Вісник НАН України. 2019. № 4. С.23-31
АФАНАСЬЄВ Сергій Олександрович —
член-кореспондент НАН України, директор Інституту гідробіології НАН України
БІОІНДИКАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ РІЧКОВИХ СИСТЕМ УКРАЇНИ В АСПЕКТІ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ДИРЕКТИВ ЄС У ГАЛУЗІ ДОВКІЛЛЯ
Стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 13 лютого 2019 року
Доповідь присвячено результатам пріоритетних фундаментальних і прикладних досліджень, які проводяться в Інституті гідробіології НАН України, зокрема тих, що спрямовані на розроблення та опрацювання нових підходів до біоіндикації екологічного стану річкових систем України. Цей напрям досліджень стає особливо актуальним у зв’язку з виконанням зобов’язань України щодо імплементації законодавства Євросоюзу в галузі довкілля.
Вельмишановний Борисе Євгеновичу!
Вельмишановні колеги!
У 2011 р. вперше в історії людства світовий попит на прісну воду перевищив обсяги її постачання. ООН прогнозує, що до 2025 р. більше половини країн світу відчуватимуть брак питної води, що неминуче спричинить сплеск епідемій, призведе до голоду, масових міграцій населення і навіть може спровокувати воєнні конфлікти.
Внутрішні водойми України представлено переважно річковими системами. Всього в Україні протікають близько 63 тис. річок (з них 9 — великих і 87 — середніх) та налічується понад 20 тис. озер (з яких 43 мають площу, більшу за 10 км2). Для регулювання стоку на більшості річок України створено 1097 водосховищ (у тому числі 8 великих водосховищ: 6 — на Дніпрі і 2 — на Дністрі), які здатні вмістити 55 км3 води.
Після розпаду СРСР споживання води в Україні різко знизилося у зв’язку зі спадом промислового і сільськогосподарського виробництва. Починаючи з 2000 р. водоспоживання перебуває приблизно на одному й тому самому рівні. Половина загального споживання припадає на потреби промисловості, близько третини споживає сільське господарство, решта витрачається на потреби комунального господарства. Більше половини водних ресурсів в Україні забирається з басейну р. Дніпро (рис. 1).
Загалом водні ресурси України можна охарактеризувати як недостатні. Дефіцит води відчувається навіть у басейнах великих річок. Південь України взагалі страждає від постійної нестачі водних ресурсів.
Серед 152 країн світу Україна посідає 111-те місце за обсягом запасів прісної води в розрахунку на душу населення (рис. 2).
За визначенням Європейської економічної комісії ООН, Україна належить до країн, незабезпечених водними ресурсами. До цієї категорії входять країни, водні ресурси яких не перевищують 1,7 тис. м3 стоку на рік у розрахунку на одну людину. В Україні ж у маловодні роки на 1 людину припадає близько 1 тис. м3 води місцевого стоку, а в 2017 р., коли спостерігалася найбільша за останні 40 років посуха, цей показник знизився до менш ніж 850 м3. Для порівняння: в Польщі обсяг щорічного стоку в розрахунку на одну людину вдвічі більший, ніж в Україні, у Росії — в 30 разів, а в Канаді — у 100 разів.
За оцінками, проведеними Програмою розвитку ООН (UNDP), основними проблемами, що зумовлюють нестачу водних ресурсів та недостатню якість питної води в Україні, є:
• забруднення річок промисловими і комунально-побутовими стічними водами, очищення яких недостатнє;
• незбалансована система господарювання, що характеризується високим рівнем витрат водних ресурсів у промисловій сфері та високою водомісткістю сільськогосподарської продукції;
• низька продуктивність наявних очисних споруд та інтенсивне старіння основних фондів водозабезпечення;
• деградація біорізноманіття, погіршення екологічного стану річок та якості води у зв’язку з надмірною зарегульованістю поверхневого стоку;
• зниження самоочисної здатності водних екосистем, посилення процесів самозабруднення і «цвітіння» води;
• виснаження водних живих ресурсів, насамперед рибних запасів, унаслідок недосконалої рибогосподарської практики, відсутності ефективної системи відтворення аборигенних видів риб і безхребетних;
• відсутність ефективної системи контролю екологічного стану річок ( на сьогодні в Україні продовжують використовувати застарілу систему контролю тільки за показниками якості води).
П’ять із семи ідентифікованих Програмою розвитку ООН проблем тією чи іншою мірою вирішуються в Інституті гідробіології НАН України. За час існування установи в ній накопичено унікальні бази даних, отримано вагомі фундаментальні й прикладні результати. Однак у своїй доповіді я зупинюся лише на тих з них, які можна вважати досягненнями світового рівня і які безпосередньо стосуються обговорюваної сьогодні теми.