Вісник НАН України. 2019. № 1. С.11-22
https://doi.org/10.15407/visn2019.01.019

ЛОБАНОВ Леонід Михайлович —
академік НАН України, академік-секретар Відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства НАН України, заступник директора Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України

РОЗВИТОК НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У ВІДДІЛЕННІ ФІЗИКО-ТЕХНІЧНИХ ПРОБЛЕМ МАТЕРІАЛОЗНАВСТВА НАН УКРАЇНИ

Статтю підготовлено за матеріалами виступу академіка-секретаря на Загальних зборах Відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства НАН України, присвячених 100-й річниці від часу заснування Української академії наук. В історичній ретроспективі розглянуто основні етапи становлення Відділення, головні віхи у розвитку в Академії фізико-матеріалознавчого напряму науки, проаналізовано найвизначніші досягнення вчених-матеріалознавців, а також окреслено перспективи подальшого розвитку цієї наукової галузі.

Створенню Української академії наук передувала активна діяльність ініціативної групи вчених, метою якої було інтегрувати наукові дослідження та об’єднати учених України. Заснування УАН тісно пов’язане з іменами Володимира Івановича Вернадського і Миколи Прокоповича Василенка.

Проаналізувавши принципи діяльності багатьох академій у різних країнах світу, В.І. Вернадський дійшов висновку, що для ефективного економічного розвитку та національного самоствердження Української Держави її Академія наук має стати об’єднанням державних установ, «включаючи інститути для дослідницьких і гуманітарних наук». Зважаючи на бурхливий розвиток природознавства і техніки у другій половині XIX — на початку ХХ ст., він далекоглядно передбачав подальше зростання ролі науки як виробничої сили в розвитку базисних основ країни та її економічної потужності, а тому вважав за потрібне відмовитися від принципів організації Академії як наукового товариства. На основі цієї концепції В.І. Вернадський запропонував Статут нової Академії, підкреслюючи, що жодний з наявних на той час у світовій практиці статутів не може бути покладено в основу її діяльності.

М.П. Василенко, поділяючи цей погляд В.І. Вернадського, як міністр і як учений зробив усе можливе для реалізації запропонованої моделі Української академії наук. Діяльність урядових комісій завершилася прийняттям 14 листопада 1918 р. «Закону Української держави про заснування Української академії наук у м. Києві», підписаного гетьманом Павлом Скоропадським. 27 листопада відбулося перше установче Спільне зібрання, на якому головою-президентом Академії було обрано академіка В.І. Вернадського.

За Статутом Українську академію наук було проголошено найвищою науковою державною установою в Україні. За час свого існування вона неодноразово змінювала назву (Українська академія наук — з листопада 1918 р.; Всеукраїнська академія наук — з червня 1921 р.; знову Українська академія наук — з квітня 1935 р.; Академія наук УСРР — з лютого 1936 р.; Академія наук Української РСР — з січня 1937 р.; Академія наук України — з серпня 1991 р.; Національна академія наук України — з березня 1994 р.), але базові принципи її діяльності, закладені В.І. Вернадським, залишалися незмінними.

Знаково, що 27 листопада віковий ювілей відзначив і нинішній президент Академії Борис Євгенович Патон, з ім’ям якого починаючи з середини ХХ ст. пов’язані основні етапи науково-технічного розвитку в Україні. Борис Євгенович став безпосереднім виконавцем мрії В.І. Вернадського про реальний вплив національних наукових закладів Академії на інтенсифікацію розвитку промисловості, сільського господарства, медицини тощо.

На час створення Українська академія наук складалася лише з трьох наукових відділів — історико-філологічного, фізико-математичного та відділу соціальних наук. До фізико-математичного відділу, зокрема, входила Лабораторія для спроб над матеріалами на чолі з професором Київського політехнічного інституту Степаном Прокоповичем Тимошенком, фахівцем з механіки матеріалів і теорії споруд.

1929 рік став поворотним у житті Академії. Після обрання до ВУАН вчених — представників технічних наук, зокрема Євгена Оскаровича Патона, було зроблено рішучий крок на шляху залучення академічної науки до вирішення завдань індустріалізації народного господарства.

У 1934 р. за ініціативою Євгена Оскаровича було створено Інститут електрозварювання, становлення і вся подальша діяльність якого нерозривно пов’язані з ім’ям цього видатного вченого.

Повний текст