Вісник НАН України. 2019. № 1. С.57-77
https://doi.org/10.15407/visn2019.01.064

КУШНІР Роман Михайлович
академік НАН України, директор Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. Підстригача НАН України, голова НТШ в Україні

ФЕЛОНЮК Андрій Васильович —
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, дійсний член НТШ в Україні

НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА: ІСТОРІЯ, СЬОГОДЕННЯ, МАЙБУТНЄ

У статті розглянуто історію 145-річної діяльності найдавнішої української наукової організації — Наукового товариства імені Шевченка, яке сьогодні, як і півтора століття тому, спрямовує свій науковий потенціал передусім на відродження та модерне становлення української нації й української державності. Наголошено, що наукові товариства імені Шевченка поза Україною зараз, як і в минулому, залишаються об'єднавчими духовними центрами української діаспори, але тепер стають ще й посланцями українознавства у західному світі. Проаналізовано здобутки Наукового товариства імені Шевченка за весь період його існування, висвітлено сучасний стан, перспективи та напрями розвитку в Україні.

Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) — найдавніше наукове громадське товариство в Україні. Воно й сьогодні залишається інтелектуальним осередком всеукраїнського масштабу, уособлюючи тяглість національної наукової традиції, започаткованої 145 років тому. У бездержавний період історії України Товариство відіграло величезну роль в утвердженні здобутків українців, особливо на українознавчих ділянках наукового знання, які асоціюються насамперед з іменами М. Грушевського, І. Франка, В. Гнатюка, В. Кубійовича та інших подвижників. Плідна наукова робота принесла Товариству широке визнання в науковому світі. Його членами були вчені з усієї території України, завдяки чому діяльність НТШ стала важливим фактором соборності, а протягом останніх 30 років — і духовно-інтелектуального відродження України.

В історичному розвитку Наукового товариства імені Шевченка можна виділити п’ять історичних етапів [1, 2].

Перший етап (1873–1892). Товариство імені Шевченка (такою спершу була назва НТШ) було засновано як літературне товариство в 1873 р. з ініціативи громадських діячів Наддніпрянщини та Галичини народницького спрямування (О. Кониського, В. Антоновича, М. Драгоманова, М. Бучинського, О. Огоновського, К. Сушкевича, Є. Желехівського та ін.) і за фінансової підтримки меценатів (Є. Милорадович, Д. Пильчикова, М. Жученка, С. Качали та ін.). Його статут затверджено в Галицькому намісництві 11 грудня 1873 р. Члени Товариства ставили за мету «вспомагати розвій руської словесности» через видання та фінансування друку окремих книг, літературних часописів, задля чого було прибано друкарню, яка почала працювати з лютого 1874 р. За перші 18 років роботи під егідою НТШ у цьому друкарському закладі побачили світ понад 920 різноформатних книжок, здебільшого наукового й науково-популярного, художнього (белетристичного) та навчального характеру. Від 1885 р. Товариство перейняло видання часопису «Зоря», який у 1890-х роках перетворився на всеукраїнський літературний орган. Отже, у перший період свого існування НТШ заявило про себе видавничою діяльністю, яка визначалася тогочасними завданнями інституції, сформульованими її засновниками у статутних положеннях [3].

Другий етап (1892–1913). За ініціативою О. Кониського і О. Барвінського в 1892 р. було прийнято новий статут, який зумовив перетворення Товариства на наукову інституцію з метою розвитку науки українською мовою та вивчення національного життя у різних його виявах, що й відобразилося у назві — Наукове товариство імені Шевченка. Саме тоді починається другий, найяскравіший, етап історії НТШ, який тривав до 1913 р. У цей час Товариство продуктивно розвивається, творячи національну науку, яка зусиллями його провідних членів виходить на європейський рівень. Ключовою постаттю НТШ цього періоду був голова Товариства М. Грушевський (1897–1913) [4]. Визначними діячами стали також голова Філологічної секції І. Франко та секретар НТШ В. Гнатюк. Згідно з новим статутом 1898 р., яким остаточно завершилося перетворення установи на наукову, Товариство мало кілька категорій членів: звичайні, дійсні, засновники та почесні. Перший корпус дійсних членів було обрано 1 червня 1899 р. До нього увійшли 32 особи: В. Антонович, Ф. Вовк, М. Грушевський, С. Дністрянський, М. Зобків, К. Левицький, B. Охримович, Ю. Сіцинський, П. Стебельський, О. Терлецький, C. Томашівський, Я. Шульгин (від історично-філософічної секції); О. Барвінський, В. Гнатюк, М. Дикарів, І. Кокорудз, О. Колесса, О. Кониський, В. Косовський, С. Смаль-Стоцький, К. Студинський, І. Франко (від філологічної секції); Г. Величко, І. Верхратський, І. Горбачевський, О. Дакура, В. Левицький, П. Огоновський, Є. Озаркевич, І. Пулюй, Щ. Сельський, О. Чеховський (від математично-природописно-лікарської секції).

Керівним органом Товариства був Виділ на чолі з головою і науковим секретарем. Виділ обирався Загальними зборами і в ньому була зосереджена вся адміністративна робота. Загальні збори скликалися Виділом що два роки. Наукова праця концентрувалася в історично-філософічній, філологічній та математично-природописно-лікарській секціях, які мали у своєму складі ще низку комісій: правничу (створено 1894 р.), археографічну (1896 р.), етнографічну (1898 р.), лікарську (1898 р.), язикову (1899 р.), статистичну (1906 р.), бібліографічну (1909 р.), фізіографічну(1909 р.). Засідання у секціях і комісіях відбувалися кілька разів на місяць, на них заслуховували доповіді, планували й обговорювали наукові публікації, затверджували їх до друку. Серед досягнень Товариства — підготовка періодичних і серійних наукових видань, організація й наповнення музею та бібліотеки (від 1892 р.). У 1892 р. засновано головний друкований періодичний орган — журнал «Записки НТШ» (до 1913 р. вийшло друком загалом 114 томів — від 1-го до 116-го, 99-й і 100-й пропущені). Згодом почали виходити й інші видання: «Часопись правнича» (у 1894–1900 рр. було випущено 7 щорічників; у 1900–1912 — 10 томів під назвою «Часопись правнича і економічна»); «Руська історична бібліотека» (1894–1904, 9 т.); «Жерела до історії України-Руси» (1895–1924, 11 т.); «Етнографічний збірник» (1895–1929, 40 т.); «Пам’ятки українсько-руської мови і літератури» (1896–1930, 8 т.); «Збірник Математично-природописно-лікарської секції» (1897–1939, 32 т.); «Літературно-науковий вістник» (1898–1914, 66 т.); «Збірник Історично-філософічної секції» (1898–1934, 17 т., у т. ч. 8 томів «Історії України-Руси» М. Грушевського); «Збірник Філологічної секції» (1898–1937, 23 т.); «Матеріяли до українсько-руської етнольоґії» (1899–1929, 22 т.); «Хроніка НТШ» (1900–1913, 58 вип., ч. 1–56; паралельно німецькою мовою); «Правнича бібліотека» (1901–1909, 2 т.); «Українсько-руська бібліотека» (1902–1938, 8 т.); «Українсько-руський архів» (1906–1921, 15 т.); «Студії з поля суспільних наук і статистики» (1909–1938, 5 т.); «Матеріали до української бібліографії» (1909–1937, 7 т.).

Повний текст