого розвитку країни.

Незважаючи на численні дослідження видатних вчених у сфері інвестиційної діяльності країни та регіонів [1, 2], невирішеними залишаються питання реалізації пріоритетів розвитку інвестиційної системи України з належною віддачею для національної економіки у вигляді організації високотехнологічних конкурентоспроможних виробництв, максимізації створюваної доданої вартості на основі глибокої переробки вітчизняної сировини, що сприятиме ефективній економічній трансформації в умовах інтеграції до ринків ЄС та участі в міжнародному поділі праці. Ключовою категорією, що характеризує всі особливості та складові інвестиційного процесу в країні, є інвестиційна система, яка представлена поєднаною в єдину злагоджену взаємодію сукупністю всіх елементів і складових інвестиційного процесу задля перетворення ресурсів на капітал і провадження відтворювальних циклів.

Результати проведених досліджень [3, 4] свідчать, що як у національній економіці, так і у світових масштабах інвестування набуло ознак системності, розширило свої класичні межі, включивши в себе такі стадії, як залучення, вкладення ресурсів, відтворення та реінвестування або вилучення з обігу, і стало невід’ємною частиною суспільного виробництва. Відповідно до наявності стадій інвестування доречним є запропонувати класифікацію циклів інвестиційного процесу повного та неповного типів (рис. 1), причому лише повні цикли інвестиційного процесу є сприятливими для розвитку національної економіки та створення доданої вартості.

Для сучасної економічної системи важливими є процеси відтворення вкладеного капіталу як джерела оновлення інвестиційного ресурсу, оскільки з часів світової фінансової кризи значущість реінвестиційних процесів у більшості країн світу істотно зросла, а використання власних коштів підприємств та суб’єктів господарювання як джерела для капіталовкладень стало ключовою особливістю інвестиційного процесу (рис. 2).

Інвестиційний процес в Україні за весь період незалежності характеризується використанням переважно власних коштів підприємств і організацій як основного джерела капіталовкладень (від 50 до майже 70%). Тому інвестиційний процес і складові інвестиційної системи варто досліджувати в розрізі стадій залучення ресурсів і здійснення капіталовкладень, відтворення капіталу та використання отриманого ефекту (реінвестування або вилучення приросту на вкладений капітал), оцінюючи при цьому здатність економіки країни сприяти відтворенню та примноженню капіталу, залученого в господарський оборот, оскільки така здатність автоматично стає індикатором загальної спроможності залучення інвестиційних ресурсів.

Формування пріоритетів регулювання розвитку інвестиційної системи України визначається відповідно до сучасних особливостей функціонування національної економіки та викликів, які потребують негайного вирішення, а саме:

1) приховане зниження загальної інвестиційної активності в національній економіці, виражене зростанням кількісних показників інвестиційного процесу, досягнуте внаслідок впливу інфляції, та падіння реальних обсягів капіталовкладень при перерахунку в доларовому еквіваленті або за паритетом купівельної спроможності;

2) сталість якісних характеристик інвестування без суттєвих зрушень;

3) відсутність позитивного модифікуючого ефекту інвестицій, що призводить до сировинного типу розвитку національної економіки, в результаті чого розвивається глибока деіндустріалізація;

4) прогресуючий відтік фінансового капіталу за кордон та домінування циклів інвестиційного процесу неповного типу, відсутність стратегічного іноземного інвестування;

5) невідповідність інституціонального забезпечення реальним потребам розвитку інвестиційної системи;

6) відсутність інституціональної підтримки стратегічного інвестування на проектному рівні;

7) дефіцит важелів впливу на підвищення рівня добробуту в територіальних господарських підсистемах (на регіональному та базовому рівнях);

8) потреба у відповідності та узгодженості з положеннями міжнародної інвестиційної політики та вітчизняними стратегічними документами з метою більш ефективної участі в міжнародному економічному обміні.

Відповідно до результатів проведеного аналізу динаміки і структури інвестиційного процесу в Україні за останні роки виявлено ряд негативних процесів (рис. 3), які є прихованими, але чинять вплив на стан національної економічної системи:

  • позитивна, але незначна зміна обсягів капітальних інвестицій, яка має чітку прив'язку до інфляційних процесів і зростання рівня споживчих цін. Так, зростання обсягів капітального інвестування в Україні з 2006 по 2017 р. в діючих цінах відбулося зі 149 млрд грн до 412,8 млрд грн (тобто майже втричі), водночас інфляція з середнім щорічним значенням індексу 114% і накопиченим значенням 467,9% за 2006–2017 рр. спричинила некоректне визначення реальної суми капіталовкладень і прихованого падіння інвестиційної активності [9]. Зниження обсягів інвестицій у перерахунку на доларовий еквівалент відбулося з 29,5 млрд дол. США (у 2006 р.) до 14,7 млрд дол. США (у 2017 р.). Тому для оцінки реальних перспектив розвитку інвестиційної системи України пропонується застосування в системі національної статистики об’єктивного підходу до оцінки динаміки капіталовкладень, який передбачає здійснення розрахунків як у національній валюті, так і в доларах США, а також у діючих та фіксованих цінах. Такий підхід є загальновизнаним у світовій практиці і застосовується статистичним підрозділом ООН для представлення більшості агрегованих показників національних рахунків, у тому числі й обсягів капітальних інвестицій;
  • сталість структури джерел фінансового забезпечення капітального інвестування в Україні та їхня недиверсифікованість з постійною домінантою власних коштів підприємств та організацій. Незначні зрушення у структурі джерел фінансування капіталовкладень в Україні відбулися завдяки реформі децентралізації та перерозподілу бюджетних повноважень, що дозволило територіальним громадам інвестувати у власний розвиток більшу суму фінансових ресурсів (зростання з 6,7 до 38,2 млрд грн) [10];
  • відсутність суттєвої диверсифікації джерел інвестування, незважаючи на гостру потребу у фінансових ресурсах для капіталовкладень у стратегічно важливі види економічної діяльності, пояснюється також важкою доступністю кредитних ресурсів банківсько-фінансової системи для реального сектору економіки України через зависокі значення облікової ставки НБУ — від 18 до 20% [12], і призводить до того, що можливості фінансово-кредитної системи використовуються лише на 21–23% і не беруть належної участі в інвестиційному процесі;

Повний текст