Вісник НАН України. 2019. № 3. С.59-73
https://doi.org/10.15407/visn2019.03.056

ЦАРЕНКО Петро Михайлович —
член-кореспондент НАН України, завідувач відділу фікології, ліхенології та бріології Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України
https://orcid.org/0000-0003-0711-8573

ВАССЕР Соломон Павлович —
член-кореспондент НАН України, науковий консультант відділу фікології, ліхенології та бріології Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України

ФІКОЛОГІЧНИЙ НАПРЯМ В АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ: ЗДОБУТКИ ТА ПЕРСОНАЛІЇ

У статті узагальнено здобутки та внесок найвідоміших учених української Академії наук у розвиток фікологічного (альгологічного) напряму науки за столітній період. Наведено біографічні дані керівників та найяскравіших представників альгологічних шкіл України, перелічено їх найважливіші досягнення у вивченні флористики, таксономії, гідробіології, екології та фізіології водоростей, а також відзначено їхню роль в організації окремих наукових фікологічних центрів в Україні, у розвитку наукових ідей та підготовці висококваліфікованих кадрів у галузі фікології.

Фікологічні (від грец. phycos — водорість), або альгологічні (від лат. alga — морська трава, водорість), дослідження, пов’язані з різнобічним вивченням водоростей, розпочалися на території України близько двох століть тому. Спочатку це було фактично збирання відомостей про наявність водоростей на кримському та одеському узбережжі Чорного моря, а також у прісноводних водоймах Волині і Поділля. Дослідження другої половини ХІХ ст. мали спорадичний, часто вузькорегіональний характер та розрізнену спрямованість — флористичну, морфологічну, цитологічну, фізіологічну тощо.

Більш цілеспрямоване вивчення видового складу водоростей України почалося в період становлення природничо-наукових підрозділів університетів та наукових центрів при цих установах як товариств, які об’єднували вчених, натуралістів і дослідників-любителів. Дослідження водоростей у нашій країні наприкінці ХIX — на початку XX ст. були зосереджені у Київському, Харківському, Новоросійському та Львівському університетах за підтримки однойменних товариств дослідників природи і сприяння біологічних та гідробіологічних станцій: Севастопольської — започаткована в 1871 р., з 1961 р. увійшла до системи АН УРСР; Новоросійської (згодом перейменованої в Одеську) — започаткована в 1902 р., з 1954 р. увійшла до системи АН УРСР; Карадазької — започаткована в 1901 р., з 1963 р. увійшла до системи АН УРСР; Дніпровської — започаткована в 1909 р., з 1921 р. увійшла до системи ВУАН; Донецької — започаткована в 1914 р.; Дніпропетровської — започаткована в 1927 р. у системі ВУАН.

До 1918 р., поки не було створено Українську академію наук (УАН), провідним альгологічним центром був Імператорський Харківський університет, у якому сформувався потужний професійний колектив однодумців — Леонід Андрійович Шкорбатов, Яків Володимирович Ролл, Дмитро Онисифорович Свіренко, Олександр Аркадійович Коршиков, Ніна Василівна Морозова-Водяницька та ін. Згодом вони стали відомими ботаніками, альгологами, гідробіологами, засновниками альгологічних шкіл та активними організаторами наукових центрів в Україні та за її межами — у Києві (Я.В. Ролл), Дніпрі та Одесі (Д.О. Свіренко), Севастополі (Н.В. Морозова-Водяницька), Ростові (Л.І. Волков) тощо.

Нинішня українська альгологічна школа добре відома у світі (переважно за альгофлористичним і монографо-таксономічним напрямами, за окремими аспектами фізіолого-біохімічних та прикладних досліджень водоростей) передусім завдяки діяльності провідних учених-альгологів системи Академії наук. Широке визнання фахової наукової спільноти здобули такі видання, як 12-томна серія «Визначник прісноводних водоростей Української РСР» (1938–1993), п’ять випусків «Флора водорослей континентальных водоемов Украинской ССР» [1–7], 5-томна серія «Флора водоростей України» [8–12], сучасне видання «Разнообразие водорослей Украины» [13, 14], узагальнювальне 4-томне зведення наявних груп водоростей цієї флори «Algae of Ukraine: nomenclature, taxonomy, ecology and geography» [15–18], а також низка несерійних видань про водорості [19–28], підготовлених за участю або під керівництвом представників Академії.

За результатами робіт українських фікологів розроблено принципи класифікації і запропоновано оригінальні системи синьозелених гормогонієвих, евгленофітових, діатомових та деяких груп зелених водоростей, розвинуто теорію і збагачено базу фактичних даних щодо специфіки виду та внутрішньовидового різноманіття цих об’єктів, узагальнено результати досліджень водоростей на ультраструктурному і молекулярному рівнях, сформульовано гіпотезу паралельного виникнення багатоклітинності у водоростей та визначено місце водоростей у сучасній системі живих організмів; запропоновано основи альгосозології; проведено критико-систематичне та хорологічне вивчення окремих груп водоростей флори України, а також ревізію видового складу альгофлори країни і встановлено його високе різноманіття — понад 5,5 тис. видів, представлених близько 6,6 тис. видових і внутрішньовидових таксонів [13–15, 18, 29–32].

За результатами досліджень виявлено неоднорідність зонального розподілу видового складу окремих груп водоростей та специфіку поширення на території країни [13, 15]. Підтверджено своєрідність розвитку та формування альгофлори України і деяких груп водоростей, зокрема близько 200 таксонів описано як нові для науки. Вивчено різноманіття альгофлори чи видовий склад окремих таксономічних груп водоростей Великої Британії, Ізраїлю, Німеччини, Монголії, Росії, Грузії тощо [33–36 та ін.].

Крім того, вчені НАН України розробили оригінальну схему альгофлористичного районування України за принципами та критеріями зонально-басейнового підходу i еколого-гідрологічної діагностики території країни [37], підтвердили гіпотезу про важливість екстремальних місцезростань у пізнанні різноманіття Cyanoprokaryota та їх значення для розв’язання питань систематики, екології та еволюції фотосинтезуючих прокаріотів [28].

В Інституті ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України сформована і понад 50 років підтримується колекція живих культур водоростей IBASU-A, яка належить до наукових об’єктів, що становлять національне надбання України, і налічує на сьогодні понад 500 штамів (1250 одиниць зберігання) близько 100 видів прісноводних та галофільних водоростей України і сучасну колекцію штамів потенційних об’єктів біотехнологічних досліджень — видів-продуцентів біомаси та олієвмісних сполук серед кокоїдних зелених водоростей [38, 39]. Організовано та осучаснено гербаризоване зібрання окремих видів та альгологічних проб — альготеку, або фікотеку (KWA), у складі якої представлено понад 27 тис. фіксованих альгологічних проб з території України та інших країн світу за період починаючи з 1934 р.

Нині фікологи Академії розробляють питання альгосозології, екології та географії водоростей, сучасні підходи щодо збереження та охорони видового різноманіття водоростей, формують зведення «Продромус альгофлори України», а також вивчають тaкcoномію та систематику ціанопрокаріотів, зелених i харофітних водоростей, їхні енергобіоконверсійні особливості за умов закритих екосистем (отримано 2 патенти України) та деякі аспекти практичного використання в біоенергетиці [12, 17, 40–45].

Повний текст