Вісник НАН України. 2019. № 2. С.37-44

ЛІБАНОВА Елла Марленівна —
академік НАН України, академік-секретар Відділення економіки НАН України, директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України

ПРО ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДОПОВІДІ «УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО: МІГРАЦІЙНИЙ ВИМІР»
Стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 19 грудня 2018 року

У матеріалі коротко розкрито основний зміст Національної доповіді «Українське суспільство: міграційний вимір», підготовленої Секцією суспільних і гуманітарних наук НАН України, висвітлено проблемні питання трудової, освітньої, внутрішньої та вимушеної міграції, наведено конкретні пропозиції щодо зміни державної міграційної політики та вжиття необхідних заходів для зменшення відпливу робочої сили.

Шановні члени Президії! Шановні колеги!

Міграція є ключовим проявом процесу глобалізації і має об’єктивний характер. З великою ймовірністю масштаби міграції зростатимуть і надалі, зокрема завдяки тому, що активні та мобільні верстви населення впродовж життя кілька разів змінюватимуть місце проживання. Цьому сприяє четверта промислова революція і пов’язана з нею цифровізація економіки, розвиток транснаціональних корпорацій, розміщення значної частини виробництв у інших країнах (регіонах), ніж місце реєстрації головного офісу, спрощення процедури перетину кордонів у поєднанні з суто демографічними процесами — стрімким старінням населення і робочої сили в економічно розвинених країнах. Головною складовою міграцій у сучасному світі є переселення через економічні чинники, передусім тимчасові переміщення з метою отримання більших заробітків. У таких міграціях вирішальну роль відіграє співвідношення якості життя в країнах (регіонах) походження (проживання) і в країнах (регіонах) спрямування.

У своїй доповіді я зупинюся лише на ключових постулатах, які ілюструють результати, отримані під час проведення досліджень.

Стрижнева ідея Національної доповіді «Українське суспільство: міграційний вимір» полягає в тому, що міграція — це не просто проблема, що потребує розв’язання, а реальність, з якою доводиться рахуватися і яку необхідно усвідомлювати. Міграція має об’єктивний характер і прямо пов’язана з процесом глобалізації, тому навряд чи її можна зупинити, принаймні в демократичний спосіб. Звідси випливає, що на сьогодні основним завданням державної міграційної політики має бути забезпечення якнайповнішого використання позитивного потенціалу міграції з одночасною мінімізацією її негативних наслідків.

Реалізовані, а певною мірою і потенційні, еміграційні настанови є максимально повним і точним віддзеркаленням суспільних настроїв. Вони тісно пов’язані з такими чинниками:

  • низька оцінка свого власного життя і поточної ситуації в країні (або в регіоні чи поселенні, залежно від того, про який тип міграції йдеться);
  • зневіра в реформах, усвідомлення того, що неможливо швидко отримати бажані результати, а відтак, бачення поганих перспектив для себе, родини та нащадків;
  • стійке переконання у вищій якості життя за кордоном (в іншому регіоні/поселенні), а також упевненість, що там є попит на емігрантів;
  • впевненість у своїх можливостях інтегруватися в інше суспільство (знайти роботу, житло, вивчити мову, пристосуватися до способу життя тощо);
  • поширення в суспільстві настанов на еміграцію (стаціонарну, трудову, освітню). Це важливий фактор, оскільки якщо таких настанов у суспільстві немає, то й усі зазначені вище чинники не відіграватимуть помітної ролі.

До речі, днями уряд Німеччини подав до парламенту проект закону про міграцію, який значною мірою лібералізує національне законодавство з метою полегшення легального працевлаштування для громадян країн, що не входять до Євросоюзу. В разі його ухвалення Бундестагом для українців відкриється німецький ринок праці, і єдине, що може стати на заваді масовому відпливу робочої сили з України, — це неналежне знання німецької мови.

І ще один важливий постулат Національної доповіді — оцінювати наслідки масштабних міграцій потрібно, розглядаючи їх принаймні під такими чотирма кутами зору:

  • з позиції самого мігранта;
  • з позиції країни/регіону/поселення — донора робочої сили (зазначу, що для України це надзвичайно важливо);
  • з позиції країни/регіону/поселення — реципієнта (зараз цей аспект для України неактуальний, але з розвитком економіки проблеми з припливом трудових іммігрантів ставатимуть усе важливішими);
  • з позиції цивілізації загалом — з цієї точки зору важливо, щоб кваліфікований спеціаліст працював саме за своїм фахом у будь-якій країні світу.

Отже, основними чинниками міграції є незадоволеність людини своїм життям, суспільним статусом, доходами; її сподівання на покращення своєї долі внаслідок переїзду до більш заможного суспільства, до більш розвиненого ринку праці; поширений, на жаль, в Україні погляд на міграцію як на своєрідний «соціальний ліфт», можливість швидко вибратися зі злиднів.

Повний текст